Studentam.net.ua

Лекція №3: Степан Васильович Руданський

   С.В.Руданський – типовий представник української інтелігенції 50-60-х років ХІХ ст. – відомий в літературі як лірик, автор популярних гумористичних творів, які називав співомовками.
   Творчість письменника поділяється на три періоди. Перший – припадає на період навчання С.Руданського у Кам’янець-Подільській семінарії(1851-1855 рр.); другий – пов’язаний із перебуванням поета у Петербурзі під час навчання у медико-хірургічній академії(1856-1861 рр.); третій – ялтинський(1862-1873).
   Розпочинав свою письменницьку творчість С.Руданський із жанру балади, які створював на фольклорні теми і сюжети. У них поет писав про кохання та різні випробування закоханих під час вимушеної розлуки. Інколи вони були наслідуванням балад Т.Шевченка („Верба”, „Тополя”), А.Метлинського, Л.Боровиковського.
   Свій поетичний хист з повною силою проявив С.Руданський в інтимній ліриці. Яскравими зразками якої є „Повій, вітре, на Вкраїну...”, „Ти не моя”, „Сиротина я безродний”, „Мене забудь”, „Ой чому ти не літаєш...”, „Калино-малино”, „Голе, голе, моє поле”. Твори інтимної лірики засвідчують тугу за людським щастям. У них відбилися особисті страждання поета, викликані важкими обставинами життя. Це і розрив з батьками, і розлука з коханою дівчиною, і важка хвороба туберкульозу, і розлука з Батьківщиною під час навчання в Петербурзі. Тужливий емоційний лад віршів названої тематичної групи С.Руданського йшов також від сумного, задумливого характеру української народної пісні, під впливом якої перебував поет ще з дитячих літ. Незважаючи на деяку однотипність мотивів, вірші інтимної лірики сповнені щирістю і чистотою почуттів, благородством душі.
   У віршах С.Руданського ”Колискова”, „Наука”, „Студент” проблеми особистості щільно переплітаються із громадськими, національними.
   І все ж громадська лірика з потужним національним пафосом становить окрему тематичну групу поетичних творів С.Руданського. Сюди відносяться вірші «Над могилою», «До України», біблійний переспів – «Псалом 136», «Гей, бики», „До дуба” та ін. У цих віршах звучить заклик до невтомної праці задля рідного народу, його  майбутнього, до твердості духу.
   Так, у поезії „До дуба” розглядаються два типи громадянської позиції, яку символізує лоза, що гнеться, і дуб, який є символом міцності, стійкості:

Ти глибоко углиб
Твердий корінь пусти,
Гілля вгору розкинь,
Ти рости, ти рости.

   Найбільш популярними творами із творчої спадщини С.Руданського стали його співомовки гумористичного характеру, написані в 50-60-х рр.. Теми, мотиви до них письменник брав з народнопоетичних жанрів, часто – анекдотів. При цьому був він, за висловом І.Франка ”вдалим трансформатором народної творчості” та високообдарованим оригінальним поетом. У творах цього жанру письменник зосереджує увагу на взаєминах людей у сім’ї, громаді, на стосунках людей різних станових та національних груп. Героями його віршованих гуморесок є солдати(москалі), селяни, духовенство, пани, корчмарі. Вони представники різних національностей, найчастіше – росіяни, українці, поляки, євреї, цигани, рідше – німці.
   Співомовки С.Руданського характеризуються динамічним сюжетом, який, як правило, побудований на діалогах, несподіваною(ефективною) розв’язкою, виразними персонажами, гумором, дотепом, народнорозмовною мовою. За всіма ознаками вони тяжіють до жанру байки. Написані гумористичні співомовки коломийковим розміром, який відбиває бадьорий настрій, дотепність та влучність висловлювання. Яскравими прикладами таких співомовок можуть бути „Пан і Іван в дорозі”, „Добре торгувалось”, „Указ”, „Почому дурні”, „Треба всюди приятеля мати”, „Страшний суд”, „Просьба”, „Варвара”, „Нагорода”, „Гусак”, „Варенікі, варенікі”, „Де спійняли”, ”Циганський наймит”.
   У спадщині митця є декілька віршованих обробок народних казок про тварин, який він називає байками(„Лев і Пролев”, „Ворона і Лис”, „Старий Вовк”, „Вовк, Собака і Кіт”).
   С.Руданський мав задум подати в поемах історію України. Його перу належать поеми „Павло Полуботок”, „Вельямін”,  „Павло Апостол”, ”Мазепа, гетьман український”, „І.Скоропада”. Названі твори написані у Петербурзі у 60-х роках. Історія їх створення, проблематика, образи свідчать про ностальгію за Батьківщиною та високу його національну свідомість. Наприклад, трактування образу Мазепи С.Руданського йшло в розріз з відомим трактуванням діяльності цього історичного діяча О.Пушкіним.
   Залишив у спадок С.Руданський цікавий переспів апокрифічних оповідань – „Байки світовії”, драматичну поему „Чумак” та поему-казку „Цар-Соловей”. У творі „Цар-Соловей” С.Руданський роздумує про взаємини слов’ян, історичну долю України – алегоричної царівни золотокрилої. На ідейне звучання твору мали вплив ідеї Кирило-Мефодіївського братства, зокрема ідея загальнослов’янської спілки.
   Значний внесок зробив С.Руданський у перекладацьку справу, якою захопився ще у кам’янець-подільський період творчості. Відомими в літературі є його переклади „Слова о полку Ігоревім”(„Ігор Сіверський”), „Старочеські співи з Краледворського рукопису”, вірші польського поета Лемартовича, сербського Радичевича, німецьких  поетів Бюргера, Гейне. Як перекладач найбільш продуктивно працював С.Руданський у свій ялтинський період. У Ялті завершив переклад „Іліади”, здійснив переклади уривків „Енеїди” Вергілія, частину „Демона” М.Лермонтова (завершив переклад М.Старицький) та ін.
   За життя поета були надруковані лише окремі його твори. У найактивніший – петербурзький – період творчості С.Руданський опублікував у журналі „Основа” №1 „Гей, гей, воли”(„Гей, бики”), - у другому та восьмому числах цього часопису – переклади з польської, сербської, німецької. Друкувалися його твори також  у тижневику „Русский мир” /Петербург/, у „Правді” /Львів/.
   С.Руданський підготував до друку свої твори у трьох томах під назвою „Співомовки козака Вінка Руданського , книжка перша, з 1851 року до 1857”; „Співомовки козака Вінка Руданського, книжка друга, 1857-1858 і 1859”; „Співомовки козака Вінка Руданського, 1859-1860”. Вінок – переклад імені поета з грецької: стефаном – вінок.
   Уклав С.Руданський рукопис збірки „Нива”(1858-1859). Відомий також рукопис 1861 р., який мав уже цензурний дозвіл, але друком не з’явився.