|
5. Створення і діяльність Державної Думи в Російській імперії. Західноукраїнські землі в 1905—1917 рр. У даному питанні студенти мають згадати відповідні теми з політичної історії та усвідомити особливості національно-визвольного руху в українських землях на початку ХХ століття.
Згадаймо, що 1905 року після поразки російського царизму в військових операціях проти Японії в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція. В умовах наростання тиску цар Микола II погодився на поступки для населення. Кульмінаційним моментом став знаменитий Маніфест 17 жовтня, за яким цар дарував усім підданим громадянські права і свободи — совісті, віросповідання, політичний плюралізм тощо. Це була свого роду Конституція, дарована царем своєму народові. ЇЇ поява розбурхала народні пристрасті. Почали з’являтися різні партії, які мали протилежні цілі : “ліві” партії ставились вороже до урядових заходів, були також “праві” і “помірковані”. Було створено Державну Думу із законодавчими повноваженнями.
Вже 11 грудня 1905 р. до Маніфесту було внесене уточнення з приводу виборних прав кожної верстви населення — так званий “Закон про вибори”.
1906 року революційний рух почав спадати. В цих умовах 23 лютого 1906 р. вийшло нове “Положення про Державну Думу” і “Положення про Державну Раду” від 23 лютого 1906 р. , за якими встановлювався двопалатний парламент. Так, Державна Рада, яка існувала раніше, ставала Вищою Палатою. Половина її членів обиралася, а друга половина — призначалася урядом. Нижчою палатою була Державна Дума.
В законодавчому процесі затверджувався такий порядок: кожне питання або закон обговорювалися спершу в Думі, потім відбувалася апробація прийнятого рішення в Раді, але юридичної сили рішення набувало з моменту його ратифікації царем.
Законодавчий процес відбувався ось яким чином: Схема 1  26 квітня 1906 р. з’явився новий нормативний акт — “Головні закони Російської імперії”, який закріплював такий порядок: найвище управління належить цареві, а законодавча влада — двом палатам: Державній Раді і Державній Думі.
Зверніть увагу, що на виборах до Першої Державної Думи виборці поділялися на чотири курії: землевласників-поміщиків, міського населення, селян, робітників. Курії мали неоднакову кількість голосів: найбільшу кількість мали поміщики (1 голос поміщика = 45 голосам робітників). Селяни ж дістали достатньо багато місць, бо уряд традиційно вважав їх консервативними.
Ліві партії бойкотували вибори й не взяли участі в Думі.
Головою Першої Державної Думи було обрано професора Московського університету, кадета за поглядами С. Муромцева. Від України було обрано 102 депутати: 24 поміщика, 42 селян, 26 жителів міст, 10 робітників.
Зацікавлює конституційна дискусія, що була розгорнута в Росії внаслідок революційних подій 1905 року. Відомі ліберали Петро Струве та Павло Мілюков розробили проект, що ґрунтувався на громадянських правах та законності, але рішуче відкидав ідею децентралізації та федералізму. Автори допускали поступки в національному питанні тільки щодо автономії Фінляндії та Польщі. У той час дехто стояв і на позиції децентралізації Росії. Так, професор Московського університету Степан Фортунатов був автором ідеї американського федералізму, Максим Ковалевський обстоював певну автономію національних територій.
Від України в обговоренні конституційного питання в Росії взяв участь М. Грушевський. В травні 1905 року він виклав проект майбутнього конституційного ладу в Російській імперії у статті “Конституційне питання і українство в Росії”. Цей проект ґрунтувався на двох основних принципах: репрезентаційний уряд та національно-територіальна децентралізація. Автор проаналізував тогочасне становище в Росії, місце українського руху в контексті загальноросійського. З огляду на цензуру автор не вживав термінів “демократія”, “федералізм” і замінив їх термінами “прогресивний”, “репрезентативний”, “раціональний”. Багато уваги він приділив критиці принципу Струве щодо прямих виборів всеросійського парламенту як єдиної структури представницької влади, розробив механізм національно-територіальної децентралізації Російської імперії, визначив права самоврядних областей. Так, більша національна територія має більші повноваження сейму.
Національно-радикальне крило українського руху запропонувало в цьому ж році свій варіант конституційного проекту. Основний закон “Самостійної України” Спілки народу українського було надруковано в часописі “Самостійна Україна”, який видавала Українська народна партія. В даному проекті відчувався значний вплив ідей М. Драгоманова. Але відмінність полягала в тому, що в документі в основу покладено принцип повної самостійності України. Пропонувалося створення президентської республіки, де законодавчу владу представляв би двопалатний парламент — рада представників та сенат, а виконавчу — президент Всеукраїнської спілки. Судову владу представляють суди.
Тож в Україні на початку ХХ століття існувало два підходи в конституційному процесі: народницько-федеративний, який представляв М. Грушевський та консервативно-державницький.
Зазначимо, що в Першій Державній Думі була сформована Українська Парламентарна Громада, до якої ввійшло 45 чоловік. Головою був адвокат з Чернігова І. Шраг.
Українська Парламентарна Громада мала свій друкований орган — “Украинский вестник” (рос). У роботі журналу брали участь найкращі науковці України: М. Туган-Барановський, О. Лотоцький, М. Грушевський, І. Франко, Д. Дорошенко та інші.
