|
1.2. Митна справа в Україні в 1917—1991 рр. Після лютневої революції 1917 р. митні установи колишньої Російської імперії залишилися у віданні Департаменту митних зборів Міністерства фінансів Тимчасового уряду. Постановою від 28 лютого 1917 р. всім чиновникам відомства пропонувалося “негайно поновити поточну роботу в установах Міністерства фінансів”. Незмінною залишилася і нормативна база митної справи. Тільки 14 липня 1917 р. Тимчасовим урядом було прийнято постанову “Про утворення митно-тарифного комітету”. Також при Міністерстві торгівлі та промисловості створили Митно-тарифний комітет та Особливу митно-тарифну комісію.
Уперше порушували монополію Міністерства фінансів на управління митною справою. Враховуючи ситуацію, в Митно-тарифний комітет були призначені представники від Ради з’їздів представників торгівлі та промисловості, Ради з’їздів представників біржової торгівлі та сільського господарства, Московського біржового комітету, Військово-економічного товариства, Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів, Ради Всеросійських з’їздів кооперативів і Всеросійської Ради селянських депутатів.
Заслуговує на увагу факт, що до 7 липня 1917 р. у митному департаменті існувала практика написання секретних атестацій на чиновників у відомстві. Циркуляром Тимчасового уряду це було скасовано як таке, що не відповідає демократії. Разом з тим керівники відділів зобов’язувалися щорічно представляти атестації на підлеглих.
За станом на липень 1917 р. на українській території діяло 19 митниць зі штатом 750 осіб.
1 вересня 1917 р. у Петрограді відбувся Всеросійський з’їзд митних службовців. 28 грудня 1917 р. Центральний комітет Всеросійського союзу митних службовців призначив Тимчасову раду у складі 5 осіб на чолі з комісаром по митному управлінню.
Перший декрет уряду В. Леніна з митної справи “Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів” від 29 грудня 1917 р. визначив нові правила провезення товарів через кордон. Будь-яке переміщення товарів без дозволу визнавалося контрабандою та переслідувалося “за всією суворістю радянських законів”.
Циркуляр № 4032 від 9 березня 1918 р. проголошував: “Митниці служать інтересам народу, робота митниць повинна бути ясна і відкрита для суспільства”. 29 травня 1918 р. Рада Народних Комісарів видала декрет “Про розмежування прав Центральної і місцевих радянських влад щодо збирання податків та про регулювання діяльності місцевих митних установ”. Обкладання митними податками товарів, що перевозяться через кордон, було передано у безперечне відання Центральної державної ради. Митні установи були визнані органами центральної радянської влади і підпорядковані Наркомату у фінансових справах, який очолював В. Менжинський.
Ніякі цивільні чи військові влади або профсоюзні організації не могли втручатися в діяльність митниць. Місцеві Ради мали право нагляду за діяльністю митних установ без права втручання у розпорядчу чи адміністративну частину роботи.
Декретом від 29 червня 1918 р. Департамент митних зборів було перейменовано у Головне управління митного контролю, яке підпорядковувалося Наркомату торгівлі і промисловості. Останній у свою чергу декретом від 11 червня 1920 р. було перейменовано у Народний комісаріат зовнішньої торгівлі.
Нова влада після жовтневих подій скептично поставилася до дореволюційної митної системи та самої концепції митної справи. Ленінська політика державної монополії зовнішньої торгівлі по суті заблокувала застосування митно-тарифного регулювання. Митний контроль став допоміжним засобом впливу на зовнішню торгівлю. Система управління митною справою поступово спрощувалася, і те, що фактично утворилося у 30-х рр., з несуттєвими змінами було закріплено в Митному кодексі СРСР 1964 р. і зберігалося до середини 80-х рр.
У період зовнішньополітичної реформи 1986—1991 рр. почався новий етап розвитку митної системи, орієнтований на демократичний режим і вільний ринок. Логічним завершенням цього періоду стало прийняття 1991 р. нового Митного кодексу СРСР і Закону СРСР про Митний тариф.
Але серед цих головних явищ відбувалися менш масштабні, які протягом деякого часу впливали на організацію митної справи на території України. Повертаючись до ситуації 1918 р., зауважимо, що чиновники, які вирішили прийняти громадянство України, поновлювалися на службі. Інших звільняли з роботи і видавали їм квитанції на заробітну плату, яку повинен був реалізувати Російський уряд.
