Studentam.net.ua

1.2. Економічна сутність банківського капіталу

   В економічній літературі існує багато розбіжностей та невизначеностей у трактуванні суті банківського капіталу. Це помітно ускладнює подальший розвиток не лише теоретичних засад, а й практики формування та використання банківського капіталу. Від правильного розуміння суті банківського капіталу значною мірою залежать взаємовідносини між банками та їх клієнтами, а також регулювання банківської діяльності та нагляду. Відсутність єдиного погляду на визначення суті банківського капіталу зумовлена, головним чином, неоднозначністю визначення поняття “капітал”, одним із різновидів якого є капітал банківський. Докладніший розгляд цього питання допоможе з’ясувати підходи до визначення поняття “банківський капітал”, ґрунтовніше зрозуміти його суть і понятійний апарат, використовуваний для характеристики банківського капіталу.
   Багато дослідників уважають, що капітал являє собою форму багатства, яка ототожнюється з сукупністю засобів виробництва. За висловом А. Сміта, капітал — це запас, який використовується для господарських потреб і приносить дохід [172, с. 239]. Дж. С. Мілль розглядав капітал як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці [там само, с. 240], А. Маршалл — як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи [152, с. 234].
   Поширеним є погляд на капітал як на один з виробничих чинників, що поряд з працею і землею приносить дохід. Так, у підручнику “Мікроекономіка” зазначається, що капітал — це “один з тріади продуктивних факторів виробництва. Капітал складається з вироблених товарів тривалого користування, які використовуються у виробництві” [204, с. 624].
   У західній та російській економічній літературі існує погляд, згідно з яким капітал ототожнюється з грошовою формою, з сумою грошей, з коштами та з ресурсами. “Экономическая энциклопедия” містить таке визначення: “Капітал — це те, що здатне приносити дохід, або ресурси, створені людьми для виробництва товарів і послуг; вкладене в справу, функціонуюче джерело у вигляді засобів виробництва” [236, с. 271]. Й. Шумпетер писав: “Ми визначаємо капітал як суму грошей та інших платіжних засобів, що в будь-який момент можуть бути надані в розпорядження підприємцеві” [234, с. 239]. П. Роуз під терміном “капітал” розуміє кошти, які внесені до банку його власниками і складаються в основному з акціонерного капіталу, резервів і нерозподіленого прибутку [197, с. 710].
   З огляду на ці та інші визначення поняття “капітал”, що існують в економічній літературі, можна виснувати таке:
   1. Для визначення сутності капіталу використовуються різні терміни, зокрема “запас”, “сукупність речей”, “фактор виробництва”, “ресурси”, “сума грошей” тощо. Однак, незважаючи на термінологічні відмінності, поняття “капітал” трактується дослідниками як економічна категорія, тобто така, що реалізується у сфері економічної діяльності та економічних відносин.
   2. У визначеннях капіталу увага акцентується на тому, що це одна з форм багатства, причому використовувана для задоволення не стільки поточних, скільки майбутніх потреб.
   3. Деякі з наведених вище підходів до визначення капіталу дещо однобічні, оскільки пов’язують його з матеріально-уречевленою формою. При цьому розрізняють основний капітал (засоби виробництва) та оборотний капітал (предмети праці). Водночас капітал має вартісну (грошову) форму, в якій стираються специфічні ознаки дійсних факторів виробництва. У цьому разі капітал виступає в найабстрактнішій функціональній формі, його втіленням стають гроші як капітал, гроші як носій самозростаючої вартості. Грошовий капітал призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.
