|
Тема 8. Державно-політичний устрій і законодавство в Україні в період «повної» та «остаточної» перемоги соціалізму (1936—1991 рр.) 8.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ 1. Держава і право України в 1936—1940 рр.
2. Державність і право в західноукраїнських землях між двома світовими війнами
3. Державно-правовий статус українських земель у період II світової війни
4. Держава і право України у повоєнні роки та період десталінізації (1945—перша половина 1960-х років)
5. Держава і право України в період неототалітарного режиму (середина 1960—середина 1980-х років)
6. Держава і право України періоду перебудови (1985—1991 рр.) 8.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ 1. Похід Червоної армії в Західну Україну. Юридичне оформлення приєднання Західної України до СРСР—УРСР.
2. Особливості радянизації та юридичне оформлення приєднання Північної Буковини і Закарпаття до СРСР.
3. Перша кодифікація радянського законодавства України.
4. Надзвичайне радянське законодавство у період Другої світової війни.
5. Друга кодифікація законодавства УРСР.
6. Реорганізація і функціонування державного апарату УРСР в останні воєнні та перші післявоєнні роки.
7. Національно-державний устрій і державний лад України в період десталінізації.
8. Основні тенденції державно-правового розвитку України в умовах сповільнених темпів економічного розвитку.
9. Основні тенденції державно-правового розвитку України в умовах перебудови. Теми рефератів 1. Пакт Молотова-Ріббентропа 1939 р. та його роль у поширенні радянської державності на західноукраїнські землі.
2. Судово-прокурорські органи в західних областях України в перший період радянизації.
3. Особливості поширення системи радянського права на новоприєднані українські землі.
4. Формування державної території УРСР та територіальні, політико-адміністративні реформи в УРСР в 40—60-х рр. 8.3. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК Бандерівці — члени ОУН-б, того крила її самостійників-державників, яке очолював С. Бандера. Ця назва особливо часто вживалася радянською пропагандою в негативному значенні, як синонім бандитизму, загалом позначаючи українське націоналістичне підпілля під час і після другої світової війни, а також українських націоналістів за кордоном і тих, хто в Україні стояв в опозиції до радянської національної політики.
Відродження — процес відновлення різних сфер (економічної, національної, духовної, культурної, мовної, релігійної та ін.) буття певного народу після їх занепаду. Передбачає наявність відповідних об’єктивних та суб’єктивних передумов. Пов’язане із значним зростанням уваги до проблем і процесів, які свідомо чи несвідомо гальмувалися чи замовчувалися в попередні часи, з активізацією діяльності національно свідомих суспільних сил (політичних партій і рухів, громадських організацій, лідерів), а також із підтримкою її державними органами. В. спирається на традиції минулих поколінь, але несумісне з реанімацією архаїчних форм. Кінцевою метою В. є не просто відновлення того, що належить минулому, а відбір із нього лише позитивного й корисного для сьогодення, а також подальший його розвиток. Ті чи інші види В. можуть взаємодіяти між собою, доповнювати один одного, а темпи В. різних сфер суспільного життя можуть бути різними.
Всеслов’янський комітет — орган для координації зв’язків з антифашистським національно-визвольним рухом Опору в слов’янських країнах, з зарубіжними прогресивними слов’янськими організаціями, громадськими діячами, для збору та розповсюдження матеріалів і документів про героїчну боротьбу слов’янських народів з фашизмом, про звірства німецько-фашистських окупантів, для сприяння підготовці слов’янських військових частин, що формувалися на території СРСР. Створений 5 жовтня 1941 р. В 1947 р. В. к. реорганізований у Слов’янський комітет СРСР. Припинив діяльність 1962 року з переданням функцій Радянському комітетові захисту миру (нині Міжнародна федерація миру та злагоди).
Глава держави — найвища посадова особа або колегіальний орган, який є носієм влади і верховним представником держави. В країнах з монархічним державним устроєм главою держави є монарх, влада якого передається в спадщину у встановленому законом порядку, як правило, в рамках правлячої династії. В країнах з республіканською формою правління Г. д. є президент, що обирається. В СРСР формальним главою держави був колегіальний орган — Президія Верховної Ради СРСР, а в УРСР — Президія Верховної Ради УРСР.
