Studentam.net.ua

§2. На периферії інтересів

   Протягом 1921–1938 рр. вищі ешелони влади переможних держав Заходу “ані разу не висунули української проблеми як самостійної і розбиваючої єдність СРСР”. На довгих два десятиліття “українське питання” взагалі зникає з порядку денного серйозної політики США. Не маючи реальних важелів впливу на офіційний Вашинґтон, колишні лідери УНР, які опинилися в еміґрації, зосереджують свої зусилля на німецькій орієнтації.
   Навіть в умовах ізоляціонізму США продовжили ставку на єдину Росію, про що свідчить визнання повноважень посла Тимчасового уряду у Вашинґтоні Бахметьєва від російських білоґвардійців.
   Лише з розвитком подій у Європі серед дипломатів США починає зростати інтерес до українських проблем. Приміром, повірений у справах США в Австрії Дж.Мессерсміт 8 лютого 1935 р. закликав держдепартамент до контрдій у зв’язку з планами Гітлера в Україні.
   Для прихильників суверенної України повторювалася ситуація 1918 р. Розраховувати на власні сили не доводилося, а “допомогу” обіцяла знову антидемократична Німеччина. У Вашинґтоні ж і за лічені місяці до початку Другої світової війни вважали розвал СРСР всього лише “стимулюванням” війни за територіальне наступництво. Як і 20 років тому, ідея незалежності України подавалась крізь призму “німецьких підступів”. Американський дипломат у Варшаві Д.Біддл у звіті до Білого дому і держдепартаменту 15 грудня 1938 р. писав, що самовизначення українського народу інспірується Берліном. Ще певний час після початку німецького “походу на Схід” американські політики у ставленні до СРСР і України керувалися побоюваннями “балканізації” більше, ніж, можливо, навіть конфлікту з нацистами.
   Показовим є такий момент. Після зустрічі з лідером оунівців у США О.Грановським помічник керівника європейського відділу держдепартаменту Л.Хендерсон 3 липня 1941 р. писав: “Я відповів йому, що нині уряд Сполучених Штатів не може визначити позицію щодо незалежності України”.
   Спробою відвертіших оцінок українських проблем позначені лише окремі документи американської дипломатії. У меморандумі Д.Пула керівництву держдепартаменту від 14 травня 1945 р. відзначалося: “...ніхто не може бути зацікавлений у створенні враження, нібито уряд Сполучених Штатів є безрозсудним прибічником невдоволених. Необхідно, передовсім у наш час, прийти до дружнього полагодження проблем з СРСР. Не слід робити нічого такого, що могло б підірвати ці зусилля”.
   Узагальнюючи ж позицію США в українському питанні 1938–1945 років, можна сказати, що в ній враховувались такі чинники: вимушений альянс з Радянським Союзом; черговий внутрішній розкол серед українців; опозиція західних союзників США перерозподілу кордонів у повоєнній Європі; і, врешті, — перемога над нацизмом як головна мета. За таких умов у США зосередились на передбаченні потенційного розвитку подій в Україні і навколо неї у повоєнні роки, перспективах ОУН-УПА тощо. Для Сполучених Штатів стабільність завжди була вищою за непевність від порушеного статус-кво.