|
5.3. Претензії до перевізника, відправника й одержувача вантажів і порядок вирішення спорів Автомобільний транспорт як галузь транспортного права має спеціальні правила щодо заявлення претензій та вирішення спорів. Правове регулювання цих питань здійснюється цивільним, господарським законодавством, Законом України “Про автомобільний транспорт”, Статутом автомобільного транспорту, Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” та окремими правилами перевезень.
Законодавство встановлює спеціальні вимоги щодо способів фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях та при перевезенні пасажирів. Такі обставини підтверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) — підтверджуються актами встановленої форми.
Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються п.15 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні”.
До пред’явлення позову вантажовідправником або вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або організації обов’язкове пред’явлення претензій до них.
При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред’явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому Правилами, має:
а) вантажовідправник або вантажоодержувач — при втраті вантажу;
б) вантажоодержувач — при недостачі, псуванні або пошкодженні вантажу;
в) вантажоодержувач — при прострочці в доставці вантажу.
Претензії, що випливають із перевезення вантажів, пред’являються автотранспортному підприємству або організації, що видали вантаж, а в разі повної втрати вантажу — автотранспортному підприємству або організації, які прийняли вантаж до перевезення.
Претензії, що випливають із перевезення пасажирів або багажу, можуть бути пред’явлені автотранспортному підприємству або організації пункту відправлення або призначення на розсуд заявника претензії.
Претензії, що випливають із перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, пред’являються:
а) автотранспортному підприємству або організації, якщо кінцевим пунктом є вантажна автостанція;
б) іншому відповідному транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є станція залізниці, порт (пристань) або аеропорт.
Згідно з п. 16.4, п. 16.5 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” право на пред’явлення претензій вантажовідправником або вантажоодержувачем може бути передане юридичній або фізичній особі за довіреністю. Передача права на пред’явлення претензії засвідчується написом на товарно-транспортній накладній про його переуступку.
До претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію. До претензії відносно втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу, крім документів, що підтверджують право на пред’явлення претензії, повинен бути доданий документ, який засвідчив би кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України до пред’явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов’язковим є пред’явлення йому претензії. Претензії можуть пред’являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій — протягом сорока п’яти днів.
Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні — протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п’яти днів.
При частковому задоволенні чи відхиленні претензії автотранспортне підприємство або організація, вантажовідправник або вантажоодержувач у повідомленні про це повинні вказати мотиви прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії документи. У разі задоволення претензії у повній сумі подані до заяви документи не повертаються.
Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців із дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Позови вантажовідправників і вантажоодержувачів автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред’явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення автотранспортного підприємства або організації задовольнити претензію або неодержання від них відповіді протягом встановлених строків.
Для пред’явлення перевізником позовів до вантажовідправників та вантажоодержувачів встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов’язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред’явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Право на подання позову у зв’язку із завданням ушкодження здоров’ю пасажира зберігається протягом трьох років.
Право на подання позову у зв’язку з повною або частковою втратою багажу чи його пошкодженням зберігається протягом одного року.
Строк давності відраховується з дня прибуття транспортного засобу до пункту призначення пасажира або у разі неприбуття з дня, коли він повинен був прибути туди.
Подання претензії у письмовій формі призупиняє перебіг строку давності до того дня, доки перевізник у письмовій формі повідомить про незадоволення претензії, додавши до неї відповідні документи. У разі часткового визнання поданої претензії перебіг строку давності поновлюється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Література
Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 154—169.
Цивільний кодекс України: Коментар. — Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. — С. 624—629, 631—632.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 74—91. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
