Studentam.net.ua

§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»

   Центральним для застосованого Г.Гесселем Тiльтманом у книзi “Хлiборобська Європа” (1934) геополiтичного пiдходу до ситуацiї в Європi є соцiально-економiчний аналiз. Загальноєвропейська цивiлiзацiя складається, на його думку, з двох — захiдної та схiдної — половин. Другу, попри наявнi внутрiшнi нацiональнi вiдмiнностi та державно-адмiнiстративнi кордони, характеризують iдентичнiсть соцiальної структури та типу економiки, спiльнiсть свiтогляду, моралi, культури, трудової етики, способу життя, що їхнiм атрибутивом або детермiнативом (визначником) є прикметники: “хлiборобський”, “рiльничий”, “селянський”, “сiльськогосподарський”. Незважаючи на неспиннi полiтичнi трансформацiї й територiальнi перевлаштування, схiдноєвропейська люднiсть залишає недоторканим свiй code gйnйtique, транспортує крiзь товщу вiкiв i генерацiй життєвирiшальнi засади свого iснування, власнi вартостi та iдеали.
   Географiчно хлiборобська спiльнота розташована на теренах мiж етнiчними кордонами розселення нiмцiв та росiян у смузi мiж Балтiйським, Чорним та Адрiатичним морями: “Бiльш нiж половину усього цього (європейського. — Авт.) континенту складають хлiбороби. ...Народи, що посiдають цю землю фермерських господарств, — поляки, українцi, чехи, словаки, угорцi, пiвденнi слов’яни та iншi — спiльно репрезентують найбiльшу спiльноту в Європi, розщеплену штучними полiтичними стiнами, проте поєднану спiльними iнтересами та, за вiйни або миру, звичайно спiльною долею”. Для номiнацiї цiєї сукупностi нацiй Тiльтман уживає запропоновану на початку 20-х рокiв лiдером Болгарського хлiборобського народного союзу й головою уряду Болгарiї Олександром Стамболiйським назву “Зелений Iнтернацiонал”— висунута Стамболiйським iдея “Зеленого Iнтернацiоналу” передбачала полiтичнi спiвдiї схiдноєвропейських країн супроти поширення росiйського бiльшовизму.
   Вiдзначаючи любов українцiв до землi й хлiборобської працi, Тiльтман гонорує їхню працьовитiсть, трудову дисциплiну, вiдданiсть iндивiдуалiзму, що їм вони завдячують своїм чи не найвищим Схiднiй Європi рiвнем життя, дедалі більшим добробутом та заможнiстю (вiн писав це з власних спостережень по вiдвiдинах Захiдної України): “Кожна українська хата, хоч якою малою вона була б, огороджена парканом — символом того iндивiдуалiзму та любовi до домiвки й землi, що складають саме корiння українського темпераменту. Бездоганно чепурний вигляд навiть i найбiднiшого села нагадує мандрiвниковi, що українцi, сукупно з угорцями, є найкращi господарi Схiдної Європи”. Той факт, що землi навколо Перемишля, що зазнали найнищiвнiшої руйнацiї за роки вiйни, були швидко вiдбудованi так, що нiщо там не нагадувало вiйни, Тiльтман називає “справжнiм чудом”, створеним руками українцiв.
   Вдаючися до зіставлення українцiв з iншими нацiями, зокрема поляками, Тiльтман констатує порiвняльну вищiсть української матерiальної та духовної культури над польською.
   Наголошуючи на необхiдностi ствердження iсторичної справедливостi й задоволення прагнень українцiв до самовизначення, а також дбаючи про безпеку в Європi, Тiльтман уважає за обов’язкове вiдновлення української державностi й закликає британський уряд до рiшучих заходiв задля її забезпечення: “Не буде анi довготривалого спокою, анi трiумфу справедливостi в Схiднiй Європi доти, доки не буде надано Українi це право (на свободу. — Авт.) й чужинецькi вiйська не залишать її територiю”. Була б Україна вiльною, “українська раса доклала б власного внеску до пiдтримання миру й стабiльностi в цьому реґiонi”. З огляду на Україну Тiльтман уважає неприпустимим щоб “захiдний” народ був пiдлеглий “схiднiй” росiйсько-азiйськiй цивiлiзацiї.
   Поданий Тiльтманом образ України визначається глибокою повагою до маєстатностi її стародавнього минулого й шаною до героїчної боротьби за незалежнiсть, уболiванням за її сучасний пiд’яремний стан; вiн певний, що Україна обов’язково здобуде незалежнiсть i звiльниться з кайданiв рабства, що були накинутi на неї Росiєю.
   “Українцiв ...вiдзначає культурний рiвень вищий, нiж рiвень ... рас, що сьогоднi гноблять їх”. “Усi спроби перетворити українцiв на росiян залишилися замарними”. Тiльтман упевнений, що тяжiння українцiв до незалежностi є непозбувне й незнищенне, бо притаманне їхньому волелюбному характеровi, вкорiнене в найглибиннiшi шари їхньої нацiональної самосвiдомостi: “Впродовж багатьох генерацiй український народ залишається вiрним своїм нацiональним iдеалам [звiльнення] з вiдданiстю та затятiстю бiльшою, нiж будь який iнший поневолений народ Європи”.
   “Велика Україна (The Great Ukraine) iснує не на паперi, а в серцях її народу. I жоден, хто знає цих заможних господарiв-хлiборобiв, не може заперечити, що в серцях європейської найбiльшої “меншини” донинi iснує вiльна Україна”. Український нарiд — “вiрить, що прийде день, коли вiн буде вiльний,.. день, коли Незнана нацiя Європи накреслить великими лiтерами своє iм’я на мапi Схiдної Європи, й справедливiсть нарешті засвяткує хлiборобiв, якi боролися за збереження своєї нацiональної iдентичностi з завзятiстю, мужнiстю та неприборканою волею, що не знали поразки”.
   Причину того, чому українцi — “творцi великої iмперiї й колиски стародавньої цивiлiзацiї, значно вищої за ту, що вiдзначала навколишнi землi”— не спромоглися захистити свою незалежнiсть, впали в рабство й “зникли з iсторiї”, Тiльтман вбачає у таких вадах їхнього характеру, як миролюбнiсть, демократизм, поблажливiсть. “Українцi — i це є справжня причина їхнiх негараздiв — не були анi войовничими, анi аґресивними, вони були й залишаються тепер однією з найбiльш культурних та демократичних хлiборобських рас в Європi, що бажає лише непотурбованого життя на своєму власному теренi. Саме цiй обставинi вони завдячують своє раннє зникнення з мапи Європи”. Утiм, незважаючи на певнi другоряднi вiдмiнностi, Тiльтман упевнений, що Схiдна Європа залишається — i залишатиметься — усталеною геополiтичною одиницею, єдиним геополiтичним комплексом, стягнутим обручем спiльної iсторичної долi, однакових пiдстав життя та єдиної мети на майбутнє.