|
2.3. Основні зобов’язання за договорами перевезення Основу правовідносин на транспорті складають договори перевезення. Тому більш детально розглянемо зобов’язання саме за цими договорами.
Зобов’язання за договором перевезення вантажу. Від імені залізниць і пароплавств договір перевезення вантажу укладають керівники станцій, портів і пристаней, від інших підприємств транспорту — органи цих юридичних осіб, призначені або обрані у відповідності до їх статутів чи положень (ст. 909 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України).
За своїм змістом договір перевезення вантажу є двостороннім: кожен з його учасників наділений правами і обов’язками. Договір перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу перевізником. З цього моменту перевізник несе відповідальність за втрату, пошкодження, псування, прострочку доставки вантажу, а відправник — за несвоєчасну оплату перевезення і зазначення неправильного найменування зданого до перевезення вантажу.
Договір перевезення вантажу укладається між перевізником і відправником, як правило, на користь відсутнього одержувача (третьої особи). За таким договором одержувач набуває право вимагати видачі вантажу, а у разі втрати або пошкодження — відшкодування його вартості.
Одержувач зобов’язаний прийняти і здійснити перевізні платежі, що не внесені відправником при здаванні вантажу для перевезення.
Договір перевезення оплатний, оскільки кожна із його сторін має за мету задоволення майнового інтересу.
Внутрішні перевезення здійснюються за плату, яка визначається у відповідності з затвердженими у встановленому порядку тарифами (ст. 916 Цивільного кодексу України, ст. 311 Господарського кодексу України, ст. 7 Закону України “Про транспорт”) і не може бути предметом угоди сторін. Розмір плати за перевезення вантажів залежить від ваги, відстані і способу перевезення.
Як правило, перевізні платежі й додатковий збір нараховуються при укладенні договору перевезення і відправник здійснює попередню оплату транспортної послуги. У випадках, передбачених договором чи транспортними правилами, допускається переведення платежів на одержувача.
Правові наслідки несплати перевізних платежів у встановлені договором чи правилами терміни полягають у сплаті штрафу на залізничному і річковому транспорті; окрім цього залізниця і річкове пароплавство можуть затримати відправлення вантажів до сплати транспортної послуги, а підприємства повітряного транспорту приймають вантаж для перевезення тільки після здійснення оплати відправником.
У разі, якщо за договором перевезення на морському транспорті сплата за перевезення чи інші послуги була покладена на одержувача, перевізник може не видавати вантаж до виплати відповідних сум (оплата фрахту, оплата за простій, відшкодування витрат перевізника, пов’язаних з вантажем, та ін.).
Пред’явленням вантажу до відправлення закінчується підготовча стадія укладення договору перевезення вантажу, а приймання вантажу перевізником є фактом, що свідчить про його укладення. Ці зобов’язання можуть бути встановлені окремими договорами: договором надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення і договором завантаження та вивантаження вантажу.
Доставка вантажу в пункт призначення — основний обов’язок перевізника. Останній повинен забезпечити доставку вантажу у терміни, передбачені транспортним законодавством або угодою сторін.
Вручення вантажу одержувачеві завершує виконання договору перевезення. Перевізник зобов’язаний повідомити одержувача про час і адресу прибуття вантажу. Порядок повідомлення встановлюється перевізником і узгоджується з одержувачем. Останній зобов’язаний одержати вантаж, який прибув на його адресу. Ця процедура здійснюється шляхом розкредитації документації товарною конторою станції чи порту, яка вносить в перевізні документи відповідні відомості про видачу вантажу, що прибув.
З моменту видачі вантажу і відповідного про це документального підтвердження припиняється відповідальність перевізника за збереження вантажу, починається перебіг строку позовної давності.
У залежності від виду транспорту і засобів перевезення можна виділити такі договори перевезення вантажу: договір залізничного перевезення і перевезення внутрішніми водними шляхами, договори повітряних, морських та автомобільних перевезень.
Залізничні перевезення і перевезення внутрішнім водним транспортом поділяються на перевезення місцевого і прямого сполучення.
Перевезенням місцевого залізничного сполучення є перевезення між станціями однієї залізниці, а перевезенням прямого залізничного сполучення — між станціями різних залізниць.
Перевезенням місцевого сполучення внутрішніми водними шляхами вважається перевезення на суднах порту або пристані в межах закріплених за ними районів діяльності; перевезенням у прямому водному сполученні — між різними портами. Морські перевезення поділяються на каботажні (перевезення між портами України) та міжнародні.
Існує ще один вид перевезення: перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, тобто перевезення вантажів, у якому беруть участь різні види транспорту (насамперед, залізнично-автомобільні, залізнично-водні перевезення). Правовою особливістю договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні є його оформлення одним транспортним документом на весь шлях слідування від пункту відправки до пункту призначення, незалежно від кількості й виду транспортних організацій, які беруть участь у перевезенні. При здійсненні перевезення у такому сполученні вантаж із одного виду транспорту на інший передається без участі вантажовласника.
