|
3. Державність і право України в 30—35 рр. ХХ ст. В даному питанні слід згадати загальнополітичні процеси, що відбувалися в Україні в згаданий період і видбиті в програмі комуністичної партії: курс на індустріалізацію, колективізацію сільського господарства, культурну революцію.
Зазначимо, що індустріалізація привела до істотних змін у структурі народного господарства України. Змінилося співвідношення між промисловим і сільськогосподарським виробництвом. З аграрної країни Україна перетворилася на промислово-аграрну.
Зверніть увагу, що кампанія колективізації в Україні проводилася з особливою жорстокістю. Найбільше опиралися колективізації заможні селяни. У постанові ЦК ВКП (б) “Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації” від 30 січня 1930 року розкуркулювані селяни поділялися на три категорії: учасники та організатори антирадянських виступів і терористичних актів; селяни, які не хотіли вступати до колгоспів; усі інші заможні селяни.
Селян насильницькими методами почали заганяти в колгоспи, що викликало опір з боку селянства. Але до кінця 1932 року в Україні було колективізовано близько 70% селянських господарств. Саме в цей час починається в Україні страшний голод. Студентам рекомендується ознайомитися з цим питанням в курсі політичної історії. Зазначимо, що голод як знаряддя політичного терору був апробований більшовицькою партією ще в 1921—1923 роках. До кінця 1934 року суцільна колективізація стала фактом.
Наприкінці 20-х років розпочалася серія гучних політичних процесів. Одним з них був процес СВУ — Спілки визволення України. 1931 року відбувся процес так званого Українського національного центру. 1933 року розпочалася справа про націоналістичний ухил М. Скрипника, а потім — справа так званої Української військової організації, по якій проходили як звинувачені відомі вчені — академіки Яворський, Рудницький, Юринець, професор Волобуєв, театральні діячі Лесь Курбас, Каргальський, Паторжинський, ряд українських письменників. Була розгромлена і репресована Всеукраїнська академія наук, історичну секцію, очолювану М. Грушевським, закрито.
1930 року Українська автокефальна православна церква була поставлена поза законом. Розпочалося масове знищення храмів, а в тих, що залишалися — влаштовувалися сільбуди, школи, клуби, гаражі, склади тощо.
Таким чином, розпочався нищівний наступ тоталітарного режиму на всі сфери життя.
В розвитку політичної системи почали відбуватися докорінні зміни. Відбулося остаточне зрощення партійних структур з державним апаратом.
У відповідності з Конституцією 1929 року вищим органом влади був Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Він також здійснював верховне керівництво і найвищий контроль у республіці, приймав законодавчі акти, що були правовою базою для інших нормативних актів, користувався виключним правом вносити зміни та доповнення до Конституції УРСР.
У період між з’їздами верховним органом влади був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який мав законодавчі, розпорядчі та виконавчі функції.
У період між сесіями найвищим органом влади республіки була Президія ВУЦВК, яка мала право видавати декрети, постанови, розпорядження.
У січні 1935 року Всеукраїнський з’їзд Рад було перейменовано у з’їзд Рад УРСР, ВУЦВК — у ЦВК УРСР, Президію ВУЦВК — у Президію ЦВК УРСР.
Тож головною тенденцією розвитку органів державного управління в зазначений період можна вважати посилення ролі загальносоюзних державних структур. Майже всі республіканські комісаріати було ліквідовано. Сформувалася централізована галузева система управління СРСР.
Реальними органами влади в Україні були партійні організації комуністичної партії, які реалізовували свою владу через репресивні органи, контролювали діяльність усіх господарських і державних органів, а також громадських організацій.
У зв’язку з утворенням 1934 року НКВС СРСР, було перейменовано ОДПУ в Головне управління державної безпеки (ГУДБ). Воно стало складовою частиною НКВС СРСР. До репресивного апарату відносився також Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС).
Таким чином, до середини 30-х років репресивно-каральну систему СРСР було повністю централізовано.
В цивільному законодавстві з 30-х років РНК СРСР щорічно приймалися постанови про укладення договорів, у яких держава встановлювала форми договірних зв’язків і визначала конкретний зміст договорів. Тобто договірні відносини між господарськими організаціями УРСР встановлювалися вищими державними органами СРСР. Зазначимо, що розірвати і змінити такі договори можна було лише за рішенням Ради праці й оборони СРСР або за розпорядженням керівника відомства. В таких договорах Раднарком УРСР встановлював конкретні терміни укладання.