   4. Капітал розглядається як накопичена (минула) праця або як накопичене багатство, що створює необхідні умови виробничого процесу. Однак капітал як один із факторів виробництва може реалізувати себе через своє поєднання з особистим, людським фактором виробництва. Капітал створює умови для праці, є її матеріальною базою. Тому речові фактори виробництва дістали назву “фізичного капіталу”, а особисті, людські фактори — “людського капіталу”. Під останнім розуміють утілену в індивіда потенційну здібність приносити дохід, а інвестиціями в людський капітал називають витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підтримання здоров’я тощо. В індустріальному суспільстві основною формою багатства є основний капітал, а у постіндустріальному — людський капітал. Інвестиції в людський капітал потребують тривалішого періоду, ніж у основний капітал. Однак після накопичення людський капітал здатний давати на кожну одиницю додаткового інвестування більшу економічну віддачу. За офіційними оцінками в Японії, зокрема, понад 80 % продуктивного багатства зосереджено у формі людського капіталу.
   5. Капітал, як будь-яка економічна категорія, має не тільки матеріально-речовий зміст, а й суспільну форму. Якщо дотримуватися такого підходу, то капітал охоплює також виробничі відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва. Різні складові капіталу відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Одна частина, що авансується на придбання засобів виробництва, є незмінною й переноситься конкретною працею на новостворений продукт, називається постійним капіталом. Його речова форма бере участь у процесі праці фактором виробництва, споживання вартостей, але не створює додаткової вартості. Інша частина, що авансується на придбання робочої сили й змінює свою вартість у процесі виробництва, називається змінним капіталом. Лише змінний капітал збільшує первісну вартість, тобто не лише відтворює власний еквівалент, а й створює додаткову вартість. Саме в єдності двох сторін капіталу — його матеріально-речового змісту і суспільної форми — розкривається глибинна суть даної категорії.
   6. Практично всі наведені вище визначення поняття “капітал” загалом можна охарактеризувати як макроекономічні. Якщо ж розглядати капітал з погляду окремого суб’єкта господарювання, то він складається з грошей та вартісної оцінки матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що можуть використовуватися в процесі продукування. Наголосимо, що оцінена в грошовій формі матеріально-речова частка майна є складовою капіталу.
З цієї точки зору принципово важливим є співвідношення між власним капіталом, тобто капіталом, який належить суб’єкту господарювання на правах власності, та залученим зі сторони (чужим) капіталом, тобто зобов’язаннями суб’єкта господарювання перед вкладниками і кредиторами, які мають бути виконані у встановлений термін. З огляду на це не можна погодитись із визначенням капіталу як активів корпорації за мінусом її боргових зобов’язань [208, с. 110]. З такого визначення випливає, що капітал — це, по суті, залишковий інтерес корпорації в активах за вирахуванням зобов’язань. У такому разі правильніше говорити про частину активів, сформовану за рахунок власних джерел суб’єкта господарювання, тобто про власний капітал.
   Наведене дає підстави для висновків, які складуть основу підходу до розгляду питання сутності банківського капіталу. По-перше, поняття “капітал” багатозначне, відображає різні аспекти реалізації цієї економічної категорії. По-друге, у процесі обігу капітал виступає не лише в продуктивній і товарній формах, а й у грошовій. Грошовий капітал у широкому розумінні розглядається як вартісна форма всього дійсного капіталу. По-третє, важливим у характеристиці капіталу є те, що він за суттю — вторинний фактор виробництва, запас уречевлених засобів виробництва та частка запасів багатства країни, використовувана з метою одержання прибутку. По-четверте, отримання прибутку передбачає використання як матеріальних, так і людських факторів виробництва. По-п’яте, слід виокремлювати поняття “капітал” на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. По-шосте, не слід обмежувати поняття капіталу лише грошовими коштами. Доцільно відносити до нього й інші види активів — матеріальні, нематеріальні та фінансові. Це пов’язано з тим, що такі види активів здатні приносити банку доходи або сприяти їх отриманню. По-сьоме, розвиток