| 3.3. Промисловість України |
|
3.3. Промисловість України Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі виділяють видобувні і обробні галузі. Видобувна промисловість займається видобутком різних видів палива і сировини з надр Землі, тому її розвиток і поширення залежать від розміщення і запасів корисних копалин.До обробної промисловості відносяться галузі, які займаються обробкою чи переробкою сировини і напівфабрикатів. Це — машинобудування, металургія, деревообробна та інші галузі. За видом продукції, що випускається, галузі об'єднують у важку, легку і харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які виробляють товари народного споживання — одяг, взуття, тканини, парфумерію та ін. Харчова промисловість об'єднує галузі, що виробляють продукти харчування. Іноді для того, щоб розрізнити галузі за використанням їхньої продукції, вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп "А" і "Б". До групи "А" відносять галузі, які випускають засоби виробництва, а до групи "Б" — товари споживання. У такому випадку до першої групи попадають галузі важкої і деякі легкої промисловості, а до другої — деякі галузі важкої, легкої і харчова промисловість. У галузевій структурі промисловості України провідне місце традиційно займає важка промисловість (73,7% у 2000 р.). її значне переважання над виробництвом товарів народного споживання постійно приводило до проблем із забезпечення населення продукцією легкої і харчової промисловості. За останні роки в усіх галузях промисловості відбулося значне скорочення виробництва продукції, найбільше - у машинобудуванні хімічній, легкій промисловості. За умови здійснення ринкових перетворень Україна зможе поступово збільшити випуск конкурентоспроможненої продукції; для цього вона має як значні природні ресурси так І висококваліфіковані кадри. Вже зараз багато промислових виробів (метал, літаки ракетоносії, тканини, швейні вироби, продовольчі товари користуються великим попитом на світовому ринку. Концентрація — це зосередження все більших обсягів виробництва на окремих підприємствах, в окремих центрах. Вона може відбуватися екстенсивним або інтенсивним шляхом. Якщо збільшення виробництва на окремому підприємстві відбувається за рахунок його розширення, то це — екстенсивна концентрація. А якщо обсяги виробництва збільшуються внаслідок впровадження високопродуктивного технологічного обладнання, то маємо справу з інтенсивною, або якісною, концентрацією. Концентрація дає змогу механізувати або автоматизувати виробництво, перевести його на нові технології, тим самим підвищити продуктивність праці. Але в сучасних умовах ефективними можуть бути малі і середні підприємства — їх легше переорієнтувати на випуск конкурентоспроможної продукції, і тому доцільною зараз є деконцентрація виробництва, створення міні-підприємств. Спеціалізація — випуск на одному підприємстві певного виду продукції, що веде до поліпшення якості продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості виробництва. Розрізняють три форми спеціалізації виробництва: предметну, по-детальну і постадійну. Предметна спеціалізація полягає у виробництві певних готових (зазвичай, нескладних) виробів на окремих підприємствах. Подетальна спеціалізація — це виготовлення окремих вузлів, деталей, агрегатів на промислових підприємствах. Найбільш поширена в машинобудівних галузях. Постадійна спеціалізація — це послідовне виробництво напівфабрикатів, деталей чи вузлів на різних підприємствах, кожне з яких виконує певну стадію обробки або ж спеціалізується на окремій стадії технологічного процесу. Ця спеціалізація поширена у машинобудуванні (наприклад, відливання заготовок —> механічна обробка деталей —> покриття деталей), а особливо — в кольоровій металургії (видобуток бокситів —> виробництво глинозему -> виплавка алюмінію -> виробництво прокату), нафтохімічній промисловості. Кооперування — встановлення виробничих взаємозв'язків між спеціалізованими підприємствами, які спільно працюють над виробництвом складної продукції. Воно набуло значного поширення у машинобудуванні. Наприклад, для виробництва автомобіля чи літака необхідні деталі, що виробляють декілька сотень спеціалізованих підприємств. Вони постачають ці деталі на складальне підприємство, яке випускає готову продукцію. Комбінування — це поєднання на одному підприємстві всіх стадій переробки певної сировини, що забезпечує мало- або безвідхідність виробництва. Найбільш поширені комбінати у металургії, текстильній, деревообробній та нафтохімічній промисловості. Диверсифікація виробництва — це процес його кількісного та якісного урізноманітнення. Характерна для великих підприємств, які повільно реагують на зміну попиту. Тоді паралельно з випуском основної продукції розгортається виробництво іншої, яка користується попитом. Прикладом такого підприємства є "Південмаш" у Дніпропетровську, на якому паралельно з виробництвом ракетної техніки налагоджено випуск колісних тракторів, тролейбусів, побутової техніки та ін. Комплексування виробництва полягає у встановленні ефективних виробничих зв'язків між окремими підприємствами різних галузей. Ці підприємства можуть послідовно переробляти сировину, взаємно постачати матеріали і готову продукцію, використовувати спільну виробничу інфраструктуру (складські приміщення, системи водо-, газо-, теплопостачання, транспортні шляхи). В результаті дії цієї форми суспільної організації формуються промислові комплекси. Форми суспільної організації промисловості визначають величину підприємств, взаємозв'язки між ними, їх розміщення. Вони змінюються у процесі розвитку економіки. Так, для соціалістичної системи господарювання найбільш поширеними були концентрація, спеціалізація та кооперування