Для захисту кордону від спроб безмитного провезення товарів було створено комісію по організації митної служби в Україні.
У березні 1918 р. комісія сформувала Тимчасовий митний нагляд у складі керівника, контролера, трьох помічників пакгаузних наглядів, 6-ти наглядачів.
Циркуляром Мінфіну УНР від 1 березня 1918 р. всі розпорядження Російського уряду були відмінені і замінені розпорядженнями Української Народної Республіки. Державною мовою — українською — почали вести діловодство.
Станом на 22 квітня 1918 р. в Україні були:
1. Управління Південного і Південно-Західного митних округів;
2. Одеська, Харківська і Київська митниці.
29 квітня 1918 р. влада в Україні перейшла до гетьмана Скоропадського. Усі державні службовці і навіть службовці недержавних і цивільних відомств повинні були присягнути на вірність Україні та скласти іспит на знання української мови.
12 червня 1918 р. був укладений Договір між РРФСР та Українською Державою, за яким на кордонах з Росією, Австрією та місцях, окупованих Німеччиною, утворювалися митні нагляди. Департамент митних зборів розміщався на Хрещатику, 8а.
В серпні 1918 р. розпочалася робота з нормотворчого та організаційного забезпечення митної справи України. Структура митного відомства того часу була такою:
Міністерство фінансів України;
Департамент митних зборів з відділами:
- загальної канцелярії;
- законодавчим;
- тарифним;
- господарським;
- будівничим;
- статистичним.
28 вересня 1918 р. в Україні утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд, який 21 січня 1919 р. був реорганізований у Раду Народних Комісарів УРСР. Поступово в Україні було введено в дію закони (декрети), які приймалися РНК Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, у тому числі 22 квітня 1918 р. декрет “Про націоналізацію зовнішньої торгівлі” та 9 березня 1919 р. декрет “Про перехід митних організацій і прикордонної охорони до підпорядкування Ради народного господарства України, та зокрема до Народного Комісаріату фінансів”.
У період перебування на території України Денікіна митною справою керувало Спеціальне засідання при Головнокомандуючому.
З грудня 1919 р. в Україні було відновлено радянську владу, і митні структури до 1991 р. перейшли в систему радянських державних органів і керувалися в діяльності законами, прийнятими в Москві та продубльованими в Україні.
2 січня 1920 р. митниці України перейшли в підпорядкування Відділення митного контролю при Управлінні Уповноваженого Наркомзовнішторгу РРФСР на Україні.
15 серпня 1920 р. Наркомат внутрішніх справ НКВС прийняв циркуляр “Про реєстрацію колишніх митних службовців”. Проводилася також реєстрація колишніх митників, які на той час перебували у Червоній Армії.
Відповідно до “Тимчасового положення про управління митною частиною в УРСР”, прийнятого 16 жовтня 1920 р., всі митні питання вирішував Уповноважений Раднаркому РРФСР по Зовнішторгу.
Уся Україна була поділена на митні округи: Одеський, Київський, Харківський. До Київського округу належали губернії: Київська, Полтавська, Чернігівська, Донецька, Катеринославська, Олександрівська.
Перевезення товару через митні пости заборонялося, через них тільки пропускали місцевих мешканців із домашнім скарбом.
З метою політичного нагляду за діяльністю митних органів, посилення боротьби з контрабандою та координації діяльності з військовим командуванням у митні структури відповідно до “Тимчасового положення про комісарів митних організацій” призначалися комісари, які були зобов’язані проставляти відмітки на всій кореспонденції, вхідній та вихідній пошті.
Уповноважений Наркомзовнішторгу (НКЗТ) входив до складу Ради Народних Комісарів УРСР на правах Наркома. При ньому створювалася колегія із його заступників та одного члена колегії. Усі члени колегії призначалися за погодженнями НКЗТ, РНК УРСР та затверджувалися Всеросійським управлінням Центрального Виконавчого Комітету.
До складу Управління при Уповноваженому входили відділи:
- адміністративно-організаційний;
- секретаріат;
- правовий;
- експортний;
- імпортний;
- митний;
- фінансово-архівний;
- статистично-економічний.
Відділ митного контролю виконував функції:
- організації митних установ на кордоні та всередині України;
- розробки основних положень та інструкцій для діяльності митних установ;
- керівництва та контролю за діяльністю митних установ;
- розробки та втілення у життя заходів по боротьбі з контрабандою.
