Studentam.net.ua

Рис. 5.1. Структура банківської інформації

   Згідно зі ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність” до банківської таємниці належить інформація про діяльність і фінансовий стан клієнта, що стала відома банку у процесі його обслуговування і взаємовідносин з ним або з третіми особами під час надання послуг банком, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.
   Тлумачення поняття комерційної таємниці дається у ст. 30 Закону України “Про підприємства в Україні”. Зокрема, вказується, що під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передання, втрата) яких може завдати шкоди його інтересам.
   Підприємство, згідно з даним Законом, — самостійний статутний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, до підприємств можуть бути віднесені у даному разі і банки.
   Поняття “конфіденційна інформація” наведено в Законі України “Про інформацію”, де зазначено, що остання за своїм правовим режимом є інформацією з обмеженим доступом і вона являє собою “… відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи то юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов” (ст. 30).
   Розрізняючи поняття банківської та комерційної таємниць, конфіденційної інформації, законодавець установлює і різний правовий режим захисту такої інформації.
   Правовий режим захисту банківської таємниці встановлено Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно зі ст. 62 названого Закону інформація, що становить банківську таємницю фізичних осіб — клієнтів банку, розкривається банком на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації, а також на письмову вимогу або за рішенням суду. Водночас банківська таємниця юридичних осіб — клієнтів банку, крім зазначених умов, розкривається у таких випадках:
- органам прокуратури України, СБУ, МВС України на їх письмові вимоги щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
- органам ДПА України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.
   Обмеження на отримання інформації, яка становить банківську таємницю, не поширюється на службовців НБУ або уповноважених ними осіб, які в межах, передбачених Законом України “Про Національний банк України”, виконують функції банківського нагляду або валютного контролю, а також на випадки повідомлення банками відповідно до законодавства про операції, які мають сумнівний характер, на інші, передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю.
   Банку заборонено надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена вказуються в документах, угодах і операціях клієнта.
   Інакше встановлено правовий режим захисту комерційної таємниці. Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України “Про підприємства в Україні” порядок захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначає керівник підприємства (банку). Цією ж статтею надається право керівникові визначати склад і обсяг таких відомостей.
   Подібним чином визначений і правовий режим захисту конфіденційної інформації. Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України “Про інформацію” власникам конфіденційної інформації надано право самим включати її до категорії конфіденційної, визначати режим доступу до неї і встановлювати систему (способи) її захисту.
   Окремо визначено правовий режим захисту інформації, яка міститься в автоматизованих системах, що для банків є особливо необхідним, оскільки понад 65 % банківської інформації міститься якраз в автоматизованих системах. Законодавством установлено, що доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в автоматизованих системах, здійснюється згідно з правилами розмежування доступу, які встановлюються власником інформації чи уповноваженою ним особою (ст. 6 Закону України “Про захист інформації в автоматизованих системах”). Тобто і в цьому разі право захисту інформації покладено на її власника — банк.
   Слід звернути увагу на ряд особливостей щодо режиму функціонування банківської і комерційної таємниці. Так, право банківської таємниці породжує право відносного характеру: особа, яка довірила банку відповідні відомості, отримує право вимагати від нього їх схоронності у таємниці від третіх осіб; перелік відомостей, які є банківською таємницею, встановлено законом, і ніхто не має права їх змінювати, такі відомості для всіх осіб, у всіх випадках будуть становити таємницю; для банківської таємниці важливим є захист (охорона) не тільки її сутності, змісту, а й самого факту взаємовідносин банку і його клієнта; банківська таємниця не може повідомлятись третім особам за плату. Виходячи з таких особливостей законодавець у законодавчому порядку встановив обов’язкові заходи банків щодо забезпечення захисту банківської таємниці. Серед них:
- обмеження кола осіб, які мають доступ до відомостей, що становлять банківську таємницю;
- організація спеціального діловодства з документами, які містять банківську таємницю;
- застосування технічних засобів для попередження несанкціонованого доступу до електронних та інших носіїв інформації;
- застосування заходів попередження щодо охорони банківської таємниці і відповідальності за її розголошення в договорах і угодах між банком і клієнтами.
