Studentam.net.ua

Лекція №8: Леонід Глібов

   Л.І.Глібов відомий в українській літературі як байкар, лірик, публіцист, автор творів для дітей. Він був активним „громадівцем”, педагогом-ентузіастом, редактором та видавцем. Упродовж багатьох десятиліть часто з тривалими перервами, Л.Глібов видавав газету „Черниговский листок”. Вона як і журнал „Основа”, відіграла неабияку роль в організації літературного процесу, оскільки тут друкувалися твори українських письменників – Т.Шевченка, П.Куліша, О.Кониського, етнографічні матеріали, зібрані О.Марковичем, П.Чубинським, С.Номисом та ін. Газета також була центром діяльності Чернігівської громади. У газеті друкувалися твори Л.Глібова, його фейлетони („Записки Простодушного), лірика, байки. Свої публіцистичні статті спрямованих проти „болотного раю” Л.Глібов підписував псевдонімами Сонін та капітан Бонвіван. У фейлетонах він змушений був з метою своєрідної конспірації використовувати езопові мову. Зрозуміло, що інакомовлення найбільш повно використовував письменник у своїх байках.
   Як літератор, Л.Глібов розпочинав свою творчість російськомовною поезією. Однак перша збірка „Стихотворения Леоніда Глибова” (1847) не тільки не принесла йому слави, але й не визначила його мистецької самобутності, творчої індивідуальності.
   Під впливом Шевченківського поетичного слова у 50-х роках він розпочав писати українською мовою. Кращими зразками україномовної поезії Л.Глібова стали вірші „Журба”, „Летить голуб понад полем”, „Ой не цвісти калиноньці”, „Зіронька”, „У тихих небесах святих”, „Моя веснянка”, „Nocturno”, „Вечір”. „У степу”. Завдяки глибокій ліричності, тяжінню до народної пісні, чимало його поетичних творів стали народними піснями, романсами. Характерною рисою лірики Л.Глібова є також у багатьох випадках її медитативність. Провідними мотивами лірики поета є оспівування почуття кохання, змалювання картин рідної природи, рідше – соціальні мотиви.
   Окрему групу становлять поетичні твори гумористично-сатиричного характеру. Зразками таких віршів є „Горобець”, „Розмова”, „Ярмарок”. Своєрідність цих творів полягає в тому, що автор говорить про негативні явища та факти з метою їх заперечення. З цією метою використовуються комічні прізвища (Пундик, Дереза, Образінін), специфічні образи – алегорії (горобець). За жанровими ознаками інколи важко розрізнити ліричний твір Л.Глібова і байку.
   Найбільшим творчим здобутком письменника стали байки. Власне у байках показав себе митець і як поет. Всі байки його (107) поділяються на два періоди: перший – байки 50-60-х років, які ввійшли до прижиттєвих збірок Л.Глібова 1863 та 1872 рр.; другий – твори 80-90-х років, які об’єднані збіркою 1889 р., а також байки поза збірками.
   Зразками байок першого періоду є „Вовк і Кіт”, „Мірошник”, „Троєженець”, „Синиця”, „Щука”, „Вовк та Ягня”, „Гадюка та Ягня”, „Торбина”. У названих байках автор часто використовує алегоричні образи хижаків. В образі хижака нерідко виступає вовк.
   У байках 50-60-х років, що були до певної міри своєрідним відгуком на реформу 1861 року, переважають сатиричні мотиви („Громада”, „Хмара”, „Квіти”, „Мишача рада”, „Перли і Свині”, „Шелестуни”, „Цуцик”, „Осел і Соловей”, „Коник-стрибунець”. Підступність, жорстокість та нечесність Л.Глібов викриває у байках „Солом’яний дід”, „Лев та облава”, „Ластівка і Шуліка”, „Лисиця-жалібниця”, „Скоробагатько”, „Жаба і Віл”, „Огонь і Гай” та ін.
   Більшість байок Л.Глібова першого періоду, безсумніву, своїми образами, мотивами та проблематикою пов’язані із кріпосницьким устроєм. Однак для письменника, очевидно, найважливішою проблемою було подолання споконвічного зла. Таку думку підтверджують рядки хрестоматійної байки „Вовк та Ягня”, яка хронологічно належить до першого періоду:

На світі вже давно ведеться,
що нижчий перед вищим гнеться...

   Сюжети, мотиви та образи байок першого періоду Л.Глібов часто запозичував у Крилова. При цьому зауважимо, що для байки як жанру взагалі характерне використання мандрівних сюжетів. І все ж не можна говорити тут про просте наслідування. Сюжети байок Л.Глібова мають виразно національний характер, вони відрізняються динамічним сюжетом. За рахунок великої кількості монологів та діалогів сюжет набирає ознак драми. Мораль байок Л.Глібова чітка, лаконічна, майже афористична. Лексика – колоритна, вона відзначається великою кількістю пестливих форм, що характерно для української ментальності. Загалом же Л.Глібов як байкар більше тяжіє до традиції Ляфонтена.
   Як педагог Л.Глібов тримав у полі зору також читацькі інтереси юних читачів. Упродовж 1889-1893 років він написав чимало поезій, загадок, акростихів, казок для дітей, які переважно друкував у львівському „Дзвінку”. Твори Л.Глібова для дітей відзначалися виховним потенціалом. На їх текстах діти вчилися спостережливості, розвивали свою кмітливість, виховувалися у дусі доброзичливості та гуманності.