Studentam.net.ua

Лекція №7: Ганна Барвінок

   О.М.Білозерська відома ще під псевдонімом А.Нечуй-Вітер ввійшла в літературу у 1857 р., видрукувавши оповідання ”Восени літо”. У 1860 р. появилося її оповідання „Не було змалку, не буде достатку”. Починаючи з 1861 р., коли вийшов у світ 1-ий номер „Основи”, Ганна Барвінок групується із прозаїками, які писали свої твори з народного життя( у центрі їх уваги й справді був народний побут, етнографічне його змалювання). Ці письменники, і особливо саме Г.Барвінок цікавилися родинно-побутовими справами українців, в першу чергу селян. Якщо конкретизувати тематику творів саме Г.Барвінок, то її цікавила доля жінки у сім’ї. Цій проблемі Г.Барвінок присвятила такі свої оповідання, як „П’яниця”, „Королівщина”, ”Перемога”, „Вірна пара”. С.Єфремов вважав, що Г.Барвінок на відміну від прозаїків – „основ’ян” і особливо Марка Вовчка зображувала трохи вужчу сферу, яка була обмежена психічними переживаннями жінки-селянки, але в цій сфері авторка почувала себе цілком вільно й дала низку творів чималої літературної ваги. Важливо, що С.Єфремов вказує на стильову ознаку Г.Барвінок як прозаїка, вважаючи, що її оповідання(вона творила в жанрі оповіданні це „здебільшого фотографічні малюнки, мало не стенографічно записані з життя, що подають цікавий матеріал до народної психології, звичаїв, побуту”.
   Пригадаємо, що в „Основі” була рубрика „З народних уст”, а натхненник і дійсний видавець журналу П.Куліш закликав „відбивати особливості народного життя, побуту, звичаїв у їх первозданному вигляді й наснажувати твори морально-дидактичними настановами”: „Простонародная украинская жизнь – есть целый мир самостоятельных понятий человека о том, как ему быть на свете».
   У зв’язку із цим мова йде про етнографічно-побутову школу прозаїків 50-60 рр. Традиції цієї школи продовжувалися і в 70-90 рр.
   З приходом до «Основи» Марка Вовчка відчувається її вплив на прозаїків. Тут мова йде про школу Марка Вовчка. Серед представників цієї школи: Ганна Барвінок, Петро Кузьменко (він же й поет) Митрофан Александрович (Олелькович), Матвій Симонов (Номис), Степан Ніс, Василь Кулик, Олександр Навроцький (поет, перекладач,), Микола Вербицький (Білокопитний), Володимир Александров, Василь Мова (Лиманський).
   Побутує думка, що ці письменники наслідували Марка Вовчка, але були далекі від критичних поглядів письменниці на кріпосницький лад, і навіть навпаки ідеалізували тогочасні суспільні відносини. Перші оповідання Ганни Барвінок Були видрукувані в альманасі «Хата» («Лихо не без добра», «Восени літо»). В «Основі», були передруковувані її «хатинські» твори у журналі «Основа», під псевдонімом, який придумав Куліш – Нечуй-Вітер. В «Основі» були надруровані оповідання «Сирітський жаль», «Не було змалку – не буде й до останку».
   Г.Барвінок в оповіданні «Сирітський жаль» змальовує майже типову для творів Т.Шевченка картину із життя сільської дівчини, обманутої і покинутої з дитиною на руках. Однак на відміну від Т.Шевченка тут нема гострого соціального забарвлення. Трагічне становище героні письменниця поглиблює тим, що вона – сирота. Отже, її майбутнє життя – це суцільні страждання, які треба покірно пройти. Не спостерігається критики на кріпаків і в оповіданні «Не було змалку, не буде й д’останку». Типологічно цей твір близький до «Козачки» Марка Вовчка і це стосується насамперед тому, що в одному і другому випадках героїні не кріпачки вони вільні, тому й козачки. У Марка Вовчка – Олеся, у Ганни Барвінок – Зінька – виходять заміж за кріпаків. Далі в сюжетах двох авторок йдуть розходження. Якщо у героїні Марка Вовчка всі страждання починаються після одруження, то у Зіньці – із твору Ганни Барвінок дуже багато довелося пережити насамперед до одруження. Оскільки ані її батьки, ані батьки її коханого – Федора – не погоджувалися на їх одруження. Лише після смерті батьків одруження стало можливим. У героїні Ганни Барвінок кріпацьке ярмо не так сильно змінило її життя на гірше, ніж  це сталося з Олесею. Всі життєві випробування Зіньки пов’язані зі смертю її чоловіка.
   Аналізоване оповідання засвідчує, що й справді Ганна Барвінок не торкалася соціальних питань, як того вимагала епоха реалізму, вся увага письменниці була зосереджена  від звичаїв , на долі жінкиі її залежності, Оповідання «Не було змалку, не буде й д’останку», а ще в більшій мірі оповідання як «Хатнє лихо», «Жіноче бідування» до драматичну долю жінки, письменниця поглиблює розкриттям її внутрішнього світу, її психології. У твораї Г.Барвінок спостерігається широке використання етнографічних записів, часто фольклорних. Є в письменниці казкові мотиви й образи, широке використання народних пісень, демонологічні образи, - «Восени літо», «Лихо не без добра», «Русалка»).Однак, Ганна Барвінок пропускає їх через власні судження. У її творах часто спостерігається суб’єктивізм у творенні логіки стосунків. Друкуючи оповідання Ганни Барвінок в «Основі», П.Куліш відзначав їх етнографізм та вміння письменниці вибирати з етнографічних записів – найважливіше: «Не кожен-бо з красномовних добрих людей слово до слова як золото до золота сипле. Треба зробити  добрий вибір, тоді й буде пшениця без полови й куколю».
    За жанрами оповідання Ганни Барвінок розрізняють:
- психологічно-побутове оповідання («Сирітський жаль», «Хатнє лихо», «Не було змалку, не було й д’остатку», «Нещаслива доля»);
- художній нарис («З дороги»);
- ідилічне оповідання («Вірна пара», «Перемога);
- казкове оповідання („Сирітський жаль”).
   Б.Грінченко чітко сформулював тематику творів Г.Барвінок: життя родинне; а в ньому жіноча доля. У зв’язку із цим, як зазначає М.Зеров, що у творах Ганни Барвінок нема загострених антагоністичних відносин між селянами і кріпосниками. Її твори написані відповідно до вимог і завдань, які ставилися П.Кулішем перед прозаїками - „основ’янами”.