Studentam.net.ua

Лекція №2: Анатолій Патрикійович Свидницький

   А.П.Свидницький відомий в українській літературі як представник шістдесятників ХІХ ст., автор етнографічних нарисів та оповідань, роману „Люборацькі”, поет. Твори письменника „Великдень у подолян”, „Конокради”,”Жебраки”(„Очерки из быта подольских компрачикосов”), «Пачковозы», «Гаврусь і Катруся», «Хоч з моста та в воду», «Два упрямых» свідчать про глибоке знання  А.Свидницьким життя, побуту та психології українського народу. Така обізнаність стосується насамперед подолян, серед яких він зростав.
   А.Свидницький народився 13 вересня 1834 р. В с. Маньківцях Гайсинського повіту на Вінниччині в сім’ї священика. Про свої враження від односельчан письменник згадував у фольклорно-етнографічній праці „Відьми, чарівниці й опирі...”: „Колись я мав щастя жити лице в лице з простим людом українським – колись і я був щасливий!... Кожне словечко того часу незабутньо глибоко запало мені в душу, пройшло всю мою постать... То для мене школа правди і любові!”.
   Роки навчання у Крутянській бурсі (1843 – 1851) та Кам’янець-Подільській духовній семінарії (1851-1856) були важкими у житті майбутнього письменника. Назвавши їх чорними, А.Свидницький детально змальовує бурсацький та семінарський періоди свого життя у романі „Люборацькі”.
   У 1857 р. А.Свидницький став студентом Київського університету – спочатку медичного, а потім історико-філологічного факультетів. Тут він близько зійшовся із представниками національно-свідомої студентської молоді, яка працювала за культурницькою громадівською програмо: розповсюдження книжок –„метеликів”, відкриття недільних шкіл (за його участю у Києві було відкрито дві такі школи, популяризація української народної пісні). На жаль, закінчити університетського курсу А.Свидницькому не вдалося. З 1860 р., склавши іспит на звання вчителя російської словесності, повністю віддається вчительській праці у Миргородському повітовому училищі. Миргородський період письменника позначений також активною громадською працею. Це відкриття недільної школи, громадської бібліотеки, написання методичної розвідки „Вимова наша українська і потреби орфографоння”. У Миргороді А.Свидницький написав роман” Люборацькі”( першу частину повністю, а другу завершував у Козелець). Тут він жваво цікавився фольклором та етнографією, що виливалося у написання фольклорно-етнографічних нарисів „Злий дух”, „Відьми, чарівниці й опирі, чи бо ж примхи і примхливі оповідання люду українського” та науково-етнографічне дослідження „Великдень у подолян”.
   У 1862 р. А.Свидницький у зв’язку із переслідуваннями, які були пов’язані ще з київським періодом громадської діяльності, змушений покинути Миргород. Він поселився у Козельці, зайнявши тут посаду старшого помічника наглядача акцизних зборів Козелецько-Остерського округу Чернігівської губернії.
   1863-1869 роки – антракт у творчому житті письменника. Він був зумовлений наступом реакції (Валуєвський циркуляр) та особистими невдачами. Творів його не друкували ( в тому числі не був надрукований роман „Люборацькі”), не склалося родинне життя.
   У 1869 р.А.Свидницький переїжджає до Києва, де влаштовується помічником завідуючого центрального архіву. Він налагоджує стосунки з П.Чубинським, І.Рудченком, друкує свої оповідання та нариси в газетах ”Одеський вестник” і „Киевлянин”. Власне це були останні твори письменника. 30 липня 1871 р. Він помер. Похований на Байковому кладовищі.
   Більша частина літературного доробку А.Свидницького була опублікована уже після його смерті.
   А.Свидницький ввійшов в літературу як поет. Захоплення поезією припадає на період навчання у Київському університеті. Воно пов’язане із потягом до народної пісні, захопленням фольклорними творами. У віршах „В полі доля стояла...”, „Беріть, хлопці, у руки” використана народнопісенна ритміка, фольклорна образність. Названі твори стали народними піснями. Сьогодні вони відомі у багатьох варіантах.