виробництва. Однак, надто великі промислові підприємства маломаневрені, не можуть швидко реагувати на зміну попиту, "їх неможливо швидко переорієнтувати на випуск конкурентоздатної продукції. Тому у період перехідної економіки характерними є деконцентрація, диверсифікація і комплексування виробництва. На розміщення підприємств окремих галузей впливають різні чинники, зокрема: а) природні (рельєф, водні ресурси); б) техніко-економічні (енергетичний, сировинний, транспортний, споживчий, економіко-географічне положення); в) демосоціальні (трудові ресурси, споживчий, соціальна інфраструктура). Ці фактори тісно пов'язані між собою і своєрідно впливають на розміщення підприємств різних галузей, залежно від технологічних особливостей виробництва. Основним чинником розміщення промислових підприємств донедавна був економічний, тобто прагнення максимальних обсягів виробництва при мінімумі затрат. Тепер провідними стають чинники соціально-економічні (робочі місця, задоволення попиту на товари народного споживання) та соціально-екологічні (збереження чистого довкілля). На території України промисловість розміщена нерівномірно. Основними елементами її територіальної структури є промислові пункти, центри, вузли, агломерації і райони. Промисловий пункт — це населений пункт, в якому є тільки одне промислове підприємство. Промисловий центр — це населений пункт, в якому розміщено декілька промислових підприємств, не поєднаних між собою виробничими зв'язками. Промисловий вузол — це один або декілька близько розташованих промислових центрів, в яких розміщені підприємства, що мають між собою тісні виробничі та економічні зв'язки. При наявності значного центру вузол може перетворитися на промислову агломерацію. Поєднанням вузлів та агломерацій, що мають взаємозв'язки, на певній території утворюється промисловий район. В Україні сформувалися чотири багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський і Прибузький. Найбільший з них — Донецький — спеціалізується на вугільній, електроенергетичній, металургійній, машинобудівній та хімічній промисловості. Придніпровський промисловий район відзначається розвитком електроенергетики, хімічної, машинобудівної та металургійної промисловості. Прикарпатський промисловий район виділяється нафтовою і газовою, лісовою, машинобудівною і хімічною промисловістю. Прибузький промисловий район спеціалізується на вугільній, хімічній та електроенергетичній промисловості. Багато промислових вузлів та агломерацій знаходяться у межах промислових районів. Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Луганська промислові агломерації входять, наприклад, до Донецького промислового району; Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька, Криворізька — до Придніпровського району; Львівська агломерація — до Прикарпатського, а Нововолинська і Червоноградська — до Прибузького промислового району. Поза межами промислових районів є Київська, Харківська, Одеська промислові агломерації, багато промислових вузлів (Вінницький, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Сімферопольський та ін.). Всі ці елементи територіальної організації промисловості поєднані між собою різноманітними зв'язками і формують промисловий комплекс України. В Україні структурна перебудова (реструктуризація) господарства визнана пріоритетною, бо у спадщину від соціалістичногогосподарювання залишилася економікаіз застарілими енерго- і ресурсомісткими технологіями, високою часткою екологічно небезпечних виробництв з низькою їх ефективністю. У процесі реформування промисловості виявилося, що її структура не Раціональна: в ній — значна частка важкої промисловості, передусім галузей, які обслуговують військово-промисловий комплекс, і незначна частка галузей, що виробляють товари народного споживання. Це й зумовлює необхідність розвитку галузей легкої і харчової промисловості, що, в свою чергу, зменшить залежність України від імпорту найнеобхіднішої продукції. Для України характерна також висока частка гірничодобувної промисловості у випуску промислової продукції, а звідси — й експорт різноманітної мінеральної сировини (будівельних матеріалів, залізних і марганцевих руд, солі, сірки та ін.). Це призводить до великих втрат, бо сировина реалізовується на світовому ринку за низькими цінами. Необхідний розвиток галузей обробної промисловості, підвищення її конкурентоздатності на світовому ринку. Важливе значення має реструктуризація машинобудівного комплексу, оскільки в ньому створювалися засоби виробництва для всього національного комплексу колишньої держави. Необхідна організація нових виробництв, які завершували б технологічні цикли, переорієнтація підприємств на випуск нових видів машин і устаткування, які користуються найбільшим попитом як в Україні, так і за рубежем. Важливу роль у цьому відіграють конверсія підприємств військово-промислового комплексу та вкладання іноземних інвестицій. Важливе значення для економіки України має удосконалення структури паливно-енергетичного комплексу, зменшення енергозатратності галузей промисловості. Розвиток легкої і харчової промисловості в Україні пов'язаний із впровадженням нових форм організації виробництва, створенням мережі малих підприємств, які б випускали продукцію широкого асортименту і могли б швидко переорієнтовуватись на потреби ринку. Маючи достатню кількість трудових ресурсів, потужну сировинну базу, Україна може не тільки вирішити свої внутрішні проблеми щодо забезпечення населення промисловими товарами народного споживання, але й стати важливим експортером цієї продукції на світовий ринок. 1. Які галузі займають провідне місце у промисловості? Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено. |
| < Попередня | Наступна > |
|---|