кредитних відносин, капіталізація економічних (у тому числі грошових) відносин вплинули на роздвоєння грошей на “гроші як гроші” та “гроші як капітал”. Для грошей, що функціонують у ролі капіталу, головною метою стає отримання додаткової вартості, а не просто обслуговування обміну товарів і одержання завдяки цьому необхідної на даний момент споживчої вартості. “У цьому відношенні, — підкреслює А. Гальчинський, — зазначена грошова форма виступає як найзагальніша ірраціональна форма руху (обігу) капіталу, абстрактний вираз його всеосяжного втілення, як перетворена форма грошового капіталу” [94, с. 196]. Отже, “гроші як капітал” є більш високим рівнем реалізації грошових відносин. Вони реалізуються через дві функції грошей — як засіб платежу та як засіб нагромадження. Це дає підстави зробити висновок, що “гроші як капітал” з’явилися на дещо вищому етапі товарного виробництва та обігу: на початковому етапі товарних відносин зароджуються гроші як звичайний посередник обміну товарів і послуг, гроші як товар; під впливом розвитку кредитних відносин гроші-товар розширюють своє функціональне призначення, переходять зі сфери простого товарного обігу у сферу обігу капіталу, де вони реалізують свою додаткову споживчу вартість, тобто здатність функціонувати в ролі грошового капіталу. Матеріальним носієм “грошей як капіталу” є кредитні гроші, тобто неповноцінні гроші, які виникли на базі кредитних відносин та існують у формі різних боргових зобов’язань. Самі кредитні гроші відбивають різнопорядкові за економічною суттю відносини — обслуговувати не лише обіг капіталу, а й обіг товарів, що в останньому випадку їм у принципі не притаманно. Однак кредитні гроші, маючи специфічну форму вартості — купівельну спроможність, дають змогу придбати на них певну масу товарів і послуг, а маючи здатність функціонувати як грошовий капітал, забезпечують отримання їх власниками певного доходу у вигляді процента. Одна з функціональних форм грошового капіталу — позичковий капітал, який надається його власником у тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента. У результаті відбувається роздвоєння капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. На відміну від продажу звичайного товару позичковий капітал надається в позичку, тобто відчужується від свого власника на визначений строк і на засадах повернення з позичковим процентом. Позичковий капітал органічно пов’язаний з банками, оскільки фактичне перетворення грошей у позичковий капітал відбувається тоді, коли вони акумулюються в банках і використовуються ними у виробничих цілях, тобто будуть використані як капітал. Однак банки надають кредити не лише на виробничі цілі. Важливим об’єктом їх кредитування є споживчі цілі фізичних осіб, тобто цілі, безпосередньо не пов’язані з процесом продукування.
   Складність і багатогранність категорії “капітал” суттєво вплинули на трактування сутності банківського капіталу. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі та практиці термін “банківський капітал” уживається досить часто, і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст. Так, деякі економісти під банківським капіталом розуміють “сукупність грошових капіталів (власних і залучених коштів), якими оперують банки. Будучи вкладеними в банківську справу, вони приносять власнику банківський прибуток” [113, с. 76, 77]. На думку інших, банківський капітал — це відокремлена грошова форма промислового капіталу, підпорядкована у своєму русі кругообороту промислового капіталу [162, с. 15]. Спільним у цих визначеннях є те, що банківський капітал пов’язується з грошовим капіталом, різновидом якого він є.
   Іншого погляду у визначенні поняття “банківський капітал” дотримується В. В. Кисельов: “Ресурсна база комерційного банку — це той сукупний капітал, який створюється в результаті проведення банком політики збільшення власного капіталу та залучених коштів і використовується для здійснення активних операцій з метою реалізації суспільних і власних інтересів” [130, с. 99]. Як бачимо, за цим визначенням банківський капітал містить не лише власний капітал і використовується банком для реалізації інтересів; сукупний капітал називається ресурсною базою комерційного банку.
   В окремих дослідженнях термін “ресурсна база” прирівнюється до коштів, залучених у різного роду пасиви [106, с. 350]. Фактично поняття “ресурсна база” та “банківські ресурси” ототожнюються.
