Studentam.net.ua

§7. Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини

   Мета утворення мирним шляхом об’єднаної демократичної Німеччини визначала стратегію і тактику ФРН щодо Радянського Союзу. На етапі розпаду СРСР і в процесі об’єднання Німеччини для Бонна головним було не дратувати Москву активним спілкуванням із національними незалежницькими рухами, що набували розвитку в республіках. Тому Німеччина дуже помірковано і обережно ставилась до нових незалежних держав, які утворились після розпаду СРСР.
   Місце незалежної України в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини можна визначити, проаналізувавши стратегічні цілі політики ФРН стосовно Центральної та Східної Європи і Росії.
   На початку 90-х років ХХ століття трансформується парадигма зовнішньої політики ФРН. Американський політолог Г.Гайпел вважає, що за часів “холодної війни” в основі зовнішньої політики ФРН були принципи “ідеалізму і прагнення балансу”. В умовах історичних перетворень у Європі в 1990 р. тодішній міністр закордонних справ ФРН Г.Д.Геншер визначив нову концептуальну парадигму: “Ми бажаємо динаміки в стабільності”. Саме такий підхід визначав позицію ФРН в умовах геополітичних змін у Європі на початку 90-х років. Національні інтереси спонукали Німеччину не до втечі під дах західних інституцій, а до активної концептуальної розробки нової політики стосовно СРСР і країн Східної Європи. 3 жовтня 1990 року Німеччина стала єдиною. В серці Європи виникла велика держава з глобальними зовнішньополітичними інтересами, яка шукає для себе нову роль на світовій арені і має об’єктивну глибоку зацікавленість у східноєвропейському реґіоні.
   Об’єктивно це концентрується у європейському напрямку зовнішньої політики об’єднаної Німеччини: “Створення довготривалого мирного устрою для всієї Європи; приєднання до Європейського Союзу держав Центральної і Східної Європи; економічно здоровий і політично дієздатний Європейський Союз” — ось як його визначає міністр закордонних справ ФРН К. Кінкель.
   Незалежна Україна практично відразу зайняла свою “нішу” в зовнішньополітичній доктрині Німеччини. ФРН з повагою сприйняла наслідки референдуму 1 грудня 1991 р. про незалежність України. Вже 17 січня 1992 року були встановлені дипломатичні відносини між Бонном і Києвом. Першим посольством західної країни в незалежній України стало посольство об’єднаної Німеччини.
   Спільна декларація про основи взаємин між ФРН та Україною наочно продемонструвала нову концепцію політики ФРН стосовно України. “Федеративна Республіка Німеччина і Україна... пам’ятають злощасні етапи нещодавної європейської історії... і прагнуть зробити свій внесок заради миру в Європі і в усьому світі. Це відповідає глибинним потребам німецького і українського народів”. Однак “російський чинник” в німецько-українських відносинах залишається помітним. Росія здобула у спадок від колишнього СРСР правову базу для розвитку співробітництва з ФРН до 2010 року. Україні довелося з нуля починати створювати таку договірно-правову базу. На початку 90-х років Німеччина почувала себе зобов’язаною “віддячити” Росії за її згоду на об’єднання Німеччини. У цей час політика ФРН щодо Росії була спрямована на забезпечення сприятливих дипломатичних умов об’єднання, своєчасного виводу військ колишнього СРСР, вільного доступу до російських енерґоресурсів і сировини. Геополітично стабільна Росія з демократичним правлінням, без злиднів і без імперського експансіонізму — концептуальна мета німецької політики щодо Москви.
   Разом з тим і Україна не відчула дискримінаційного підходу з боку Бонна. Поступово в зовнішньополітичній концепції ФРН формується модель рівноцінного підходу до України і Росії. Загалом саме об’єднана Німеччина стимулює в ЄС визначення політики щодо СНД. “Підписання Договору про партнерство і співробітництво з Росією, Україною і іншими державами СНД, — підкреслив К.Кінкель,— має для нас велике значення”. Залучення до асоційованого членства в ЄС, реалістична економічна допомога, поступове створення умов для взаємного зближення — основні принципи німецької політики щодо України. Просування українських реформ збільшить потенціал і пріоритетність для Німеччини відносин з незалежною Україною.
   Формування концептуальних засад політики Німеччини стосовно України відбувається в складних історичних умовах. Німеччина об’єктивно сприймає геополітичне значення України для стабільності в Європі та на всьому “євразійському” просторі, вважаючи, що незалежність України закріплює і робить незворотними геополітичні зміни, які відбулися в Європі у 1989–1991 роках.
   Німеччина наголошує на своїх намірах послідовно розвивати дружбу та співробітництво. Реалізм, прагматизм, толерантність стали визначальними принципами політики Німеччини щодо України в останні роки.