|
§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя ОУН Тоталiтаризм у 20-40 роки правив полiтичним балом в Європi, і Донцов, фактично, спробував за допомогою своєї книги пiдпорядкувати його ідеології український нацiональний рух. Слушно, на нашу думку, пояснив феномен успiху “Нацiоналiзму” в молодiжному середовищi один з лiдерiв ОУН (Організації Українських Націоналістів) С.Ленкавський. Завданням політичних діячів, якi намагалися очолити рух спротиву на Галичинi, було, за його висловом, опанування течiй, “що нуртують у душах поколiння, яке шукає шляхiв. Донцов намагається тi психiчнi процеси, що вибухають стихiйно, як неґацiя наявної дiйсностi, скрiпити й дати їм теоретичне обґрунтування та на їхній основi перетворити душу нового українця. Ґрунт, на якому зросла ця iдеологiя, наскрiзь психологiчний”. На хвилi цiєї “неґацiї”, використаної творцями майбутньої ОУН, i виникла 1929 року ця оргацiзацiя. Формально не належачи до ОУН, провiдним її iдеологом став Донцов.
Хоча політична частина донцовського “iнтеґрального нацiоналiзму” базувалась на класичних доктринах фашизму, Органiзацiя Українських Нацiоналiстiв скорiше нагадувала аналогiчнi формування в країнах Схiдної Європи. Вiдомий український полiтолог I.Лисяк-Рудницький зазначав з цього приводу: “Найближчих родичiв українського (iнтеґрального) нацiоналiзму слiд шукати не так у нiмецькому нацизмi чи iталiйському фашизмi — продуктах iндустрiальних та урбанiзованих громадянств, як скорiше серед партiй цього типу в аґрарних, економiчно вiдсталих народiв Схiдної Європи: хорватські усташi, румунська залiзна ґвардiя, словацькi глiнкiвцi, польський ОНР... тощо”.
Донцов розробляв i теорiю органiзацiйної побудови ОУН. Саме цiй проблемi присвячено його передвоєннi брошури (якi пiзнiше увiйшли до збiрника “Хрестом i мечем”, Торонто, 1967 рiк).
В одній з них (“Об’єднання чи роз’єднання”) автор закликає силомiць накинути волю ОУН всiм iншим течiям українського полiтичного життя. Для цього, на його думку, слiд “... сiяти ненависть до своїх! Ширити розбрат i взаємне недовiр’я! В рiдну хату вносити роздор! Так, якраз це! Бо без цього — нема нiякого об’єднання, нiякої збiрностi. Що туподумна демократiя цього не второпає — нiчого дивного”. Окреслює Донцов i те, як потiм зв’язати пiдкорену спiльноту: “Передусiм — встановивши ряд догм, ряд правил, ряд аксiом у всiх колах збiрноґо життя, рiзко очерчених, ясно протиставлюваних всiм iншим, безкомпромiсових, встановивши свою правду, єдину i непомильну... Вбити ту вiру i ту правду в збаламученi хитливою добою i чужими вправами мозки того загалу, без жалю поборюючи недовiркiв... В ролi того магнету (об’єднуючого. — Авт.) все з’являється меншiсть, гурт. Вiн витискає свою печать на думцi i волi маси. Вiн — зорганiзований не в партiю, не в об’єднання, а в карний Орден — веде ту масу”.
Таке кредо Д.Донцова дорого коштувало Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв, яка, принаймнi до 1943 року, беззастережно сприймала його iдеологiю. Український полiтолог Андрiй Бiлинський вважає, що у згаданий перiод догмати Донцова склали “змiст, який в цiлостi перейняла ОУН. В усiх довоєнних писаннях ОУН славила Д.Донцова як iдеолога українського нацiоналiзму... “Донцовiзм” проголосила ОУН своєю полiтичною релiгiєю”. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
