|
1. Види природокористування як фактор зміни і перетвореності природи. Природні ресурси і їх класифікація Термін “природокористування”, введений у науковий обіг в 1959 році Ю.Н. Куражковським, на даний час має велике використання, популярність і досить широкий спектр трактувань і інтерпретацій.
Отже, природокористування – об’єктивний процес, який відбувається між суспільством і природою і відображає освоєння, використання, відтворення природних ресурсів, а також вплив на природу в процесі господарського і інших видів діяльності людини, перетворення і охорона природи в інтересах суспільства. В усіх випадках під природокористуванням розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів з його збереження, вирізняючи в цьому процесі три аспекти:
1) видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення чи відтворення;
2) використання та охорону природних умов середовища проживання;
3) збереження, відтворення (відновлення) екологічної рівноваги природних систем, що служить основою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства [1, ст.27].
Все це підтверджує формула природокористування (за Туницею Ю.Ю.):
Природне середовище
Природні ресурси Якщо з такими процесами як “видобуток”, “використання”, “переробка” природних ресурсів людство знайоме давно, то з “відтворенням” воно зіткнулося зовсім недавно. Розглядаючи його через призму раціонального природокористування, бачимо, що він усе більше стає економічним процесом, що включає, по-перше, відновлення природи як джерела предметів і засобів праці (рекультивація ґрунту, лісівництво і т. д.); по-друге, відновлення природи, як просторового базису (ландшафту територій, порушеного внаслідок будівництва і т. п.); по-третє, відновлення середовища існування людини (очищення атмосфери, водойм, відновлення лісів і ін.). Відтворення ж не відтворювальних ресурсів повинно відбуватися у виді приросту розвіданих їхніх запасів, а також ощадливого використання наявних за рахунок кращого опрацювання, заміни одних видів сировини іншими.
Процес природокористування розвивається на стику суспільства – природи і відображає їх взаємодію на конкретній території.
Об’єктом природокористування як науки виступає комплекс взаємовідносин між природними ресурсами, природними умовами життя суспільства і його соціально-економічним розвитком. Предметом можна рахувати оптимізацію цих відношень, устремління до збереження та відтворення навколишнього середовища.
А.М. Маринич виділяє наступні види природокористування:
1) галузеві – водокористування, землекористування, лісокористування, використання ресурсів надр і інші;
2) комплексно-територіальні (регіональні): планетарне, міждержавне, державне, республіканське, локальне, а також природокористування в окремих галузях – в промисловості, сільському господарстві, будівництві, меліорації, охороні здоров’я і інші.
Під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища і процеси, які людина використовує у виробничій діяльності. Природні ресурси можна поділити на дві великі групи – вичерпні і невичерпні. Вичерпні, в свою чергу, поділяються на невідновні та відновні. До невідновних відносять запаси надр. До відновних ресурсів відносять ґрунти, рослинність, тваринний світ, деякі мінеральні ресурси, наприклад, солі і інші. Інколи при нераціональному використанні деякі види відновних ресурсів можуть перейти в ранг невідновних.
Широке розповсюдження має класифікація природних ресурсів на реальні та потенційні. Перші використовуються у виробництві на даному рівні розвитку виробничих сил. Другі, хоч і потрібні для виробництва, але не можуть бути задіяні за деякими причинами, наприклад, за можливостей технічного устаткування. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
