Studentam.net.ua

Схема 2. Основні важелі регулювання процесом раціонального природокористування та охорони природи [1, ст.75].

   Регулювання природокористування – реальний механізм включення природозахисної політики у функціонування господарської системи. Таких регуляторів можна виділити кілька:
   1. нормативно-правові;
   2. організаційно-управлінські;
   3. економічні (див. схему 1).
   Всі важелі народногосподарської природозахисної системи становлять єдине ціле і доповнюють один одного. Водночас кожен із них має самостійні функції, розв’язує певне коло завдань і, залежно від рівня сформованості, стимулює або гальмує роботу системи в цілому.
   Правовий і нормативний механізм здійснюється у формі загальнодержавного законодавства, а також стандартизації. Саме правове регулювання природокористування є одним із основних важелів управління цим процесом.
   До правових основ охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування належить система державних заходів, що її закріплено у праві та спрямовано на збереження й відновлення природних ресурсів і поліпшення умов, необхідних для життя людини і розвитку матеріального виробництва.
   До системи права у сфері раціонального природокористування входять:
- правове регулювання, збереження й відновлення природних ресурсів;
- державний і громадський контроль за виконанням вимог охорони природи і раціонального природокористування;
- юридична відповідальність правопорушників.
   Сукупність природоохоронних норм і правових актів, об’єднаних спільністю об’єкта, предмета, працівників і мети правової охорони природи, утворює природоохоронне законодавство.
   Як первинний документ під час вирішення питань про застосування юридичної відповідальності використовується акт про порушення правил охорони природи. У сфері навколишнього середовища здебільшого застосовуються чотири види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова й дисциплінарна.
   Існують певні форми законодавства, в тому числі й природоохоронного; зокрема, такими є нормативні акти, що містять норми права з охорони природи і раціонального природокористування. Вони розділяються на закони і підзаконні акти.
   Природоохоронне законодавство як важіль управління процесом природокористування почало формуватися з 1991 р., коли було прийнято Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, де сформульовано завдання природоохоронного законодавства (Розділ 1,стаття 1,3). Це – регулювання відносин у сфері охорони, використання й відтворення природних ресурсів, гарантування екологічної безпеки, попередження і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.
   Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища розглядається в розділі 10, де сформульовані безпосередньо економічні та фінансові заходи щодо охорони навколишнього природного середовища (Стаття 41,42). Обґрунтовується плата за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, за погіршення якості природних ресурсів на основі нормативів плати та лімітів використання, викидів і скидів (Стаття 43-45). Крім цього, розглядаються питання розподілу платежів, створення фондів охорони навколишнього природного середовища, стимулювання, екологічного страхування.
   До об’єктів державної охорони та регулювання використання на території України належать: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси – які втягнуті в господарський обіг, так і ті, що не використовуються в народному господарстві протягом якогось часу, ландшафти та інші природні комплекси.
   Щодо стандартів то вони поділяються на три види нормативів:
   А) ліміти викидів і скидання у водоймища й повітряний басейн (ГДВ, ГДК);
   Б) ліміти утворення промислових і комунальних відходів;
   В) ліміти споживання природних ресурсів.

   3.2. Організаційно-управлінська система – це управління з охорони природи на всіх регіональних рівнях (державному, обласному, районному).
   Державне управління в царині охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів, таким органом в Україні є Міністерство екології і природних ресурсів.
   Мінекології здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, затверджує ТЕРКСОПи, здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.
   Рішення Мінекології, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, об’єднаннями, підприємствами та організаціями.
   При цьому в Міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію, до складу якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Ця структура має право: обстежувати підприємства, їхні об’єднання, військові та оборонні об’єкти з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; обмежувати й зупиняти будівництво, реконструкцію, розширення об’єктів промисловості, транспорту, зв’язку, оборони тощо, якщо їхня діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного законодавства; подавати позови про відшкодування збитків і втрати, заподіяні внаслідок порушення законодавства.
   Контроль за дотриманням природоохоронного законодавства в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них вирізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції.
   Для першої групи органів природоохоронний контроль – це частина їхніх загальних контрольних повноважень, що здійснюються в різних сферах життя суспільства. До цих органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.
   Важлива роль в охороні навколишнього середовища належить правоохоронним органам. Органи прокуратури здійснюють вищий нагляд за виконанням законодавства про охорону навколишнього середовища всіма міністерствами й відомствами, підприємствами, установами і громадянами. Судом розглядаються кримінальні, громадянські та адміністративні справи, пов’язані, зокрема, з порушенням вимог природоохоронного законодавства.
   Організаційно-управлінська система – це управління охорони природи на всіх регіональних рівнях (державному, обласному, районному).
   Наступні важливі способи регулювання природокористування – система контролю: екологічний моніторинг, екологічна паспортизація та аудит, екологічна експертиза, стандартизація і нормування.
   Система державного моніторингу навколишнього природного середовища створюється з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.
   Метою екологічної експертизи є запобігання негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.
   Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

   3.3. Серед економічних можна виділити прямі й побічні. До прямих відносяться: купівля-продаж ресурсу, орендні платежі, прямі платежі за ресурси або забруднення, прямі податки і до непрямих – непрямі платежі, різні пільги або заборони економічного характеру, штрафні санкції. До економічних заходів регулювання відносять також формування ринку екологічних послуг і економічних фондів.
   Об’єктами плати є джерела природних ресурсів – родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки тощо, а суб’єктами – підприємства, організації та установи, їх філії та об’єднання, окремі громадяни, які використовують природні ресурси.
   Плата за використання природних ресурсів стягується з усіх природо користувачів як на території України, так і в межах її морської економічної зони і континентального шельфу.
   Плата за природні ресурси може вноситися у вигляді спеціальних зборів, податку (земельного, лісового тощо), орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством.
   Орендна і орендні відносини визначаються як форма господарювання з переданням у строкове, повторне користування землі, надр, інших природних об’єктів, власником яких є держава, юридичні та фізичні особи. Ставки оподаткування, порядок і терміни виплати визначаються законодавством. Розмір орендної плати встановлюється у межах законодавства і за згодою сторін.
   Платежі за користування природними ресурсами є засобом вилучення частини абсолютного і додаткового доходів природокористувачів. Відповідно вони складаються з фіксованих відрахувань, пов’язаних з диференціальною рентою.
   Платежі за охорону і відтворення природних ресурсів є формою компенсації бюджетних та інших витрат власника чи користувача ресурсів на збереження, відновлення і підвищення якості природноресурсного потенціалу. Зокрема, вони передбачають відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи, на відтворення поголів’я тварин, на відновлення рибних запасів, рибопромислових угідь тощо.
   Економічні санкції у вигляді штрафних платежів за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів встановлюється з метою посилення відповідальності підприємств та інших природокористувачів за порушення діючих норм і правил використання природних ресурсів.
   Ради народних депутатів в межах своїх повноважень мають право встановлювати для користувачів природних ресурсів різні пільги – з метою створення необхідних сприятливих умов для підприємств, а також заохочення або підтримки економічно слабких природокористувачів.
   Основними формами таких пільг є зниження ставок платежів, повне або часткове звільнення від них на деякий час або безстроково, відстрочених виплат, встановлення диференційованих термінів виплат з метою стимулювання і заохочення. Передбачається також пільгове кредитування заходів по раціональному використанню природних ресурсів, пільгове оподаткування при досягненні високої ефективності природоохоронної діяльності, звільнення від плати в основні фонди в природоохоронній сфері тощо [6, ст.125-136].

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.