П’ять років існує наша нова держава. Проте й досі Україна не набула чітких ознак сучасної цивілізованої країни. Чи не єдиною характерною рисою національного розвитку стала глибока криза, що охопила усі сфери життя. Основні джерела її походження — це відсутність державної стратегії, концептуальна безпорадність, невиразність політичної тактики державотворення. Країна дедалі втягується у незалежність, не маючи адекватної сучасним реаліям політичної філософії.
Владна надбудова над суспільством — Левіафан держави — постає в Україні поза традиціями національної державницької думки ХХ століття, історичним та сучасним досвідом європейських демократій. Конструювання української держави здійснюється непублічними, келійними засобами, у віддаленості від суспільного загалу. При цьому горішня влада спирається переважно на колишній груповий, посуті недержавницький досвід, кланово-корпоративне розуміння національних інтересів.
На жаль, автори наявних публікацій з проблематики державотворення, що з’явилися в Україні протягом останніх років, здебільшого лише доводять світовому співтовариству, українському суспільству, а подеколи й самим собі історичну неминучість та значущість самого факту появи на політичній мапі світу незалежної України. Такі книги легко впізнати навіть за стилістикою —вони вкрай обтяжені історико-філологічним романтизмом, урочисто-епічними інтонаціями. Держава сакралізується, панує риторика самозвеличення. Такі поняття, як громадянське суспільство, демократія, самоврядування, леґітимність, права людини опиняються на периферії уваги.
Утім, чи можливо “розбудувати” державу лише на абстрактних обґрунтуваннях патріотичних почуттів, чи достатньо обмежитися успіхом в оприлюдненні патріотизму у власній хаті, при цьому щоразу зазнаючи невдач у розв’язанні нагальних внутрішніх проблем та у відстоюванні національних інтересів на міжнародній арені?
Протягом століття основними засобами у визвольних змаганнях українців були пошук зовнішніх союзників, підлаштовування під чужі інтереси тагеополітичні сценарії. Українським керівним елітам, як звикле, бракувало здатності згуртовуватись на основі загальнонаціональної державотворчої перспективи, бажання і вміння усвідомити об’єктивні національні інтереси, зрозуміти суспільні очікування задля того, щоб спрямувати розвиток нації урічище нормального, гідного людини життя.
Авторський колектив цієї книги прагнув здійснити дослідження, що було б позбавлене пропагандистського пафосу та описовості, осмислити як досягнення української державницької думки, так і конкретний досвід боротьби за незалежність України, вагомість та роль її внутрішніх та зовнішніх чинників.
Kнига є логічним продовженням наукового пошуку дослідників з кола журналу “Політична думка”. Її головна мета — сприяти становленню справді демократичного українського суспільства, збудити його волю до творення свого майбутнього, власної держави. Без сумніву, не можна віддавати справу державотворення на відкуп можновладцям та химері “об’єктивного ходу історії”.
Київ, серпень 1996 року.
Олександр ДЕРГАЧОВ, керівник авторського колективу
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
