|
4. Енвайронментологія як наука про оточуюче людину середовище Ми вже згадували, що в дослівному перекладі поняття “екологія” означає – наука про навколишнє середовище, а більш конкретно про взаємодію між організмами та оточуючим їх середовищем. У вітчизняній науці поняття “екологія” поступово поширилось на вивчення усієї широкої сукупності проблем взаємодії суспільства і природи та їх екологічних наслідків пов’язаних з антропогенним впливом на довкілля.
Представники західної наукової школи, перш за все американської, розмежовують традиційні екологічні дослідження в межах загальної біоекології та сучасні, що поширюються на весь спектр вивчення впливу суспільства на довкілля. Перші традиційно вважають екологічними, а другі – енвайронментальними (від англ. environment – навколишнє середовище, довкілля). В 90-их роках ХХ ст. цей підхід почав знаходити прихильників і у вітчизняній науці, що вивчає проблеми впливу людини на довкілля та зворотній вплив антропогенно перетвореного середовища на суспільство.
У ХIХ ст. виник більш осучаснений варіант течії “назад до природи” – енвайронменталізм. Природоохоронні уявлення Ж.Ж. Руссо та його послідовників були творчо опрацьовані вже в ХХ ст. К. Стоуном та А. Леопольдом (“екоцентрична етика”), П. Бергом та Р. Дасманном “біорегіоналізм”), Л. Брауном, Я. Тінебергом (“екологічна революція” і “екологічний розвиток”), П. Ньюманом та О. Ріорданом (“концепція сталого розвитку”). Енвайронменталізм поступово почав враховувати реалії сучасного життя і від гасла “назад до природи” поступово перейшов до руху спрямованого на перехід до екологічного господарювання.
Сьогодні всі проблеми охорони навколишнього середовища вивчаються новим науковим розділом під назвою “енвайронментологія” (або “енвіроніка” за М.Ф. Реймерсом, 1992). Він виступає складовою частиною інтегрального екологічного циклу наук і носить яскравий прикладний характер, а традиційна екологія виступає в якості фундаментальної основи для середовищеохоронного знання. Методологічними засадами енвайронментології виступають наукова теорія природокористування та вчення про охорону природи, а також сучасна концепція сталого розвитку суспільства.
Але якщо созологія як наука про охорону природи відштовхується від вивчення біосферних процесів і розглядає усі аспекти охорони окремих компонентів природи з точки зору природоцентризму, то енвайронментологія як наука про охорону навколишнього для людини середовища спирається на принципи антропоцентризму, відштовхується від потреб людини і лише тоді враховує екологічні обмеження. В більш широкому трактуванні під останньою розуміють науковий напрямок, що вивчає весь комплекс проблем використання, охорони і відтворення умов довкілля.
Енвайронментологія як науковий напрямок з’явилась завдяки застосуванню ідей географічного детермінізму на початку XX ст. Спочатку розвивалась в працях представників біології та географії, соціології та антропології. Після другої світової війни із загостренням глобальної екологічної кризи з’явилась потреба в розробці практичних заходів по її подоланню та створенні комплексної системи захисту навколишнього середовища. Саме це дало поштовх до об’єднання всіх енвайронментальних ідей, положень і теоретичних розробок в єдину теорію евайронменталізму. Серйозним стимулом для цього стала також організована ООН в 1972 році Стокгольмська конференція з питань навколишнього середовища та створення за її рішенням Наукового комітету з проблем навколишнього середовища (СКОПЄ).
Це поклало початок нового розвитку енвайронментології як комплексної наукової дисипліни про навколишнє для людини середовище, в поле зору якої попадають в першу чергу питання охорони навколишнього середовища та підтримки якості довкілля. В свою чергу енвайронменталізм розглядається як теорія управління середовищем життя і соціально-екологічним розвитком, яка виходить з уявлень про людину (або людство) як невід’ємну складову частину біосфери. Тим самим вона відрізняється від традиційного екоконсерваціонізму розумінням необхідності часткового контрольованого перетворення природи в інтересах людства. Але для того, щоб зберегти довкілля для майбутніх поколінь жителів планети, слід широко впроваджувати досягнення енвайронмен-талістики – конструктивного технічного розділу енвайронментології про шляхи і методи впровадження середовищезберігаючих та екологічно “чистих” технологій в систему заходів охорони довкілля. Його слід розглядати як безпосередній інструмент виконання ідей енвайронменталізму.
Узагальнення основних енвайронментальних ідей відбулось під час проведення в 1992 році міжнародної конференції в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), на якій була прийнята програма дії для всіх держав планети – Порядок денний на ХХI століття. В ній зокрема передбачається поступовий перехід людства на рейки сталого розвитку суспільства з урахуванням інтересів майбутніх поколінь в екологічно чистому і здоровому довкіллі. На міждержавному рівні розпочався процес формування нової системи цінностей, що включає в себе екологічний імператив. Кінець ХХ ст. ознаменований усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Хочеться вірити, що початок нового третього тисячоліття завершить цей процес виробленням глобальної системи світової екологічної безпеки. Питання для самоконтролю
1. Що ви розумієте під поняттям середовище існування людини?
2. Які є природні і суспільні компоненти довкілля?
3. Розкрийте зміст понять “перша”, “друга” (квізіприрода), “третя” (артеприрода) за М.Ф. Реймерсом.
4. Проаналізуйте суспільні складові поняття “соціальне середовище”.
5. Перерахуйте основні властивості навколишнього середовища.
6. Дайте визначення поняття “якість середовища”.
7. Розкрийте суть та недоліки концепції “гранично допустимої концентрації”.
8. Порівняйте сучасні трактовки енвайронментології, енвайронменталістики та енвайроменталізму. Література
1. Вронський В.А. Прикладная экология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 512с.
2. Гунько С.І. Природне середовище та його охорона/ Основи екологічних знань// за ред В.І.Поліщука, Л.П.Царика. – Тернопіль, 1994 – с.100-106.
3. Данилов-Данільян В.И., Гориков В.Г. и др. Окружающая среда между прошлым и будущим: мир и Россия (опыт эколого-экономического анализа). – М.: ВИНИТИ, 1994. – 133с.
4. Злобін Ю.А. Основи екології. – Київ: Лібра, 1998 – 248с.
5. Максимова Л.В. Опыт выявления каркаса основных понятий общей антропоэкологии// Эволюционная и историческая антропология. – М.: Прогресс, 1993. – 640с.
6. Одум Ю. Экология. Т.1-2. – М.: Мир, 1986. – 704с.
7. Окружающая среда: энциклопедический словарь-справочник/ Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1993. - 640с.
8. Оуен Д.Ф. Что такое экология? – М.: Лесная промышленность, 1984. – 185с.
9. Реймерс Н.Ф. Природопользование (словарь-справочник). – М.:Мысль, 1990. – 637с.
10. Сытник К.М., Брайон А.В. и др. Словарь-справочник по экологии. – Киев: Наукова думка, 1994. – 667с. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
