|
9.1. Річковий транспорт України, його склад і система управління Обсяги вантажних і пасажирських перевезень річковим транспортом незначні, але є найбільш рентабельними за рахунок міжнародних сполучень із використанням басейнів рік Дніпра і Дунаю, а також прибережних вод Чорного моря у напрямку країн Центральної і Південно-Східної Європи. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близько 20 %) у порівнянні з розвинутими країнами Заходу.
Річковий транспорт як галузь народного господарства є одним із найважливіших видів транспорту, який у взаємодії з залізничним та іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва і обігу продукції промисловості, сільського господарства і задовольняє потреби населення в пересуванні по внутрішніх водних шляхах.
Правове регулювання річкового транспорту як підгалузі транспортного права здійснюється загальним законодавством (Законом України “Про транспорт” і галузевими актами, зокрема, Статутом внутрішнього водного транспорту та законодавством, яке регулює перевезення як морським, так і внутрішнім водним транспортом (Кодекс торговельного мореплавства і т. д.).
Відповідно до Закону України “Про транспорт” до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.
Державне управління річковим транспортом здійснюється галузевим органом державного управління — Міністерством транспорту та зв’язку України та спеціальним урядовим органом — Державним департаментом морського і річкового транспорту, який діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку та підпорядковується йому.
Департамент морського і річкового транспорту створено Постановою Кабінету Міністрів України 30 березня 2000 р. на базі Державної адміністрації морського і річкового транспорту, яка ліквідована. Державний департамент морського і річкового транспорту діє на підставі Положення, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584.
Згідно з Положенням основними завданнями Укрморрічфлоту є:
- участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;
- забезпечення розвитку морського і річкового транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;
- здійснення державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;
- додержання вимог законодавства щодо гарантування безпеки судноплавства.
З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвестиційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійснює державний нагляд у морських торговельних і річкових портах, територіальних водах України законодавства про судноплавство, а також вимоги міжнародних договорів України усіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належності та прапора держави, під яким плаває судно, тощо.
Інша складова системи управління — спеціалізовані установи та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідрографічного забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх водних шляхах здійснюється державним підприємством “Укрводшлях”, що підпорядковано Державному департаменту морського і річкового транспорту.
Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового транспорту компетенцію, яка визначається Законом України “Про місцеві державні адміністрації”.
Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державне управління шляхом здійснення контролю за дотриманням правил транспортного обслуговування, дотриманням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту, залученням під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних транспортних засобів і послуг.
Органи місцевого самоврядування в свою чергу у відповідності до Закону України “Про місцеве самоврядування” у галузі річкового транспорту встановлюють у порядку і межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погоджують в установленому порядку ці питання з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відповідно до законодавства контроль за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту.
Основним господарюючим суб’єктом у сфері річкового транспорту є пароплавства (ВАТ “Українське Дунайське пароплавство”, Азовське морське пароплавство) та інші перевізники різних форм власності, які отримали у встановленому порядку ліцензію на надання послуг із перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом.
Пароплавства мають особливий правовий статус — статус національних перевізників, отриманий у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668, яким затверджено “Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника”. Статус національного перевізника передбачає обов’язкове виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають із міжнародних договорів України.
Основна матеріальна складова річкового транспорту — річкове судно. Річкове судно — це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах). Правове регулювання статусу річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Кодексом торговельного мореплавства України та спеціальним законодавством.
Окремий вид річкового судна — річкове судно “річка—море” — судно змішаного типу, призначене для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море. Судно “річка—море” має особливий статус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у зв’язку з характером використання судна на морських і внутрішніх водних шляхах.
Реєстрація та облік торговельних суден України здійснюється Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) під загальним керівництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстратора флоту, яка входить до сфери управління Мінтрансу.
Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до реєстраційного документа — Суднової книги України, що ведеться за встановленою формою.
Зареєстрованому в Судновій книзі України судну присвоюється реєстраційний номер з літерою К (наприклад, 14-К). У разі виключення судна із Суднової книги України його номер для реєстрації нового судна не використовується. Після державної реєстрації у п’ятиденний термін з моменту прийняття заяви судновласникові видаються такі суднові документи:
а) судновий білет, зразок якого затверджується Мінтрансом;
б) довідка про зареєстровані іпотеки за наявності звернення про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.
У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Суднової книги України, орган державної реєстрації судна за місцем його реєстрації видає нові документи та вносить відповідні зміни до Суднової книги України.
Виключення судна з Суднової книги України здійснюється шляхом припинення записів про його реєстрацію і вилучення суднових реєстраційних документів. Виключення може бути постійним (загибель і т.д.) або тимчасовим (передача в користування іноземній особі).
Судно набуває права плавання під Державним прапором України після його реєстрації у Судновій книзі України та після одержання суднового білета.
Правовий статус екіпажу та капітана визначено Статутом внутрішнього водного транспорту, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801 з урахуванням наступних змін та доповнень.