У 1920 р. до штату митниці в Україні входили:
- управляючий митниці;
- його помічник;
- 3 старших контролери;
- скарбник;
- завідуючий пакгаузним відділенням;
- його помічник;
- доглядач складу;
- помічник діловода;
- 5 старших рахівників і 1 рахівник;
- архіваріус;
- 14 помічників наглядача складів І розряду.
Усі митні установи поділялися на митниці 1, 2, 3-го розряду. Штат митниці складав 24 особи.
9 березня 1922 р. ВЦВК та РНК РРФСР затвердив перший радянський Митний тариф по європейській привізній торгівлі, а з 13 червня 1922 р. — по вивізній торгівлі.
Декретом РНК РРФСР від 23 лютого 1922 р. було затверджено Митно-тарифний комітет (МТК), в компетенцію якого входило:
- складання нових і зміна старих переліків заборонених товарів;
- рішення питань про застосування тарифу, які вносило на розгляд Митне управління;
- розгляд скарг на рішення Митного управління з питань застосування тарифу;
- представлення висновків щодо всіх проектів законів, торговельних договорів, конвенцій, які стосуються митно-тарифної справи.
Після утворення Радянського Союзу кооперативні об’єднання союзних республік могли надсилати по одному представнику на засідання МТК з правом дорадчого голосу. Всі члени МТК затверджувалися РНК. Постанови МТК набирали юридичної сили тільки після їх затвердження РНК.
МТК був дорадчо-координаційним органом. Він координував роботу не тільки центральних органів управління, що мали відношення до зовнішньої торгівлі, але й органів управління союзних республік. МТК впливав на розробку митної політики і управління митною справою. Де-юре цей орган перестав існувати у 1964 р., а фактично — ще пізніше.
12 грудня 1924 р. Президіум ЦВК СРСР затвердив Митний Статут СРСР, який став першим кодифікованим союзним нормативним актом з митної справи.
Статут встановлював складну чотирьох-п’ятиступеневу систему управління митною справою:
Наркомат зовнішньої торгівлі;
Головне митне управління (у складі НКЗТ);
Уповноважений НКЗТ при РНК союзної республіки;
Управління при Уповноваженому НКЗТ при РНК СР;
Митні установи (митниці 1, 2, 3-го розряду, митні пости).
Безпосередній нагляд за діяльністю митних установ у союзних республіках покладався на Уповноваженого НКЗТ СРСР при РНК цих республік. До його повноважень входило:
- нагляд за виконанням митними установами союзної республіки законів, розпоряджень центральних загальносоюзних органів з питань митної справи;
- ревізія всіх митних установ республіки;
- розгляд усіх справ про конфлікти, скарги між митними установами і місцевими органами влади;
- розробка конкретних заходів по боротьбі з контрабандою в масштабах СР;
- представництво в уряді СР з питань митної справи.
У 1928 р. був прийнятий новий Митний кодекс СРСР, який більш чітко визначив повноваження Головного митного управління. На цей період замість економічних методів усе більше переважали адміністративно-командні методи управління в економічному житті держави.
Новий Митний кодекс СРСР, прийнятий 5 квітня 1964 р., за змістом і кількістю статей був ще вужчим за попередній — всього 120 статей. На той час у системі ГМУ вже не існувало структурного підрозділу, який би займався питаннями митно-тарифного регулювання. Створення, реорганізація і ліквідація митниць і митних постів входила в повноваження Міністерства зовнішньої торгівлі.
Тільки 1986 р. Головне митне управління Міністерства зовнішньої торгівлі було реорганізовано в Головне управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР з правами самостійного органу державного управління зі статусом союзного відомства. Цим уперше за роки радянської влади митна служба була відокремлена організаційно від інших структур органів виконавчої влади.
Постанова РМ СРСР від 28 лютого 1989 р. юридично закріпила відхід від принципу монополії зовнішньої торгівлі і поставила завдання формування нової митної політики. Але законодавчо всі намагання були закріплені тільки після прийняття 1991 р. нового Митного кодексу і Закону СРСР “Про митний тариф”. Почався процес розвитку інфраструктури Головного управління митного контролю при РМ СРСР, власної навчальної бази (підготовки кадрів), уточнювалися повноваження митних установ.
Митниці відповідно до їх розташування поділялися на прикордонні і внутрішні, за станом на вересень 1989 р. їх було 85.
Замість ГУ МК при РМ СРСР було створено Митний комітет при РМ СРСР. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