   Інше визначення ресурсної бази зводиться до частини грошового ринку, представленої “сукупністю виведених з обігу коштів господарських суб’єктів і грошових доходів населення, які мобілізуються банком на умовах виникнення зобов’язання власності та боргу для подальшого розміщення серед юридичних і фізичних осіб, яким необхідні банківські ресурси з метою одержання прибутку” [151, с. 112]. Ці визначення мають такі вади:
   1. економічне поняття “ресурсна база” ототожнюється з інституційним поняттям — частиною грошового ринку, тобто сектором економіки, де відбувається врівноваження чи задоволення попиту та пропозиції на гроші;
   2. суб’єктом на грошовому ринку виступає також держава, яка не тільки робить залучення, але й розміщує кошти на ньому;
   3. виведені з обігу кошти господарських суб’єктів і грошові доходи населення ототожнюються з банківськими ресурсами, однак останнє поняття ширше за своїм економічним змістом. Це пов’язано, зокрема, з тим, що банківські ресурси включають і кошти, які знаходяться в господарському обороті юридичних і фізичних осіб, а також держави;
   4. у наведених визначеннях певною мірою простежуються мікроекономічний та макроекономічний підходи до розуміння сутності поняття “ресурсна база”, однак без чіткого розмежування їх;
   5. залишається незрозумілим, для досягнення якої мети дослідники вводять новий термін “ресурсна база”, а також які існують суттєві відмінності між поняттями “ресурсна база”, “сукупний капітал” та “банківські ресурси”.
   На нашу думку, термін “ресурсна база” найбільш придатний для розроблення стратегічних засад формування банківських ресурсів, тоді як термін “банківські ресурси” відображає кошти, що фактично вже знаходяться у розпорядженні банків. Ідеться передусім про те, що термін “ресурсна база” характеризує можливість залучення банками з грошового ринку коштів, які вже задіяні або ще не задіяні в банківському і грошовому обороті, що створює засади розширення банківської діяльності. Ресурсна база залежить, з одного боку, від масштабів грошового ринку, зокрема обсягу пропозиції грошей, а з іншого — від обсягів фінансування потреб держави, частки грошей у позабанківському обігу. На макроекономічному рівні пропозиція грошей має своєю природною межею загальну масу грошей в обігу і не може перевищити її. Однак зміни в пропозиції можуть бути спричинені зміною завдань і цілей монетарної політики центрального банку, які можуть вимагати чи то зменшення, чи то збільшення маси грошей в обігу. На мікроекономічному рівні пропозиція грошей залежить від зміни дохідності розміщення їх у відповідні активи, насамперед від зміни процентної ставки. Чим вища процентна ставка, тим більше грошей пропонується в позичку, і навпаки. Взаємозв’язок понять “ресурсна база банку”, “банківські ресурси” та “банківський капітал” унаочнює рис. 1.3.
   Деякі економісти ототожнюють поняття “банківський капітал” з поняттям “банківські ресурси”. У посібнику “Банківський менеджмент” зазначається: “Банківський капітал — сукупність грошових капіталів, залучених банком, які використовуються ним у вигляді банківських ресурсів для кредитно-розрахункових та інших операцій”. І далі: “Банківські ресурси — сукупність коштів, які перебувають у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних, інвестиційних та інших активних операцій” [66, с. 549]. У підручнику “Финансы, деньги, кредит” читаємо: “Ресурси банку складаються з власних коштів банку, тобто його капіталу, та залучених, тобто позичених, коштів, що являють собою зобов’язання банку перед іншими кредитними організаціями, підприємствами та громадянами…” [224, с. 165].
    Фактично в цих визначеннях ототожнюються різні поняття: “ресурси банку”, “власні кошти” та “капітал банку”. З цим, на наш погляд, погодитися не можна, оскільки поняття “капітал банку” ширше за змістом від поняття “власні кошти”. Останнє поняття в економічній літературі має й іншу назву — “власний капітал”.