   Керівники, службовці банку, приватні особи й організації зобов’язані не розголошувати, не використовувати у своїх інтересах або інтересах третіх осіб інформацію, яка є банківською таємницею і яка стала їм відома під час виконання посадових обов’язків у банку або в процесі взаємовідносин з ним.
   Особливості режиму функціонування комерційної таємниці мають дещо інший, відмінний від банківської таємниці, характер. Тут право комерційної таємниці породжує право відносин абсолютного характеру — одній правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб; перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю визначається керівником банку (підприємства), і одні й ті самі відомості в одному випадку можуть вважатись комерційною таємницею, а в іншому — зовсім ні; для комерційної таємниці важливим є охорона її сутності і змісту; комерційна таємниця може бути надана її власником за плату.
   Враховуючи, що перелік відомостей, які становлять комерційну таємницю, визначається керівником підприємства (банку), необхідно пам’ятати, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 611 від 9 серпня 1993 р., не можуть бути комерційною таємницею:
- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;
- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
- дані, необхідні для перевірки, обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
- інформація про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, що є суб’єктами підприємництва;
- документи про платоспроможність;
- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, невиконання умов безпеки праці, реалізацію продукції, яка завдала шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України і розміри завданих при цьому збитків;
- відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню (масова інформація та інформація, що публічно поширюється через друковані та аудіовізуальні канали, закони, нормативні акти, що стосуються свобод і законних інтересів громадян та ін.).
   Ураховуючи відкритий доступ до зазначеної інформації, необхідно пояснити таке.
   До форм державної звітності відносять лише форми, установлені (затверджені) Міністерством статистики України.
   Під документами про платоспроможність і даними, що необхідні для перевірки обчислення податків, не можна розуміти документи і відомості про операції клієнтів банку, оскільки вони згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” належать до банківської таємниці. Як відомо, у разі розходження у правових нормах повинен діяти принцип верховенства закону над підзаконним актом.
   Відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробітну плату не треба сплутувати з поіменним складом персоналу банку і матеріальним забезпеченням конкретних працівників. Відкритий доступ до такої інформації, особливо про осіб, що обіймають ключові посади у банку, може бути використано злочинцями для тиску на цих працівників з метою примушення їх до виконання протиправних дій або скоєння злочину.
   Інформація, яка визначена постановою Кабінету Міністрів України № 611 як така, що не може бути комерційною таємницею, може отримати статус конфіденційної інформації, яка за Законом України “Про інформацію” (ст. 30) також є інформацією з обмеженим доступом. Заходи захисту інформації в цьому разі будуть обиратись керівництвом банку і ним же встановлюватиметься відповідальність за посягання на таку інформацію.
   Організація захисту банківської інформації у відповідний спосіб може спиратися і на норми трудового законодавства України, зокрема на ті його положення, що передбачають установлення трудових відносин на основі контрактів. Останні визначають особливі відносини, які передбачають, що строк дії контракту та умови його розірвання встановлюються за згодою сторін, тобто відповідні заходи захисту банківської інформації можуть передбачатись у контрактах як одна із умов трудового договору. Нормативними актами, що регулюють установлення трудових відносин працівника й адміністрації підприємства на контрактній основі, є постанова Кабінету Міністрів України № 170 “Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору” від 19 березня 1994 р. та наказ Міністерства праці України № 23, від 15 квітня 1994 р., яким затверджено Типову форму контракту. Основними положеннями цих документів є те, що контрактами можуть визначатись додаткові, крім установлених законом, підстави для його розірвання. Зрозуміло, що однією із таких додаткових підстав розірвання трудового договору може бути завдання працівником матеріальної або моральної шкоди банку, в тому числі і шляхом протиправних посягань на інформацію з обмеженим доступом. Для практичного застосування таких умов необхідне виконання відповідних вимог: факт укладання трудового договору у контрактній формі; внесення до контракту умов, що передбачають його розірвання з ініціативи адміністрації банку у випадках, пов’язаних з протиправними посяганнями на банківську або комерційну таємницю чи конфіденційну інформацію банку; вина працівника банку у скоєнні таких дій.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.