В січні 1930 року на підставі постанови ЦВК і РНК УРСР було скасоване комерційне кредитування і вексельний обіг. Замість цього запроваджувалося планове державне банківське кредитування тільки через Державний банк. Постановою РНК УРСР 1932 року одностороннє розірвання або зміна договорів заборонялися. А постановою РНК СРСР і ЦК РКП(б) 1931 року заборонялася приватна торгівля, розширювалася мережа кооперативних і державних торговельних організацій.
Слід зазначити, що з середини 30-х років основою діяльності підприємств і організацій стають планові завдання, накреслені вищими партійними органами, що не відповідало нормам Цивільного кодексу.
Щодо трудових відносин, то централізація управління і планове ведення господарства стали причинами державного нормування заробітної плати робітників і службовців. Розробка тарифних сіток, розцінок, норми виробництва — все це стало компетенцією відповідних наркоматів.
Уже 1932 року наймати робочу силу стало можливим лише через органи праці. Молоді спеціалісти після закінчення навчального закладу повинні були відпрацьовувати своє навчання три роки за призначенням наркоматів. У галузі соціального страхування допомога по непрацездатності і пенсії по інвалідності залежали від особи працівника.
1933 року професійні спілки втратили свої функції внаслідок одержавлення і злиття з Народним комісаріатом праці, а після XVII з’їзду ВКП(б) вони почали виконувати функції органів робітничо-селянської інспекції. Затверджувалися статути про дисципліну робітників і службовців, якими встановлювалися правила прийому на роботу, порядок звільнення з роботи, відповідальність за порушення трудової дисципліни, різного роду заохочення.
Таким чином, з початку 30-х років в СРСР знову була запроваджена трудова повинність і відбувалася фактично мілітаризація праці.
В земельних відносинах у зв’язку з курсом на знищення вільного хлібороба встановлювалися строки колективізації по регіонах та її особливості. 1930 року згідно з директивами ЦК ВКП(б) було розроблено перший Примірний статут сільськогосподарської артілі, який закріплював єдиний земельний масив колгоспів. Селянам, які з колгоспів виходили, надавати землі з колгоспних земельних фондів заборонялося. Неподільним фондом колгоспів були також усі робочі та продуктові тварини, інвентар, зернові запаси, корми.
З 1933 року на основі Постанови ЦВК СРСР правлінням колгоспів надавалося право накладати на колгоспників штраф за відмову виконувати доручену роботу, а за повторну відмову — виключати з колгоспів. У квітні 1933 року були затверджені Тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах.
1935 року з’являється новий Примірний статут, який встановив закріплення безстрокового користування землею за колгоспами. За кожним колгоспним двором визнавалася присадибна ділянка землі для ведення селянського господарства, а також встановлювалася кількість домашньої худоби.
Зверніть увагу, що наслідком колективізації стала ліквідація права селянського землекористування, індивідуальних селянських господарств. Селянин особисто прикріплювався до певного колгоспу й повинен був відпрацьовувати певну кількість трудоднів (до 250). Вироблена сільськогосподарська продукція повністю здавалася державі, а селяни з цього нічого не мали.
Проведення політики колективізації спиралося на нові норми кримінального законодавства. 1932 року приймається закон ЦВК і РНК СРСР “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”. Особи, що розкрадали соціалістичну власність, характеризувалися як вороги народу, за свої злочини підлягали розстрілу з конфіскацією майна. Було введене поняття спекуляції (скупка і перепродаж продуктів та товарів), яка каралася позбавленням волі на термін не менший п’яти років з конфіскацією майна.
У відповідності з постановою ЦВК і РНК СРСР 1931 року “Про відповідальність за злочини, які дезорганізовують роботу транспорту” було доповнено Кримінальний кодекс УРСР статтею, яка встановлювала за порушення працівниками транспорту трудової дисципліни, що призвело до невиконання урядових планів перевезень або порушення руху, позбавлення волі до десяти років.
Відповідно до постанови ЦК КП(б)У і Раднаркому УРСР від 6 грудня 1932 року запроваджувався такий специфічний вид покарання, як занесення на “чорну дошку”. Застосовувався до сіл, які не виконували державних планів хлібозаготовки. Наслідком занесення на “чорну дошку” були репресивні заходи.
В 1933—1936 роках приймалися нормативні акти, що збільшували покарання за злочини проти порядку управління. Постановою ЦВК і РНК УРСР 1935 року кримінальна відповідальність наставала з 12-ти років.
Постановою ЦВК і РНК УРСР 1935 року посилювалася кримінальна відповідальність за господарські злочини.
Таким чином, у зазначений період у кримінальному законодавстві розширювався перелік видів злочинів, суб’єктів злочинів, збільшувалася кількість видів покарань. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