Глава уряду — керівник найвищого колегіального органу виконавчої влади в державі.
Двоколір синьо-жовтий — атрибут державності України, колір державного герба та прапора. Вперше таке поєднання кольорів трапляється у корогвах Галицько-Волинського князівства (золотий лев на синьому тлі). У жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила для українських земель герб Романовичів — золотого лева на блакитному полі — і похідне від нього сполучення кольорів прапора. Д. с-ж. був узаконений Центральною Радою та зберігся в часи Гетьманщини та Директорії, лише в різній послідовності кольорів. У Галичині в 1920—1939 рр. вживали як синьо-жовті, так і жовто-сині прапори. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Верховна Рада затвердила атрибути української державності, в тому числі двоколір синьо-жовтий.
Діаспора — частина народу, яка назавжди залишила свою історичну вітчизну і поселилася в іншоетнічному середовищі. Українська Д. налічує близько 10 млн. осіб. Найбільша їх кількість (за переписом 1989 р.) мешкає в Російській Федерації — 4,3 млн (за іншими даними — приблизно 10 млн); а також в інших країнах СНД — Казахстані, Молдові, Білорусі, Узбекистані, Киргизії. Значні групи українців мешкають у Польщі (понад 300 тис.), Румунії (понад 100 тис.), Словаччині (понад 40 тис.). Досить численна українська Д. у США (близько 2 млн), у Канаді (понад 800 тис.), в Австралії (близько 40 тис.), Аргентині (близько 400 тис.), Бразилії (близько 400 тис.) тощо. Серед західноєвропейських країн найбільше українців мешкає у Франції (40 тис.), Великій Британії (30 тис.), Німеччині (25 тис.).
Комасація — один із засобів землевпорядкування, яке проводить, як правило, держава з метою ліквідації розпорошення земельних ділянок, що належать одному власникові, і створення більших і придатніших для використання. У 20-30-х роках К. — складова аграрної реформи, що проводилася урядом Польщі згідно з законом від 1925 р. Одне з положень закону — обов’язок поміщиків, які володіли землею в розмірі понад 60 га в районах великих міст і 160 га в інших місцевостях, продавати — за посередництва держави — селянам і осадникам ділянки землі по 15 га в самій Польщі і по 26 га в Західній Україні та Західній Білорусі. Таку землю здебільшого могло придбати заможне населення.
Націоналізм — політика й ідеологія у визвольному русі та державному будівництві, що проголошує головним пріоритетом етнокультурне збереження й всебічний розвиток нації.
Нейтралітет — у міжнародному праві становище (статус) держави, яка не бере участі у війні, зберігає мирні відносини з країнами, що воюють, та не надає жодній з них військової допомоги. Н. визначений Гаагськими конвенціями 1899 і 1907 рр. У мирний час означає відмову від участі в військових блоках.
Остарбайтери — офіційна назва, вживана у фашистському третьому рейху щодо робітників, вивезених зі східних окупованих територій. Рішення про масові депортації робочої сили з окупованих районів СРСР до Німеччини було прийнято нацистським керівництвом у листопаді 1941 р. у зв’язку з крахом бліцкригу на радянсько-німецькому фронті і перспективою затягування війни. Цей захід мав на меті, по-перше, вивільнити з економіки Німеччини мільйони чоловіків для служби в армії, по-друге, шляхом нелюдської експлуатації підірвати сили населення України в антифашистському опорі. Згідно з декретом Гітлера у березні 1942 р. було створено Імперське бюро для використання робочої сили. Терористичними методами фашистам удалося вивезти 2,4 млн жителів України, переважно молоді. Після прибуття до Німеччини людей відправляли на спеціальні ринки робочої сили, де їх купували як рабів і надягали нагрудний знак “Ост”. Надзвичайно важкі умови праці, погане харчування, недостатня медична допомога спричинили масову смертність остарбайтерів.
Президент — у країнах з республіканською формою правління є главою держави і обирається у встановленому законом порядку.
Прем’єр-міністр — особа, яка очолює уряд.
Суверенітет — незалежність держави та повнота її влади. Характеризується правом держави самостійно розв’язувати свої внутрішні та зовнішні проблеми без порушення прав інших держав, положень міжнародного права. Принцип охорони суверенітету визначений у Статуті ООН, закріплений у міжнародних угодах та деклараціях. 8.4. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ 1. Випишіть у зошит основні акти, спрямовані на радянизацію західних українських земель, вкажіть дату їх прийняття та основний зміст.