Екіпаж самохідних суден складається із капітана, інших старших осіб суднового екіпажу і суднової команди. Встановлено спеціальні умови, яким повинні задовольняти особи, які допускаються до управління суднами і судновими механізмами.
Управління суднами і судновими екіпажами повинна здійснювати спеціально призначена особа (капітан), відповідальна за безпеку судноплавства і запобігання забрудненню із суден.
Капітан судна керує судном, управляє судноводінням і застосовує необхідні заходи для забезпечення безпеки плавання, дотримання порядку на судні, охорони життя і здоров’я людей, що знаходяться на судні, і збереження судна і вантажу. Усі розпорядження капітана, у межах його повноважень, повинні беззаперечно виконуватися всіма особами екіпажу судна, а також пасажирами й іншими особами, що знаходяться на судні. Капітан у разі потреби має право відсторонити від виконання обов’язків осіб суднового екіпажу. Капітан є органом дізнання (ст. 101 КПК), і якщо на судні хто-небудь вчинить злочин, капітан зобов’язаний ужити заходів, щоб не дати особі, що вчинила злочин, ухилитися від відповідальності, скласти акт про подію та передати особу належній владі в найближчому порту (пристані).
Капітан посвідчує заповіт, приймає його на збереження (п. 2. ст. 1252 ЦКУ). Капітан складає акти у випадках народження або смерті, зникнення члена суднового екіпажу чи пасажира при обставинах, що допускають можливість його загибелі; такий акт підлягає поданню до органів реєстрації актів громадянського стану для одержання свідоцтва про народження чи шлюб; капітан складає акт, а також опис майна зниклого пасажира і передає акт і майно належній владі в найближчому порту (пристані). Акти підписуються не менш ніж двома свідками та в разі необхідності посвідчення смерті чи народження — лікарем або фельдшером (ст. 70 Кодексу торговельного мореплавства України).
Якщо судну грозить неминуча загибель, капітан після прийняття всіх заходів до порятунку пасажирів дозволяє судновому екіпажу залишити судно. Сам капітан залишає судно останнім.
Капітан, що одержав сигнал небезпеки або знайшов на водяному шляху судно, пліт або людину, що знаходиться в небезпеці, зобов’язаний надати допомогу, одночасно приймаючи всі заходи до того, щоб не наразити на небезпеку своє судно.
Важлива складова інфраструктури річкового транспорту — це порти і пристані. Порти і пристані є спеціалізованими підприємствами, які обслуговують перевізників у частині виконання комерційних та вантажних операцій. Порти та пристані мають вантажні і пасажирські причали й інші необхідні спорудження і пристрої для навантаження-вивантаження вантажів і обслуговування пасажирів. Порти і пристані здійснюють операції по прийому, навантаженню, вивантаженню, короткостроковому збереженню і видачі вантажів, у тому числі вантажів у контейнерах, а також операції, пов’язані з перевезеннями пасажирів і багажу.
По роду здійснюваних операцій порти і пристані поділяються на пасажирські, вантажні, об’єднані (об’єднують проведення пасажирських і вантажних операцій).
Порти і пристані, відкриті для виконання операцій по пасажирських перевезеннях, мають вокзали для обслуговування пасажирів, прийому і видачі багажу і зберігання ручної поклажі.
У залежності від обсягу і характеру виконуваних робіт порти і пристані підрозділяються на розряди, установлюється спеціальний порядок виконання портами і пристанями відповідних комерційних операцій у визначені години, а при необхідності — цілодобово.
Причали і склади пароплавств Державного департаменту морського і річкового транспорту є причалами і складами загального користування, якщо вони не надані у виняткове користування визначеній організації на договірних чи інших засадах.
У населених пунктах по берегах судноплавних шляхів виділяються пристанські ділянки загального безкоштовного користування за погодженням з органами, що регулюють судноплавство. Ці ділянки призначаються для короткочасного причалу суден і плотів, навантаження і вивантаження вантажів.
Підприємства й організації, що систематично відправляють і одержують вантажі при перевезенні по внутрішніх водяних шляхах судновими відправленнями, зобов’язані мати в пунктах навантаження і розвантаження суден постійні причали з глибинами водяних підходів, що гарантують безпечну постановку до причалу порожніх і навантажених суден при повному осіданні. Ці причали є причалами незагального користування. Власники причалів незагального користування зобов’язані створити умови для здійснення відповідних операцій, забезпечити безпеку (обладнати причали механізмами, влаштовувати навіси, освітлення), провести всі інші заходи, передбачені Статутом внутрішнього водного транспорту та правилами.
У пунктах, не обладнаних постійними причалами, Статут зобов’язує відправників вантажу і вантажоодержувачів мати містки, виведені на глибину, достатню для безпечного навантаження-розвантаження. Відправник вантажу і вантажоодержувачі на причалах незагального користування зобов’язані також мати необхідну кількість вагових приладів. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
