|
4. Правова система, суди і процес в Україні у складі Російської імперії В даному питанні необхідно звернути увагу на те, що на початку ХІХ ст. судова система в Україні не була єдиною. Так, у Слобідській Україні, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях судова система була приведена у відповідність з судовою системою Росії. До складу судової системи в цих губерніях входили губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду), які були другою і апеляційною інстанцією для судів нижчого рівня. Надстановими були совісні і надворні суди, які були створені на рівні губерній.
Судами першої інстанції були земські суди в повітах (для селян і дворян), а в містах — магістрати і ратуші (для купців і міщан). Головною судовою інстанцією тут був Генеральний суд.
В Одесі 1808 року був створений комерційний суд. У Правобережній Україні, а також Полтавській і Чернігівській губерніях структура судів була іншою. Так, суди очолював Головний суд, який був апеляційною інстанцією для нижчих за підпорядкуванням судів — повітових, підкоморських, магістратських і ратушних судів. Він складався з двох департаментів — цивільних і кримінальних справ. На вироки і рішення Головного суду апеляції та скарги подавалися до Сенату.
20 листопада 1864 р. на підставі Судових статутів була проведена судова реформа. Вона проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність, усність. Також заснувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Але все ще залишалися станові суди — церковні, військові, волосні, а також окремий порядок розгляду справ про службові злочини.
В ході реформи 1864 р. створювалася подвійна система судів: місцеві — одноособовий мировий суддя, повітовий з’їзд мирових суддів і Сенат, а також загальні суди — окружні суди, судові палати й Сенат.
Зазначимо, що в окружних судах при розгляді кримінальних справ запроваджувався інститут присяжних засідателів, списки яких, погоджені з губернатором або градоначальником, складали земські та міські управи.
Дія судової реформи поширювалася переважно на центральні губернії. В чотирьох губерніях (Полтавській, Херсонській, Катеринославській,Таврійській) створювалися місцеві та загальні суди.
1889 року вийшло положення про земських начальників, у якому скасовувався мировий суд. В 90-х рр. ХХ ст. уряд урізав повноваження органів самоврядування.
Відбувався перший розвиток галузей права в Україні ХІХ ст. На початку століття була започаткована кодифікація права. Загальне керівництво кодифікаційними роботами здійснював М. Сперанський. Українську кодифікаційну комісію очолив граф П. Завадський.
Головним джерелом права був ІІІ Литовський статут 1588 р., який 1811 року було перекладено російською мовою. Щодо магдебурзького права як джерела права, то рішенням Сенату в 1827 р. його дія була припинена в Україні, за винятком Києва. А 1835 року магдебурзьке право було скасоване і в Києві.
Завданнями кодифікації було приведення місцевих норм у відповідність із загальноімперським законодавством.
Результатом роботи комісій було видання “Зібрання малоросійських прав 1807 р.”. Його джерелами стали: Литовський статут (515 посилань), “Зерцало Саксонів” (457 посилань), право Хелмінське (224 посилання), Магдебурзьке право (58 посилань) та “Порядок прав цивільних” (1 посилання).
1830 року було складено й надруковано “Повне зібрання законів Російської імперії” в 46 томах (охоплює в хронологічному порядку законодавство з 1649 по 1825 рр.). За два роки виходить “Звід законів Російської імперії” в 15 томах, до якого увійшло чинне законодавство, систематизоване за галузями права. Таким чином, на Україну була поширена загальноімперська правова система.
В межах галузей права розвивалися правові інститути: власності; з’явилося чимало нормативних актів, що регулювали правове становище приватних підприємств; земельні відносини.
Розвиток промисловості сприяв прийняттю законодавчих актів, що регулювали питання праці та заробітної плати. Ці фабричні закони сприяли становленню й розвитку нової галузі права Російської імперії — фабричного права. До них належали закони: “Про малолітніх працюючих на заводах, фабриках і мануфактурах” (1882 р.), “Про заборону нічної праці малолітніх та жінок на заводах, фабриках і мануфактурах” (1885 р.) тощо.
Фабричні закони застосовувались у приватних підприємствах. На державні заводи і підприємства та велику частину залізничних майстерень вони не поширювалися. Більше того, вони мали більше декларативний характер і не створювали надійних правових гарантій.
У кримінальному праві починаючи з 1863 р. було обмежено застосування тілесних покарань. 1876 року був затверджений Військовий статут про покарання, 1886 р. — Військово-морський статут про покарання. Наприкінці ХІХ ст. був підготовлений новий кримінальний кодекс — Кримінальне уложення. Його затверджено 1903 р., але в дію вводилися лише окремі статті та глави. В цілому продовжувало діяти “Уложення про покарання кримінальні та виправні” 1845 р. зі змінами та доповненнями в редакції 1885 р. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
