|
§3. Угорська політика щодо України на сучаcному етапі Національна катастрофа у роки війни змусила країну докорінно переглянути свою попередню політику, поміняти стратегію. У другій половині ХХ ст. Угорщина поступово відмежовувалася від помилок міжвоєнного періоду, відмовилась від насильницької ревізії кордонів із сусідніми державами, відійшла від прагнень формувати угорську державу “в межах Святого Іштвана”, повела активний пошук примирення зі слов’янством, з румунським народом, подолання антисемітизму як державної політики.
Після зміни суспільного ладу і формування народно-демократичного устрою в 90-ті роки відбулося становлення справді незалежного зовнішньополітичного курсу Угорщини. Його найсуттєвішими елементами є визнання недоторканості кордонів, рівноправність, інтеґрація Угорщини до Європейського Союзу, й прагнення вступити до НАТО та зближення з ним, у подальшому захист прав угорських національних меншин лише міжнародно-правовими засобами.
Незважаючи на те, що Угорщина відмовилася від ірредентистської політики 20–30-х рр., зберігаються серйозні проблеми в її стосунках з Румунією, Словаччиною, Сербією. Це пов’язано з тим, що Угорщина, визнаючи встановлені кордони, не вважає задовільним становище угорців у цих країнах і справедливо відстоює права на національний, культурний розвиток усіх 15 млн. угорців, розділених між шістьма державами, намагається запобігти асиміляції угорського етносу в сусідніх країнах.
На цьому тлі якісно інакше складаються сучасні угорсько-українські стосунки. Угорщина без жодних застережень визнала незалежність української держави, перша серед усіх сусідніх держав підписала з нею 6 грудня 1991 р. Договір про основи добросусідства та співробітництва — поки що єдиний договір такого значення між Угорщиною й сусідньою державою. Сторони визнали кордони обох держав непорушними, передбачили надання взаємодопомоги в разі аґресії проти однієї з них третьої держави, зобов’язалися брати участь у захисті етнічних, культурних, мовних і релігійних прав та свобод національних меншин відповідно до міжнародних документів. Повноцінне угорсько-українське співробітництво зумовлене сприятливим становищем угорської національної меншини в Закарпатті, яке за оцінками угорських політиків, краще в порівнянні зі станом угорців у Румунії, Словаччині, Сербії.
Політичні діячі народно-демократичної Угорщини послідовно наголошують, що “за всяку ціну треба зберегти незалежність України та інших нових країн Європи. Угорщина не виграє від дестабілізації становища в жодній із сусідніх країн або коли СРСР відродиться і знову стане нашим сусідом”.
Симптоматичною є орієнтація Будапешта на те, що в міру зміцнення Української держави вона стане активним союзником Угорщини в захисті інтересів угорської національної меншини, в розвитку інтеґраційних процесів у Європі. Міцна й стабільна Україна в союзі з європейськими державами зможе сильніше впливати на подолання несправедливостей, пов’язаних із розділом угорської нації: на цьому шляху співробітництво України й Угорщини має перспективу і стане ефективним.
Останнім часом Угорщина також докладає зусиль, щоб разом із Україною відігравати посередницьку роль у зближенні Німеччини та Росії як основних чинників майбутньої єдиної Європи. При домінуванні інтеґраційних факторів на континенті Угорщина та Україна стануть спільними провідниками об’єднавчої політики. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
