Studentam.net.ua

1. Поняття і система екологічного права

   Суспільство не може існувати без задоволення життєво необхідних екологічних потреб, що проявляються у формі збереження (охорони) природного довкілля та його компонентів, раціонального використання природних ресурсів, а також захисту (охорони) людини від несприятливого стану навколишнього середовища. Це формує відповідні суспільні екологічні інтереси пов’язані з регулюванням природокористування, оптимізацією охорони природи і забезпеченням охорони життя і здоров’я громадян від небезпечного довкілля.
   Еколого-соціальна форма взаємодії суспільства і природи вимагає постійної трансформації соціальних регуляторів розвитку екологічних відносин. Крім культури, ідеології, моралі та освіти, не останню роль тут відіграють юридичні чинники, що створюють передумови правового забезпечення екологічних інтересів. Різноманітні екологічні звичаї, племінні "табу", народне "священне" право здавна регулювали або обмежували негативний вплив архаїчного суспільства на природу. З часом з’явилися правові норми-закони, правила, регламенти, які виконували ту ж функцію обмеження й заборони, тим самим забезпечуючи вже екологічні інтереси технологічно розвинутого суспільства.
   Таке розширення екологічних функцій держави вимагало формування відповідної екологічної політики, реалізація якої неможлива без дієвого механізму її правового забезпечення. Так виникає і розвивається екологічне право, покликане визначати і забезпечувати функції, форми та зміст діяльності держави в галузі природокористування, охорони природи та екологічної безпеки.
   Екологічне право є відносно молодою, але швидко прогресуючою галуззю правничої науки, яка спрямована на законодавче забезпечення екологічної діяльності держави та захист прав людини на сприятливе довкілля. Механізм формування екологічного права розглядається правниками як складна сукупність історичних, соціальних, екологічних, юридичних та інших передумов і чинників, що регулюють виникнення, становлення і розвиток екологічного права.
   Хоча окремі елементи законодавчого закріплення певних екологічних норм простежуються ще з античних часів, лише у ХХ ст. екологічне право стає самостійною галуззю екологічних і правових наук. Це викликано надзвичайним загостренням та глобалізацією екологічної кризи, що змусила суспільство виробити такі закони і норми поведінки людей, які були б спрямовані на збереження довкілля від подальшого руйнування та забезпечили гідні умови проживання всім і кожному жителю планети. На думку В.І.Андрейцева (1996), предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, що виникають в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
   На відміну від вітчизняного правознавства , в США галузь, яка регулює правові відносини взаємодії суспільства з оточуючим його природним середовищем називається "право навколишнього середовища" ("environmental low").
   В Україні відомий еколог Г.О.Бачинський запропонував вживати назву "соціоекологічне право" (1991). Російський правознавець В.В.Петров виділяє три етапи в історії екоправових відносин:
   1. Природноресурсний, на якому зародилось земельне, лісове, гірниче та інші види природноресурсового права (тривав до 60-х років ХХ ст.)
   2. Природоохоронний, на якому відбулось становлення природоохоронного права (60-80-ті роки ХХ ст.)
   3. Соціоекологічний, на якому найбільше уваги почали приділяти розвитку антропоохоронного законодавства або "права екологічної безпеки" (з кін. 80-их років до наших днів).
   Сьогодні в Україні реалізовується концепція широкого розуміння екологічного права, як інтегрованої спільності і комплексної галузі права, що об’єднує такі складові як природноресурсне право, природоохоронне (середовищеохоронне) право і комплексний міжгалузевий інститут правової екології людини, право екологічної безпеки або антропоохоронне право), норми яких регулюють екологічні суспільні відносини в галузі природокористування, охорони довкілля та екологічної безпеки (Андрейцев В.І., 1996).
   Об’єктом екологічного права виступає сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства.
   Мета екологічного права полягає у дієвому та ефективному правовому регулюванні відносин в галузі взаємодії суспільства і природи. Більш конкретно вона спрямована на:
-- збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища;
-- регулювання і забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
-- гарантування екологічної безпеки і захисту громадян та реалізації їх екологічних прав.
   Завдання екологічного права є більш конкретними і цілеспрямованими стосовно мети. Вони полягають у :
-- врегулюванні відносин у галузі екології шляхом створення оптимальної системи еколого-правових норм;
-- створенні ефективної системи правового оперативного, стимулюючого і примусового впливу на юридичних і фізичних осіб щодо використаних природних ресурсів та із відходів,
-- обґрунтуванні правового статусу органів управління і контролю в екологічній сфері;
-- встановленні економічної та юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства;
-- координації екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на основі науково-обгрунтованих і юридично зафіксованих норм і стандартів.
   Принципи екологічного права -- це вихідні засади та загально обов’язкові правила, зафіксовані в регулятивних і охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики в державі. Всі принципи поділяються на загальноправові та спеціальні (особливі). Джерелами соціоекологічного права є різноманітні нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин (див рис.9)

Рис.9. Джерела екологічного права.