2. Користуючись матеріалами посібника та рекомендованою літературою, систематизуйте нормативно-правові акти, спрямовані на розгортання репресій в УРСР. Зазначте дату їх прийняття та основний зміст.
3. Зробіть перелік основних політико-адміністративних реформ в Україні у 50—60-х роках. Розкрийте їх зміст.
4. На підставі вивчення текстів Конституцій України радянської доби (1937, 1978 рр.) зробіть письмово порівняльний аналіз з питань:
- національно-державний і адміністративний устрій УРСР;
- функції найвищих і місцевих органів державної влади;
- роль судової системи та органів прокуратури;
- виборчі права громадян. 8. 5. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ 1. Проаналізуйте зміни в діяльності радянського апарату управління та правоохоронних органів у воєнних умовах.
2. Покажіть відмінності в характері окупаційних режимів у залежності від юрисдикції території.
3. Розкрийте головну спрямованість національно-визвольної боротьби в УРСР в роки війни та повоєнний час.
4. Проаналізуйте всі зміни в сфері управління, що відбувалися в УРСР після закінчення Другої світової віни до 1991 року.
5. Назвіть головні фактори активізації національно-визвольного руху (кінець 80—початок 90-х рр.).
6. Назвіть і розкрийте головні особливості розвитку українського суспільства в період перебудови. 8. 6. ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА а) джерела Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р. // Нове законодавство України. — К., 1992. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38.
Вісник Народної Ради Закарпатської України. — Ужгород, 1944—1945.
Возз’єднання українського народу в єдиній Українській державі: Зб. документів і матеріалів. — К., 1949.
Радянська Буковина: Документи і матеріали. — К., 1967.
СССР-Германия 1939: докум. и матер. о советско-германских отношениях с апреля по октябрь 1939г.: В 2 т. — Вильнюс, 1989. б) література Авер’янов В., Чехович В. Правовий статус Уряду Української РСР // Рад. право. — 1990 — № 6.
Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953 рр.: У двох томах. — К., 1994. — Т. 2.
Билас И. Г. Становление и деятельность народных дружин и органов милиции в Закарпатской Украине (1944—1946 гг.) — Львов, 1986.
Будзилович І., Юрченко А. Перший Земельний кодекс України та проблеми сучасного земельного законодавства України // Право України. — 1998. — № 2.
Восленский М. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза. — Лондон, 1990.
Грищук В. К. Кодификация законодательства Украинской ССР (1958—1984 гг.) — Львов, 1991.
Ганчин В., Ленд’єл І. Становлення радянських правових органів на Закарпатті // Рад право. — 1986. — № 11.
Дубровіна А. В. Пребудова органів влади Української РСР. — К., 1960.
Кульчицький В. С. Партійно-радянський апарат у системі влади // Укр. істор. журнал. — 1994. — № 6.
Кульчицький В. С. Законодавча діяльність Народної Ради Закарпатської України (1944—1945 рр.) // Пробл. правознавства. — 1971. — Вип. 20.
Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й., Глубіш М. І. Входження Галичини, Північної Буковини та Закарпаття до складу України (1939—1945 рр.) — Дрогобич, 1995.
Кульчицький В. С. Державне будівництво в Північній Буковині в 1940—1941 роках // Пробл. правознавства. — К., 1974. — Вип. 27.
Лісна І. Становлення Радянської влади на західноукраїнських землях // Рад. право. — 1989. — № 8.
Лісна І. С. Встановлення влади Рад на Закарпатті // Вісн. ЛДУ. Серія юрид. — 1991. — Вип. 29.
Настюк М. Становлення судів та органів юстиції в західних областях УРСР // Рад. право. — 1989. — № 9.
Недух А. А. Основні зміни в адміністративно-територіальному устрої Української РСР у 1919-1978рр. // Архіви України. — 1979. — № 5.
Рудницька М. Західна Україна під більшовиками. — Нью-Йорк, 1958.
Усенко І. Б. Позасудова репресія. Як це починалось (з історії органів держ. безпеки) // Комуніст України. — 1990. — № 2. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