Вантажовідправник укладає договір перевезення у прямому змішаному сполученні з транспортною організацією пункту відправлення. Ця організація виступає представником усіх транспортних організацій, що беруть участь у перевезенні, але різні види транспорту виступають у цьому випадку як самостійні учасники відносин, які виконують зобов’язання кожен на своїй дільниці.
Статути залізниць і внутрішнього водного транспорту передбачають спеціальні норми, які регулюють перевезення у прямому змішаному сполученні.
Усі договори перевезення вантажів укладаються в письмовій формі. При цьому складаються перевізні документи: накладна; при перевезенні багажовантажу — іменна багажна квитанція; документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є рейсовий чартер, коносамент, інші документи.
Зміст перевізних документів та їх форма встановлюються транспортними кодексами і статутами, а також правилами перевезень.
Зобов’язання за договором надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення. Кількість вантажу, що пред’являється для перевезення, визначається угодою сторін або планом чи графіком перевезень.
Відправник вантажу зобов’язаний подати всі відомості стосовно нього: точне найменування за виробничим чи споживчим призначенням і властивості. Окрім цього, відправник повинен своєчасно передати перевізнику всі документи стосовно вантажу, як цього вимагають митні, санітарні та інші адміністративні правила.
Водночас відправник зобов’язаний забезпечити транспортабельність вантажу: повинні бути виконаними зафіксовані у правилах перевезення окремих видів вантажів вимоги стосовно тари. Це має велике значення для забезпечення зберігання вантажів, а також для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт і раціонального використання засобів перевезення.
При прийманні вантажів, для яких встановлений вид тари і упаковки, вимоги зводяться до того, щоб вона забезпечувала повне зберігання вантажу при перевезенні. При прийнятті до перевезення вантажу з порушенням правил стосовно тари чи упаковки на перевізника може бути покладена відповідальність за пошкодження або втрату вантажу під час транспортування.
Суттєвою умовою договору, яка має велике правове значення, є визначення ваги вантажу. Розрахунок перевізної плати при укладенні договору перевезення і видача вантажу одержувачу як завершальна стадія договору пов’язані з визначенням ваги вантажу.
Вага вантажу може бути визначена відправником і перевізником окремо або разом. Правове значення участі представника перевізника у визначенні ваги вантажу полягає у підтвердженні достовірності ваги, яка вказана відправником у накладній. Якщо перевізник приймає вантаж без перевірки його ваги, то він несе відповідальність за зменшення ваги при видачі вантажу, якщо не буде доведена наявність обставин, які впливають на цю відповідальність.
Спосіб визначення ваги встановлений транспортними статутами, кодексами і правилами перевезень. Про спосіб визначення ваги повинно бути зазначено в перевізних документах, і він (спосіб) повинен бути ідентичним як при прийнятті, так і при видачі вантажу.
Одним із заходів, що забезпечує збереження вантажів при перевезенні, є його маркування, яке полягає в нанесенні на вантаж надписів та умовних знаків для визначення належності вантажу і його особливостей.
Маркування є важливою умовою прийняття вантажу для перевезення, і тому ця процедура ретельно відображена в транспортному законодавстві.
Виконання правил маркування вантажів значною мірою забезпечує їх збереження, а у разі втрати перевізних документів дає можливість встановити їх належність та пункт призначення. Маркування вантажу здійснюється відправником і незалежною транспортною організацією.
Зобов’язання за договором завантаження та вивантаження вантажу. Обов’язки сторін по навантаженню і розвантаженню розподіляються таким чином:
- навантаження і розвантаження здійснюється засобами транспортних організацій на складах і шляхах загального користування, які знаходяться у віданні транспортних організацій;
- навантаження і розвантаження здійснюється засобами відправників і одержувачів у місцях незагального користування, за межами вантажних станцій, портів, пристаней, на під’їзних шляхах і пристанях відправників і одержувачів.
Особливості навантаження і розвантаження регламентовані правилами перевезення вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом.
Окрім цього, транспортне законодавство встановлює нормативні строки навантаження і розвантаження вантажів. У деяких випадках термін, протягом якого вантаж повинен бути навантажений чи вивантажений, може бути визначений угодою сторін. Початком терміну навантаження і розвантаження вважається момент надання засобів перевезення для навантаження чи розвантаження. Задля боротьби з нераціональним використанням засобів перевезень практично на всіх видах транспорту (крім повітряного) існує система санкцій (у вигляді штрафів) за несвоєчасне виконання навантажувально-розвантажувальних робіт.
Однією з умов збереження вантажу при перевезенні є його правильне розміщення, улаштування і кріплення при навантаженні. Відповідальність за це покладається на сторону, яка здійснює навантаження. Але вказівки перевізника відносно завантаження, кріплення і сепарації вантажу обов’язкові для юридичних і фізичних осіб, які виконують вантажні роботи (зокрема ст. 146 Кодексу торговельного мореплавства України).
Після закінчення вантажних робіт одержувачем вантажу засоби перевезення повинні бути очищені, а в необхідних випадках, на вимогу перевізника, помиті і піддані дегазації, дезинсекції або дезинфекції. Якщо ці заходи не будуть здійснені, транспортна організація має право відмовитися від прийняття неочищених засобів перевезень і стягнути з одержувача вантажу штраф за їх простій з цього приводу.
