Studentam.net.ua

§4. Генеральний план «Ост»

   Апогеєм масового нищення людей на територіях Сходу мало стати виконання ґрандіозної програми етноциду, розробка якої почалася відразу після розгрому та окупації Польщі. 7 жовтня 1939 р. Гітлер підписав декрет про посилення німецької нації. Зокрема, передбачалось повернути з-за кордону німецьких громадян та фольксдойчів, створити нові німецькі колонії та нове німецьке селянство. Саме цей декрет започаткував усі наведені вище та ряд інших людожерлих директив і наказів, що їх виконання стало змістом німецької політики в окупованій Україні. Саме він поклав початок створенню і запустив у дію механізм знелюднення східних територій — від розстрілу заручників до газових камер — “фабрик смерті”.
   Замисливши здобути нові величезні території на Сході, Гітлер дивився на них як на простір для зростання німецького сільського населення, котре вважав найціннішою частиною нації. Тому посилення німецької нації бачилося як зростання німецького сільського населення, але не в самій Німеччині, бо там уже всі ґрунти розібрано. Україна завжди розглядалася з Німеччини як ідеальний реґіон для сільського господарства. Тому вона не могла не стати об’єктом виняткового значення у майбутній нацистській політиці онімечення Сходу. Українському народові це несло особливу загрозу.
   Зробившись райхскомісаром із проблем посилення німецької нації, Гіммлер негайно створив відповідний райхскомісаріат також у системі СС. Його плановий відділ заходився розробляти план понімечення Сходу, що дістав назву ґенерального плану “Ост” (Схід).
   Генеральна ідея плану полягала в тому, що слов’янське населення в основній своїй масі підлягало депортації до Сибіру, а на його місце мали селитися німці та люди інших національностей германського кореня. Відомі тільки фраґменти плану “Ост”. Зокрема, в них фігурує Галичина, з якої планувалося депортувати 65 % місцевого населення.
   Перший етап здійснення плану був розрахований на 25–30 повоєнних років. Протягом цього періоду на просторах європейської частини СРСР мала бути утворена мережа “марок” — колоній з німецьким населенням. Понімеченню підлягала саме територія, а не населення.
   У своїх розмовах за вечірнім столом, що стенографувалися, Гітлер найчастіше згадував Україну. Він казав: “Ми візьмемо південну частину України, перш за все Крим, і зробимо її суто німецькою колонією. Буде неважко вигнати геть населення, яке тут є зараз... За сотню років тут житимуть мільйони німецьких селян. Сто тридцять мільйонів населення в райху, дев’яносто в Україні”. Багатства України доводили його до екстазу: “Де ще є район, здатний давати залізо, що своєю якістю рівнялося б із українським? Україна має марґанець, за яким до неї звертається навіть Америка. А крім того — стільки інших можливостей!”.
   До понімечення української землі гітлерівці взялися, не чекаючи закінчення війни. Першою його формою було утворення сільськогосподарських маєтків для есесівців на Україні. Про долю місцевого населення виразно говорить те, що головним управителем цих маєтків у липні 1942 р. було призначено О.Поля — начальника всієї системи гітлерівських концтаборів, яка теж являла собою одну з ланок організації СС.
   Власниками нових маєтків, що їх загальна площа на території від України до Прибалтики досягла 600 тис. га, не випадково були есесівці, бо вся справа понімечення від початку до кінця мала перебувати винятково у віданні есесівських органів. Займаючи привілейоване становище в державній структурі гітлерівської Німеччини, вони прагнули зняти всі вершки зі здобичі, не рахуючись з апетитами своїх колеґ із вермахту. Описування майбутнього збагачення німецьких солдатів і офіцерів за рахунок загарбаних радянських земель було одним із головних мотивів фашистської пропаґанди. Тим часом есесівські офіцери здобували маєтки, прагнучи нахапати якнайбільше. Дійшло до того, що 26 жовтня 1942 р. Гіммлер змушений був видати циркуляр, у якому говорилося, що деякі його підлеглі втратили чуття міри у надбанні власності на Сході.
   Вже 1942 р. були зроблені перші кроки до здійснення основної ідеї ґенерального плану “Ост”. У липні 1942 р., у зв’язку з перенесенням центру ваги воєнних операцій на південне крило радянсько-німецького фронту, ставка Гітлера була переведена в околиці Вінниці, звідки почалось виселення українців і куди Гіммлер наказав переселити 10 тис. німців. 15 жовтня розпорядженням Коха, райхскомісара України, суцільна зона виселення була поширена на південну частину суміжної Житомирської області. Тут вона охоплювала до 60 населених пунктів. Весь цей район одержав назву “Хеґельвальд”. 12 грудня, після того, як операцію в основному було завершено, Кох видав наказ про утворення “німецької переселенської округи Хеґельвальд” площею 500 кв.км і з населенням близько 9 тис. чол. Відповідно до ґенерального плану “Ост” округа була вилучена з відання райхскомісаріату Україна і передана під управління есесівських органів.