   Особливо популярною в народі була пісня на слова А.Свидницького ”Вже більше літ двісті”. Окремі вірші поета і своїми мотивами, і своїми образами похожі на колядки. Зразком може служити поезія „Посеред неба ясна зірка”.
   Провідним мотивом поетичної спадщини А.Свидницького є антикріпосницьке спрямування(„Росте долом березина”, ”В полі доля”) та заклик до боротьби проти самодержавства за національну незалежність. Мотиви, інтонація, ритм і розмір поетичних творів А.Свидницького часто засвідчують великий вплив на нього Т.Шевченка. Прикладом може бути „Україно, мати наша...”.
   Як правило, вірші А.Свидницького великі за обсягом. Для прикладу ”Росте долом березина” складається із 24 строф.
   Захоплення поезією А.Свидницького, однак, вже у миргородський період відійшло на другий план. Справжнім покликанням письменника стала проза.
   Як прозаїк А.Свидницький працював у різних жанрах. Це оповідання, нариси, фольклорно-етнографічні праці(нариси, статті, рецензії). Літературною обробкою народних казок вважаються „Народні оповідання” письменника. У прозовому спадку письменника налічується біля 20 оповідань, які він писав українською та російською мовами. Така двомовність прози А.Свидницького пояснюється його бажанням надрукувати їх в українській чи рососійській пресі. Мотивами його оповідань були реальні події, які письменник виніс із дитинства чи факти, які він вичитував із газет. В оповіданнях „Пачковозы”, „Железный сундук”, ”Конокрады”, „За год до холеры” він постає побутописець рідного краю – Поділля.
   У драматично  загострених  перипетіях своїх оповідань  прозаїк, як правило, вирішує проблеми моралі, честі, порядності, гуманізму, Такими є оповідання „Хоч з моста та в воду”, „На похоронах”, „Жебраки”, „Туда і обратно”, „Попался впросак”. Оповідання ”Два упрямых”, „Гаврусь і Катруся”,” Прошлый быт православного духовенства” тематично пов’язані з романом „Люборацькі”.
   Окрему жанрову групу становлять фольклорно-етнографічні нариси та статті А.Свидницького׃ „Злий дух”(1860); „Відьми , чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського”(1860), „Великдень у подолян”, яка планувалася автором як рецензія на працю Шейковського „Быт у подолян”. У процесі роботи вона переросла рамки звичайної рецензії і стала ґрунтовним етнографічним дослідженням. Тут детально прокоментовано звичаї, традиції святкування Великодніх свят на Поділлі.
   Найцікавішим у творчому спадку А.Свидницького є „сімейна хроніка” – роман „Люборацькі”. Підготовлений до друку в „Основі” у 1862 р., однак, вперше був опублікований в Львівській „Зорі”. Окремою книгою виданий у 1887 р. у Львові та 1901 р. у Києві.
   Провідну проблему свого твору письменник пов’язував із життям „правобіцького духовенства”. Однак, далеко не „звичайний” побут цікавить письменника. У творі піднесена національна ідея, яка пов’язана із русифікацією та полонізацією України. Проблема денаціоналізації поглиблена письменником змалюванням повної деградації людини ( Масі Люборацької). У творі поставлена також проблема взаємин батьків і дітей, проблема навчання і виховання чесної людини, проблема виживання та ін. Об’єктивно-повістева манера розповіді сприяла А.Свидницькому як прозаїкові-епікові у широкому суспільному і побутовому зображенні дійсності та у глибокому розкритті образів-персонажів, яке здійснюється шляхом авторської характеристики, самовикриття героїв, посередньої характеристики героїв(зокрема, Гервасія, Антося). Роман складається із 4 сюжетних ліній. У творі щедро використано фольклорні елементи, пейзаж. Важливу роль відіграють авторські відступи. Роман „Люборацькі” приніс славу А.Свидницькому, жанрово і тематично збагатив українську літературу.