|
9.3. Відповідальність перевізника, відправника та одержувача вантажів Перевізники, відправники вантажу, вантажоодержувачі і пасажири несуть матеріальну відповідальність на підставі Статуту внутрішнього водного транспорту та загальних положень Цивільного права.
Підстави для відповідальності, передбаченої законодавством, можна умовно поділити на наступні види: порушення строків подання вантажів та плотів (тоннажу, тяги), неподання судна, невиконання плану перевезень, прострочення доставки, втрата (псування, пошкодження, зменшення ваги) вантажу (багажу), простій судна, пошкодження судна (обладнання), порушення порядку надання та заповнення документів, ненадання плацкарти пасажиру, втрата ручної поклажі та інші порушення зобов’язань.
Відповідальність за порушення строків подання вантажів та плотів (тоннажу, тяги) передбачається Статутом. Зокрема, при роботі з календарним графіком запізненням вважається затримка подачі суден чи пред’явлення вантажів або плотів, яка не перевищує 24 години при щоденному відправленні за графіком, а в інших випадках — затримка, яка не перевищує інтервалу між відправленнями за графіком, але не більше 72 годин. При неподанні судна чи непред’явленні вантажу або плоту по закінченні зазначеного часу графік вважається невиконаним і сторони сплачують штраф у розмірі 25 % провізної плати за непред’явлену чи невивезену кількість вантажу. Якщо відправник вантажу пред’явив вантаж чи пліт у стані, який не відповідає діючим Правилам перевезення і буксирування, то цей вантаж чи пліт вважається непред’явленим, а відправник несе відповідальність за простій. Непридатність, непідготовленість тоннажу повинна бути встановлена актом, що підписується обома сторонами. Виконання плану перевезень фіксується в обліковій картці, що ведеться окремо по кожному відправнику вантажу і роду вантажу. Суми, що виставляються пароплавству чи відправнику вантажу, підлягають сплаті в п’ятиденний термін.
За прострочення доставки вантажу чи плоту перевізник сплачує вантажоодержувачу штраф у розмірі, встановленому ст. 188 Статуту внутрішнього водного транспорту. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу, багажу чи плоту: а) якщо прострочення відбулося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти й усунення яких від нього не залежало; б) при наявності повідомлення про сповільнення руху, опублікованого у встановленому порядку; в) якщо вантажоодержувач не вивіз прибулого з простроченням вантажу протягом доби, а при судновому відправленні — протягом 3 діб після оголошення чи повідомлення про прибуття його або не прийняв пліт протягом доби з дня закінчення буксирування; г) якщо вантажоодержувач протягом 24 годин із моменту прибуття судна не прийняв його під розвантаження. У разі прострочення відправник вантажу чи вантажоодержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за втрату вантажу, якщо цей вантаж не був виданий вантажоодержувачу протягом 30 днів після закінчення терміну доставки, а під час перевезення вантажу в прямому змішаному залізнично-водному сполученні — після закінчення чотирьох місяців із дня приймання вантажу до перевезення. Однак, якщо вантаж прибув після закінчення зазначених вище термінів, вантажоодержувач зобов’язаний прийняти вантаж і повернути сплачену перевізником суму за втрату вантажу.
Втрата (псування, пошкодження, зменшення ваги) вантажу є підставою для відшкодування збитків. За збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі його вантажоодержувачу або до передачі його згідно з установленими правилами іншому підприємству чи установі перевізник несе відповідальність, якщо він не доведе, що втрата, псування чи ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало, зокрема, внаслідок: а) провини відправника вантажу чи вантажоодержувача; б) здачі вантажу до перевезення без вказівки в накладній його особливих властивостей, що вимагає специфічних умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення чи зберігання; в) особливих природних властивостей перевезеного вантажу, що викликали його поломку, ржавіння, внутрішнє псування й інші подібні наслідки; г) здачі до перевезення вантажу, вологість якого перевищує установлену норму; д) недоліків тари чи пакування, що не могли бути помічені при зовнішньому огляді при прийманні вантажу до перевезення. Також перевізник не відповідає за втрату, зменшення ваги, псування чи ушкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо втрата, зменшення ваги, псування чи ушкодження відбулися внаслідок: а) обставин, пов’язаних із навантаженням чи вивантаженням, якщо навантаження чи вивантаження здійснюється засобами відправника вантажу чи вантажоодержувача; б) перевезення на палубі чи в безпалубному судні вантажу, який допускається Правилами до такого перевезення, якщо нестача чи ушкодження відбулися в силу природних причин, пов’язаних із цим способом перевезення, або якщо вантаж прибув у справному судні, без перевантаження в дорозі, з непошкодженим захисним маркуванням і при наявності інших ознак, що свідчать про належне зберігання вантажу; в) невжиття заходів, необхідних для збереження вантажу, провідником відправника вантажу чи вантажоодержувача, що супроводжує вантаж; г) застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу чи установленим стандартам, при відсутності слідів ушкодження тари в дорозі; д) природного зменшення ваги вантажу під час перевезення в межах установлених норм, а також внаслідок зниження відсотка вологості вантажу за час перевезення.