Зобов’язання за договором експедирування. З перевезенням вантажів тісно пов’язане експедиційне обслуговування (ст.ст. 929—935 глави 65 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського кодексу України) Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 01.07.2004 р.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням, у т. ч. додаткові послуги експедитора (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Правове регулювання зобов’язань з експедирування поширюється також на випадки, коли обов’язки експедитора виконуються перевізником.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Відносини по транспортно-експедиційному обслуговуванню регулюються цим договором, а також вимогами спеціальних актів, які регламентують порядок і умови надання подібних послуг.
Права і обов’язки сторін за договором експедиції полягають в зобов’язанні експедитора здійснити доручені операції і обов’язку клієнта сплатити встановлену плату за ту чи іншу послугу. Операції, які доручені експедитору, можуть бути різними: підготовка та відправлення вантажів, проведення взаєморозрахунків, контроль за проходженням і одержанням вантажів та інше, але у будь-якому договорі експедиції до них належать укладення договору перевезення або завершення договору перевезення і дії, що сприяють цим операціям. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання експедиторських обов’язків.
Зобов’язання за договором перевезення пасажира та багажу. Основні зобов’язання за цим договором наведені в ст. 910 Цивільного кодексу України. Детально відносини з перевезення пасажирів і багажу регламентуються в транспортних статутах, кодексах і правилах, які діють на залізничному, автомобільному, повітряному, морському і річковому транспорті. Зокрема, пасажир зобов’язується не тільки сплатити встановлену за проїзд плату, а й виконувати правила користування транспортними засобами.
Договір перевезення пасажира є оплатним, оскільки пасажир сплачує перевізнику встановлену плату, і двостороннім, оскільки кожна із сторін має як права, так і обов’язки: пасажир має право на перевезення, але зобов’язаний сплатити за проїзд плату, а перевізник має право на отримання плати, але зобов’язаний надати послугу (виконати перевезення).
Документом, що свідчить про укладення цього виду договору, є квиток на проїзд. Виключенням є легкове немаршрутне таксі, де укладання договору здійснюється в усній формі пасажира з водієм, а сплата за проїзд здійснюється після надання транспортної послуги.
У квитку на проїзд вказуються основні умови договору: пункт призначення, ціна послуги, дата і час її виконання, назва станції (пункту) відправлення транспортного засобу та інше.
На повітряному транспорті видаються іменні квитки і у разі їх передачі іншим особам такий договір вважається недійсним.
Безквитковий проїзд не породжує жодних прав і обов’язків. Перевізник зобов’язаний надати пасажиру вказане у квитку місце. У виняткових випадках у разі ненадання місця у вагоні згідно з придбаним квитком транспортна організація зобов’язана надати пасажиру за його згодою місце в іншому вагоні, можливо, і вищої категорії, але без додаткової оплати. Якщо пасажиру надається місце нижчої категорії, йому повертається різниця вартості проїзду.
У випадках, якщо пасажир відмовляється здійснити поїздку і своєчасно повертає квиток, йому компенсується вартість проїзного квитка з утриманням у деяких випадках певної суми. Перевезення пасажира повинно бути здійснено у визначений термін, що передбачений розкладом, але за його порушення перевізником транспортне законодавство відповідальності не передбачає.
Разом із пасажиром на один квиток можуть перевозитися діти до 5 років, транспортне законодавство передбачає можливість зупинки пасажира з продовженням терміну дійсності квитка.
Серед послуг, які повинна надати транспортна організація, законодавство передбачає облаштування залів чекання, камер схову, багажних і вантажних сховищ, кімнат для тривалого відпочинку, кімнат для матері і дитини; забезпечення поїздів трьохразовим чаєм, інші послуги.
Деякі особливості мають зобов’язання з перевезення багажу. Багаж необхідно відрізняти від ручної поклажі, яка не приймається перевізником, а лише допускається до перевезення під особисту відповідальність пасажира.
Перевезення багажу здійснюється за умови оформлення спеціального договору між перевізником та особою, з якою транспортна організація уклала договір перевезення.
За цим договором перевізник зобов’язується доставити багаж у пункти призначення й видати його правомочній особі, а пасажир зобов’язується сплатити за це встановлену плату. Даний договір є двостороннім і вважається укладеним із моменту здачі пасажиром відповідного майна перевізнику.
Перевезення багажу оформляється видачею пасажиру багажної квитанції, а перевезення багажу здійснюється у тому ж транспортному засобі, у якому їде пасажир.
Оплата за багаж здійснюється при його здачі перевізнику і визначенні його ваги. Пасажир зобов’язаний своєчасно отримати багаж, доставлений у пункт призначення, де він безкоштовно зберігається протягом 24 годин. За подальше зберігання пасажир повинен сплатити відповідну грошову суму. Література
Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілашевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 26—50.
Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В. К. — К.: Юринком Интер, 2002. — С. 733—736.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2004. — С. 28—45.
Щербина В. С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 343—346.
Цивільний кодекс України: Коментар. — Х.: ТОВ “Одісей”, 2003. — С. 549—559, 618—632, 647—649. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