Політичною платформою Громади була автономія України. М. Грушевським було підготовлено декларацію, яка мала бути виголошена з думської трибуни головою Громади, але внаслідок розпуску Думи 8 липня 1906 року ця мета не була реалізована.
Друга Державна Дума проіснувала вже 103 дні (січень — червень 1907 р.). На виборах до другої Думи брали участь усі партії. Половину всіх депутатів було обрано від лівих партій. У другій Думі також була Українська Громада, що мала 47 членів і видавала часопис “Рідна Справа — Вісті з Думи”. Там друкували промови членів, заяви Громади.
Громада домагалася автономії України, місцевого самоуправління, української мови у школах, судах, церкві. Щоб мати підготовлені педагогічні кадри, Громада вимагала створення кафедр української мови, літератури та історії в університетах, запровадження української мови в учительських семінаріях.
3 червня 1907 р. другу Державну Думу було розпущено. Новий виборчий закон від 3 червня 1907 р. назвали державним заколотом. За ним надавалися переваги у виборах лише великим землевласникам.
Багато українців у цей час опинилося в тюрмах, на засланні, емігрували за кордон. Але незважаючи на таке становище, українське питання було актуальним і в третій Державній Думі. Так, 1908 року 38 делегатів з України підготували і внесли на розгляд Думи проект про українську мову, навчалися в початкових школах.
Але цей проект викликав опір з боку “Клуба Русских Националистов” та чорносотенців і його зняли з розгляду. Аналогічна ситуація склалася 1909 р. навколо пропозиції про запровадження української мови в судах. 1913 року видатні депутати А. Шингарьов, П. Мілюков, О. Керенський, Г. Петровський та інші домагалися свободи національного розвитку та автономії України, професор С. Іванов вимагав створення кафедр українознавства в університетах, єпископ Никон вимагав введення української мови в школах. Усе це свідчить про великі досягнення українців протягом XIX ст.
Третя Дума була розпущена 1912 р. Внаслідок нового виборчого закону селянство України було позбавлене права посилати представників до четвертої Державної Думи. Восени 1912 р. почалися вибори. Четверта Дума виявилася лівішою, ніж третя.
Української Громади в четвертій Думі вже не було. Тому для вирішення питання про запровадження української мови не склалося в Думі більшості. В той же час малі народи Кавказу вирішили в Думі це питання та отримали рідну мову навчання в школах.
Зверніть увагу, що російська буржуазно-демократична революція 1905—1907 років вплинула на розвиток національно-визвольного руху в західноукраїнських землях. Так, 22 жовтня 1905 року народне віче українців Львова поставило перед австрійським урядом вимоги: загального, рівного і прямого виборчого права у всі державні структури; зміни тогочасного устрою шляхом створення національних територій, окремо для українців Східної Галичини і Північної Буковини.
Наслідком революційних виступів в Австрії стало запровадження 1907 року загального виборчого права, але з числа тих, які могли голосувати,вилучалися жінки, військовослужбовці та молодь до 24 років. До того ж, забезпечувалися привілеї німецьких правлячих кіл. Наприклад, німці обирали одного депутата від 40 тис. населення, поляки — від 52 тис., чехи — від 60 тис., а українці — від 105 тис.
В роки першої світової війни західноукраїнські землі перетворилися на центр театру воєнних дій. 3-го вересня 1914 р. російські війська вступили до Львова і верховний головнокомандувач — великий князь Михайло Миколайович — видав маніфест, у якому висловлював радість, що нарешті “російський народ об’єднався” і що “завершено справу Івана Калити”. Внаслідок цього почалось інтенсивне впровадження російської мови, було закрито “Просвіту”, всі українські установи, бібліотеки, школи (польські продовжували існувати).
Трохи раніше — 27 липня 1914 р. — представники українських політичних партій Галичини й Буковини об’єдналися в Головну Українську Раду, яка зі сторінок львівського часопису “Діло” звернулася до населення з маніфестом, де проголошувалося, що “на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України”.
Подібну політичну відозву до буковинських українців видав Союз українських парламентарних і сеймових депутатів із Буковини.
У Львові тоді ж було створено позапартійну Спілку Визволення України (СВУ). Згідно з платформою СВУ, Україна мала бути конституційною монархією з демократичним ладом.
У серпні 1914 р. Головна Українська Рада створила Центральну Бойову Раду, яка звернулася до уряду Австро-Угорщини з проханням дозволити сформувати легіон Українських січових стрільців (УСС), що й було зроблено. Січовиків цісарське командування використовувало у війні проти російських військ.
Соціал-демократ Симон Петлюра надрукував у журналі “Украинская жизнь” в Москві статтю-відозву “Війна і українці”. В ній зазначалося, що, обираючи між Росією та Австро-Угорщиною, наддніпрянські українці підтримують Росію. Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу СВУ чи Петлюри.
Після Брусиловського наступу реакція західно-українського населення на прихід російських військ у 1917 р. була неоднозначною. Одні вбачали в цьому визволення з-під гноблення Австро-Угорщини, а інші — встановлення іншої імперії, Російської. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