Перевізник не відповідає за різницю у вазі вантажу, прийнятого до перевезення по вазі, визначеній відправником вантажу без участі перевізника, якщо не доведено, що зменшення ваги відбулося внаслідок часткової втрати чи ушкодження вантажу. Під час перевезення масових однорідних наливних, навалювальних і насипних вантажів, що зазначаються у різних накладних від одного відправника вантажу і знеособлених у процесі перевезення і перевалки, природне зменшення ваги обчислюється виходячи із загальної ваги знеособленого у дорозі вантажу.
Перевізник відшкодовує збиток, заподіяний під час перевезення вантажу, у наступних розмірах:
а) за втрату вантажу — у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу;
б) за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, — у розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, — у розмірі дійсної вартості;
в) за ушкодження вантажу — у сумі, на яку понизилася його вартість.
У випадку використання перевізником для своїх потреб будь-якого вантажу, прийнятого до перевезення, винні залучаються до відповідальності, а перевізник відшкодовує вартість вантажу в подвійному розмірі.
Вартість утраченого чи ушкодженого перевізником вантажу визначається виходячи з оптової, заготівельної чи закупівельної ціни з додаванням до цієї ціни:
а) вартості тари за цінами прейскуранта, якщо ця вартість не входить у ціну товару;
б) суми додаткових витрат відправника вантажу на доставку вантажу до порту (пристані) чи відправлення з порту (пристані) призначення в тих випадках, коли ці витрати не входять у ціну товару.
Вартість вантажів, що належать окремим громадянам, визначається за роздрібними цінами державних і кооперативних організацій у пункті призначення в момент видачі вантажу.
За неправильне заявлення в накладній відправником вантажу відомостей про вагу, кількість місць чи найменування вантажу, а також за пред’явлення вантажу, забороненого до перевезення, і такого, що потребує під час перевезення особливих запобіжних заходів, а також вантажу з неправильним зазначенням найменування чи властивостей або ненадання необхідних для перевезення цього вантажу документів стягується штраф відповідно до тарифу, а також відшкодовуються заподіяні пароплавству збитки. Якщо неправильні відомості про вантаж викликали зменшення провізної плати, з відправника стягується, крім провізної плати, штраф у розмірі подвоєної різниці між провізною платою, обчисленою на підставі зазначення відправника вантажу, і сумою, що стягується за дійсним найменуванням і кількістю вантажу. Також стягується штраф за викликаний цими обставинами простій судна та відшкодовуються збитки.
Простій чи затримка судна під навантаженням чи розвантаженням, у чеканні навантаження чи розвантаження понад установлений термін з вини відправника вантажу чи вантажоодержувача передбачає відповідальність останніх у вигляді штрафу в розмірі, встановленому тарифом. За неочищення судна після розвантаження, зробленого засобами вантажоодержувача (ст. 80 Статуту внутрішнього водного транспорту), останній сплачує пароплавству вартість робіт з очищення в подвійному розмірі.
При пошкодженні частин судна, контейнера, берегових пристроїв, плавучих механізмів при навантаженні чи розвантаженні засобами відправника вантажу чи вантажоодержувача вони сплачують штраф у розмірі триразової вартості ремонту пошкоджених частин.
