|
25.4. Міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень інтернаціоналізації Міжнародна економічна інтеграція та її форми.
Міжнародні міжрегіональні економічні об’єднання. Міжнародна економічна інтеграція та її форми. Сьогодні якісно новим, найвищим етапом інтернаціоналізації світової економіки є економічна інтеграція, яка набула розвитку через різні об’єднання країн. Такі регіональні об’єднання являють собою більш глибокі, взаємопроникливі економічні зв’язки національних економік різних країн.
Економічна інтеграція (“інтер” з латині — цілий) — це широке міждержавне об’єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи). У межах такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються різні види господарської діяльності на особливих пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.
Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами:
- економічним розвитком країн, груп і регіонів світу в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;
- закономірностями НТП;
- тенденціями демографічної ситуації;
- наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;
- швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;
- ринковою “уніфікацією” економічного розвитку.
Економічна інтеграція розвивається від простих до більш складних форм (див. рис. 25.2). Найпростішою формою об’єднання є зона преференційної торгівлі, яка передбачає пільговий торговельний режим. Це означає, що дві або більше країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, одночасно зберігаючи їх відносно до інших країн. Найбільш показовим прикладом такої форми є Преференційна система Британської Співдружності (1932), яка об’єднувала 48 держав.
У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий режим для країн-учасниць, який передбачає відміну торговельних обмежень, насамперед митних зборів. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960), зона вільної торгівлі США — Канада (1988), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).
Митний союз вимагає проведення загальної зовнішньоторговельної політики, впровадження єдиного митного тарифу до країн, що не беруть участі в угрупованні. Такі угоди діяли у Бенілюксі (1948), Європейському Союзі (1968).
Найбільш складною формою економічної інтеграції, на думку її ідеологів, є економічний (і валютний) союз, який об’єднує всі названі вище форми з проведенням спільної економічної і валютно-фінансової політики. Перетворення ЕЄС в Європейський Союз (ЄС) — крок у цьому напрямі. Економічна інтеграція повинна завершуватися політичною, що означає створення політичного союзу. Останній передбачає ліквідацію політичних кордонів між державами, тобто фактично їх об’єднання у федеративну державу.
Міжнародні міжрегіональні економічні об’єднання. У різних регіонах земної кулі в середині 1990-х рр. склались, за даними ГАТТ/ВТО, близько 30 інтеграційних угруповань різного типу. Вони суттєво відрізняються одне від одного як за характером відносин, що виникають між країнами-учасницями, так і за результатами діяльності.
Рис. 25.2. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції Провідними міжнародними регіональними економічними об’єднаннями є: Європейський Союз, Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Всесвітня торговельна організація — ВТО (колишня ГАТТ), Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) та ін.
Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні інтеграції західноєвропейських країн у межах Європейського Союзу. Його створення було обумовлене перш за все тим, що саме у Західній Європі після другої світової війни з найбільшою силою проявилась суперечність між інтернаціональним характером сучасного виробництва та вузькими національно-державними кордонами його функціонування. Окрім того, до початку 1990-х рр. західноєвропейська інтеграція підштовхувалась уперед безпосередньо конфронтацією на континенті двох протилежних соціально-економічних систем. Важлива причина полягла і у прагненні західноєвропейських країн подолати негативний досвід двох світових війн, виключити можливість їх виникнення в майбутньому. Але найголовнішим фактором є прагнення країн цього регіону створити широку економічну площину для розвитку продуктивних сил, зміцнити свої позиції відносно двох інших світових центрів — США та Японії.
У своїй еволюції ЄС пройшов усі основні форми інтеграції: зону вільної торгівлі, митний союз, економічний союз, політичний союз (становлення ще не завершено). При цьому неодноразово змінювалась назва даного інтеграційного угруповання, що відображує його еволюцію.
Сьогодні членами ЄС є 15 країн з населенням близько 370 млн чоловік, які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів. Згідно з підписаним між ними Договором (1992 р.) в їх межах не повинно бути національних кордонів і перепон на шляху переміщень робочої сили, капіталів, товарів і послуг. З цією метою мають бути введені єдині: громадянський паспорт, система комунікацій і транспорту, спільна митна система, податки.
Основними наслідками розвитку західноєвропейської інтеграції є економія на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції, розширення її асортименту. Інтеграція допомогла західноєвропейському капіталу на рівні протистояти своїм основним конкурентам, перш за все США і Японії.
Другим угрупованням промислово розвинутих країн стає Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), яка об’єднала США, Канаду і Мексику і набула чинності з 1 січня 1994 р. Утворення даного союзу було ініційовано, значною мірою, адміністрацією США під натиском американських корпорацій. До нього також підштовхували радикальні зміни у політичній та економічній ситуації у світі на початку 1990-х рр.: ЄС різко прискорив розширення і поглиблення інтеграційних процесів; Японія, Китай і країни Південно-Східної Азії стрімко нарощували економічний потенціал; посилилось азіатське економічне співробітництво.
Тенденція до економічної інтеграції отримала поширення і серед країн, що розвиваються. У Латинській Америці, Африці, Азії виникло близько 20 економічних угруповань. Причини інтеграції розвинутих країн та країн, що розвиваються, різні. У випадку з розвинутими країнами інтеграція породжується високим рівнем розвитку продуктивних сил, що переросли національні межі, і прагненням підприємств розширити сферу свого панування. Щодо країн, що розвиваються, то економічна інтеграція породжується скоріше низьким рівнем розвитку економіки, прагненням завдяки об’єднанню створити кращі умови для індустріалізації і становлення національної економіки, послабити свою економічну залежність від західних держав.
У Латинській Америці ще на початку 1960-х рр. були створені два економічних угруповання — Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), яку пізніше перетворили в Латиноамериканську асоціацію інтеграції, і Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР). Крім того, в цьому регіоні виникли Андський пакт розвитку (МЕРКОСУР), Карибське співтовариство (КАРИКОМ).
В Африці діють два економічних угруповання західноафриканських країн — ЕКОВАС і КЕАО та ряд інших. В Азії вирішальну і зростаючу роль відіграє АСЕАН. Розширюється Організація економічного співробітництва, що об’єднує країни Центральної Азії.
Міжнародна економічна інтеграція — характерна особливість сучасного етапу розвитку світової економіки. Наприкінці ХХ ст. вона стала могутнім інструментом прискореного розвитку регіональних економік і підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку країн — членів інтеграційних угруповань. Саме в трикутнику “національна економіка — транснаціоналізація — регіональна інтеграція” знаходяться ключові проблеми економічної взаємодії України зі світом. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
