| §2. Стартові умови трансформаційного процесу |
|
§2. Стартові умови трансформаційного процесу Очевидно, що економічна політика має базуватися на детальному аналізі вихідних економічних умов, які визначають початковий пункт економічної трансформації. Ці умови відрізняються в різних країнах і значною мірою визначають стратегічний напрям перетворень, накладаючи, так би мовити, “природні” межі на використання досвіду інших країн.За величиною ВВП на душу населення Україна посідала 8-е місце в колишньому Радянському Союзі — 5 200 дол. США в 1990 р. Це засвідчує, що Україна, маючи значний промисловий потенціал, поступалася іншим республікам у плані його використання. Україна успадкувала від Радянського Союзу лише частину економічного комплексу з усіма відповідними наслідками. На практиці це означало, що розташування виробничих потужностей та схеми коопераційних зв’язків між ними не збігалися з існуючим адміністративним і територіальним поділом. До того ж радянська індустріальна стратегія виходила з ідеї економії на масштабах виробництва й не брала до уваги національних і територіальних меж. Варто зауважити, що економіка СРСР вже в 70-ті роки зіткнулася зі значними труднощами, але їх вдавалося пом’якшувати завдяки масштабному експорту сировинних товарів (особливо нафти й газу). Відповідні надходження у вільноконвертованій валюті передовсім використовувались для збільшення імпорту споживчих товарів і проміжних виробів, що призводило до відкладання на майбутнє реалізації рішучих дій, спрямованих на подолання недоліків адміністративно-командної економічної системи. Критичний стан економіки загострювався внаслідок того, що значна частина промислового потенціалу морально й фізично застаріла, а заміна або модернізація відповідних елементів виробничого капіталу відбувалася явно в недостатніх масштабах. Після Другої світової війни економічна політика Кремля не передбачала виділення достатніх обсягів капіталовкладень для удосконалення та розвитку виробничої інфраструктури України. Ось чому незалежна Україна успадкувала застарілу матеріально-технічну базу й енерґо- та ресурсомісткі технології виробництва, які є основним чинником забруднення навколишнього середовища. До того ж Україна має обмежені власні поклади нафти й газу, які не забезпечують її потреб в енерґоносіях і сировині для хімічної промисловості. До того ж, як уже відзначалося раніше, економіка України традиційно спиралася на ресурсо- та енерґомісткі технології. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що Україна, як і інші посткомуністичні країни, конче потребує суттєвої масштабної модернізації чи, може, навіть і реіндустріалізації. Сьогодні український індустріальний сектор (хоч і досить розвинений порівняно з іншими колишніми республіками) потребує також глибоких структурних змін, які б забезпечили його адаптацію до вимог світового ринку і, відповідно, сприяли посиленню його міжнародної конкурентоспроможності. Посткомуністична модернізація, про яку йдеться, значною мірою відрізняється від того процесу, який проходив в інших країнах. У перехідних економіках ми маємо справу з необхідністю реструктуризації — в широкому значенні цього терміну — вже існуючої індустріальної бази (що створювалася та розвивалась на відмінних від стандартних концепцій підходах, які реалізовувались, скажімо, у нових індустріальних країнах). Розвиток промислового виробництва в економіках соціалістичного типу відбувався на засадах якісно відмінних від ринкових (домінування політичних міркувань над економічними, спотворена система цінових пропорцій тощо), і був переважно спрямовуваний на досягнення самозабезпечення та заміщення імпорту з країн Західного блоку. Звичайно, адміністративно-командна економіка не була повністю автаркійною в буквальному значенні цього слова, але в цій економічній системі не було достатніх стимулів до масштабного експорту промислових товарів за національні межі (за винятком, можливо, партнерів по соціалістичній системі). Модернізація в посткомуністичних країнах суттєво відрізняється і від, сказати б, “первинного” процесу розвитку промисловості в країнах з ринковою економікою. У сучасних умовах реструктуризація об’єктивно повинна мати більш “зовнішньо орієнтований” характер, аніж це було в дев’ятнадцятому та на початку двадцятого століття, коли внутрішній ринок відігравав більш важливу роль. Це також стосується і України. Отже, Україна стоїть перед необхідністю ефективно скомбінувати два надзвичайно складні процеси — технічну модернізацію та запровадження принципів ринкової економіки. Таблиця 1. Основні макроекономічні показники за 1990–1996 рр. (зростання в % порівняно з попереднім роком)
* За січень — березень 1996 р. (Джерело: Ukraine. The Real Economy and Its Sectors. A Quarterly Statistical Abstract. The World Bank: Kyiv, Ukraine. Volume II, Issue 2, May 1996, Table 1.1). Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