Після прибуття вантажу в порт (пристань) призначення всю відповідальність перед перевізником по перевезенню цього вантажу несе вантажоодержувач. При цьому вантажоодержувач на загальній підставі може стягнути з відправника вантажу всі сплачені ним (вантажоодержувачем) штрафи і збори пароплавству внаслідок неправильних дій відправника вантажу, а також суми витрат і збитків, пов’язаних із перевезенням. Якщо вантаж був адресований вантажоодержувачу, якого не виявилося в районі порту (пристані) призначення, відповідальність перед перевізником несе відправник вантажу.
Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну ним судну чи плоту, що буксирується.
Пасажир, виявлений на судні без квитка чи в більш високому класі, ніж зазначено у квитку, обкладається штрафом у встановленому розмірі. Безквиткового пасажира, що відмовився сплатити штраф і придбати квиток для подальшого прямування, капітан видаляє із судна в найближчому порту чи пристані. За ненадання пасажиру на судні місця, зазначеного у плацкарті, при відмові пасажира від запропонованого йому іншого місця перевізник, крім повернення суми вартості проїзду і додаткових доплат, сплачує пасажиру штраф у розмірі, встановленому тарифом.
Перевізник несе відповідальність за повну і часткову втрату і пошкодження багажу в розмірі оголошеної цінності, а якщо цінність багажу не оголошена, то в розмірі, встановленому тарифом. Перевізник звільняється від відповідальності за втрату і пошкодження багажу у випадках, зазначених у ст. 191 і 192 Статуту внутрішнього водного транспорту. Турбота про цілість і збереження ручної поклажі, яку пасажир везе із собою, належить до обов’язку пасажира. За збереження ручної поклажі перевізник несе відповідальність лише в тому випадку, якщо буде доведено, що втрата чи пошкодження поклажі відбулися з вини перевізника.
При перевезенні пошти перевізники несуть матеріальну відповідальність перед органами зв’язку за втрату, пошкодження чи знищення пошти, що перевозиться, з вини пароплавств у розмірі відповідальності, що несуть органи зв’язку перед відправниками чи адресатами.
Вищенаведені обставини, що є підставою для матеріальної відповідальності перевізника, відправників вантажу, вантажоодержувачів і пасажирів під час перевезення по внутрішніх водних шляхах, засвідчуються перевізником комерційними актами чи актами загальної форми.
Комерційний акт складається для засвідчення наступних обставин: а) невідповідності між найменуванням, вагою, кількістю місць вантажу чи багажу в натурі і даними, зазначеними в перевізному документі; б) пошкодження чи псування вантажу чи багажу; в) виявлення вантажу чи багажу без документів або документів без вантажу чи багажу; г) повернення пароплавству викраденого вантажу чи багажу.
Акти загальної форми складаються для посвідчення інших обставин, які можуть бути підставою для відповідальності.
Перевізник зобов’язаний скласти комерційний акт, якщо мають місце обставини, зазначені в ст. 215 Статуту внутрішнього водного транспорту.
Комерційний акт підписується начальником порту (пристані) чи особами, ним уповноваженими, і особами, що брали участь у перевірці вантажу, а також вантажоодержувачем, якщо він брав участь у перевірці вантажу чи багажу. При відсутності вантажоодержувача комерційний акт повинен бути підписаний не менше ніж трьома особами: начальником порту (пристані) чи його заступником, прийомоздавачем, начальником вантажної контори чи завідувачем складу, а при відсутності начальника вантажної контори чи завідувача складу на даній пристані — іншою особою, яка брала участь у перевірці вантажу або багажу.
Для стягнення штрафів учасникам перевезень необхідно виставляти претензії і подавати скарги.
Перевізник чи начальник порту (пристані) зобов’язаний в п’ятиденний термін розглянути скарги і письмово повідомити заявника про результати розгляду і вжиті заходи.
Позови до пароплавств, що виникають із перевезення і буксирування, можуть пред’являтися тільки у випадку повної чи часткової відмови перевізника в задоволенні претензії після закінчення терміну, встановленого для розгляду претензії.
Право на пред’явлення до перевізника претензій і позовів мають:
а) у випадку повної втрати вантажу: вантажоодержувач — при умові подання вантажної квитанції з відміткою на ній порту (пристані) призначення про неприбуття вантажу, а при неможливості подання вантажної квитанції — документа про оплату вартості вантажу і довідки перевізника про відправлення вантажу з відміткою порту (пристані) призначення про неприбуття вантажу; відправник вантажу — за умови подання вантажної квитанції;
б) у випадку часткової втрати, псування чи пошкодження вантажу: вантажоодержувач — за умови подання накладної і комерційного акту, виданого йому перевізником, чи акту, зазначеного в ст. 215 Статуту внутрішнього водного транспорту (для нафтоналивних вантажів);
в) у випадку прострочення доставки вантажу: вантажоодержувач — при умові подання накладної;
г) у випадку затримки у видачі вантажу: вантажоодержувач — при умові подання накладної і акту;
д) у випадку перебору провізних платежів: відправник вантажу або вантажоодержувач — у залежності від того, хто здійснить подання накладної;
е) у випадку втрати, псування, пошкодження чи прострочення доставки багажу: при повній утраті — пред’явник багажної квитанції, в усіх інших випадках — пред’явник виданого перевізником акту про часткову втрату, псування, пошкодження чи прострочення доставки багажу.
Вищезазначене поширюється і на претензії, що виникають із буксирування.
Передача іншим організаціям чи особам права на пред’явлення претензій і позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права відправником вантажу вантажоодержувачу чи вантажоодержувачем відправникові вантажу, а також вантажоодержувачем чи відправником вантажу організації вищого або нижчого підпорядкування. Передача права на пред’явлення претензій засвідчується переуступним написом на документі.
Претензії, що виникають із перевезення вантажу в прямому змішаному залізнично-водному сполученні, пред’являються:
а) до керівництва дороги призначення, коли кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;
б) до керівництва пароплавства призначення, коли кінцевим пунктом перевезення є пристань чи порт.
Претензії відправників вантажу з приводу належних їм штрафів чи премій пред’являються до пароплавства відправлення.
До претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію.
Претензії до пароплавств (перевізників) можуть бути заявлені протягом шестимісячного терміну, а претензії про виплату премій, про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу і про повернення штрафу за простій суден — протягом 45 днів.
Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхиленні її в наступний термін із дня одержання претензії:
а) протягом шести місяців — по претензіях, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні;
б) протягом 45 днів — по претензіях стосовно переборів провізних платежів, про штрафи і премії;
в) протягом трьох місяців — у всіх інших випадках.
При частковому задоволенні чи відхиленні претензії в повідомленні повинна бути зазначена підстава рішення перевізника з посиланням на відповідні статті Статуту внутрішнього водного транспорту. У цих випадках подані при претензійній заяві документи повертаються заявнику.
При повному чи частковому відхиленні претензії перевізником чи залишенні її без відповіді заявнику претензії на пред’явлення позову в суді надається двомісячний термін з дня одержання відповіді чи з дня закінчення терміну, установленого для відповіді (згідно із Статутом), а згідно із ст. 315 Господарського кодексу України — шість місяців. При оцінці строків слід враховувати новації законодавства, уніфіковані строки, визначені в Цивільному та Господарському кодексах для всіх видів транспорту, зокрема, положення ст. 315 ГКУ, ст. 925, 926 ЦКУ.
Позови пароплавств (перевізників), що виникають із перевезення і буксирування, можуть бути пред’явлені в судові органи протягом шести місяців. Цей термін обчислюється із дня пред’явлення, що послужило підставою для позову, з урахуванням спеціальних вимог ст. 186 Статуту внутрішнього водного транспорту.
У тих випадках, коли розрахунки по нестачах і надлишках вантажів здійснюються по закінченні навігації (ст. 194 Статуту внутрішнього водного транспорту), термін позовної давності обчислюється з 1 січня наступного року.
На визнану суму претензії чи присуджену суму позову перевізник сплачує 4 % річних.
По претензіях і позовах про штрафи і премії відсотки не нараховуються.
Позови до пароплавств, що виникають із перевезення і буксирування, пред’являються в судові органи за місцем перебування перевізника, до якого була пред’явлена претензія. Література
Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 170—189.
Ходунов М. Е., Колпаков Н. Т. Коментарій до статуту внутрішнього водного транспорту — М., 1986.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 166—189. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
