|
22.4. Наймана праця і революція у трудових відносинах Колективні договори.
Профспілки і ринок праці.
Державне регулювання заробітної плати. Колективні договори. Історично початковою формою залучення трудящих до праці на капіталістичному підприємстві було наймання робочої сили через неорганізований і незахищений державою ринок праці. Основний відрізок історії капіталістичного суспільства пов’язаний з існуванням неорганізованого робітничого класу; він був індивідуалізованим, неусвідомленим того, що йому слід бути організованою силою в капіталістичному суспільстві з характерною для нього монополією капіталіста-підприємця на ринку праці. За таких історичних обставин капіталіст був провідною фігурою в найманні робітника: він диктував умови праці, тривалість робочого дня, інтенсивність праці, рівень заробітної плати.
Такому становищу найманої праці на капіталістичному підприємстві та в суспільстві сприяла сама держава, яка в боротьбі між робітниками і підприємцями завжди, аж до 30-х рр. ХХ ст., стояла на боці останніх, довгий час забороняла створення робітниками професійних спілок, укладання колективних договорів, застосування страйків тощо. Долею робітників були нужденність і безумовна підлеглість роботодавцю як за часів класичного, так і монополістичного капіталізму.
Революція у відносинах найманої праці почалася в 30-х рр. ХХ ст. “зверху”, за ініціативою американського президента Ф. Рузвельта в процесі здійснення ним Нового курсу. Найважливіші елементи цього курсу пов’язані з реформуванням трудових відносин в умовах капіталізму, що, безумовно, змінювало риси цієї соціально-економічної формації спочатку в США, а потім і в усіх капіталістичних країнах світу.
Складовими нового курсу були:
- права робітників на організацію профспілок і укладання колективних договорів;
- уведення мінімальної заробітної плати і допомоги по безробіттю;
- прийняття закону про соціальне страхування;
- право робітників на проведення страйків (див.: Мальков В. Л. Франклин Рузвельт. — М.: Мысль, 1988. — С. 82 — 101).
Колективний договір укладається на основі чинних законів, прийнятих сторонами (найманим персоналом і власником або його представником) зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Колективний договір дає трудовому колективу законну основу для захисту своїх інтересів шляхом послаблення особистої диктатури власника чи уповноваженої ним особи.
У разі укладання колективного договору звичайно спори розгортаються навколо таких факторів, що визначають його умови:
- прожитковий мінімум і рівень заробітної плати;
- здатність підприємця виплачувати підвищену заробітну плату і одержувати прибуток;
- можливість підвищення продуктивності праці і кращого використання інших виробничих факторів;
- вплив підвищення заробітної плати на зростання витрат виробництва;
- рівень заробітної плати на інших підприємствах галузі або регіону тощо.
Наслідки колективного договору повинні бути такі. Якщо без дії колективного договору підприємець має владу над найманим персоналом і це дає йому можливість знижувати заробітну плату нижче її конкурентного рівня, то колективний договір, якщо він не має інших вимог, ніж досягнення “конкурентної заробітної плати”, відновить об’єктивну рівновагу між попитом на працю і її пропонуванням, що у зв’язку з усуненням монопсонії, приведе одночасно як до зростання заробітної плати, так і до зростання зайнятості вимушено незайнятих робітників (див. тему 19).
Рис. 22.1. Монополія і колективний договір: альтернативні результати До того як виникли колективні договори, підприємець-монопсоніст міг би установити рівноважний рівень заробітної плати, показаний лінією WW на рис. 22.1. Але цей рівень нижчий від суспільно необхідної конкурентної заробітної плати, що встановлюється в точці F, і він дає можливість монопсоністу одержувати економічну ренту за рахунок заробітної плати, що збільшує його економічний прибуток. Якщо трудовий колектив, спираючись на законодавчу силу колективного договору, доб’ється підвищення заробітної плати до рівня F, то криві пропонування робочої сили і попиту на неї з боку підприємця, якщо він прагне розширити випуск продукції, перетнуться в точці F. Заробітна плата робітників зросте з W до W1, водночас зросте й кількість праці з Lm до LF, що зменшить обсяги вимушеного безробіття і залучить до виробництва кваліфіковану робочу силу. Отже, одночасно виростуть і заробітна плата, і зайнятість, витрати виробництва (в межах економічної ренти, яка ліквідується), а монопсоністичний прибуток зникне.
Профспілки і ринок праці. Значну роль у революції в трудових відносинах відіграло законодавство про право трудящих організовувати професійні спілки, які покликані захищати інтереси трудящих як на рівні підприємств, так і в суспільстві в цілому.
Профспілка є породженням капіталізму, формою організації трудящих найманої праці на професійній основі з тим, щоб захищати свої інтереси і права як перед капіталістами, так і перед державою, якщо остання ігнорує права трудящих. У перше професійні спілки з’явилися наприкінці XVIII ст. у Великобританії, на початку ХІХ ст. — в ряді капіталістичних країн Європи і Африки, на початку ХХ ст. — в колоніальних і залежних країнах.
З розвитком капіталізму посилився й робітничих рух. Незважаючи на антиробітничі закони, професійні спілки виникали, зміцнювалися, а популярність їх серед представників найманої праці зростала. Врешті-решт настала доба, коли буржуазна держава об’єктивно була вимушена визнати професійні спілки і оформити це визнання відповідними законами. У США таким законом, який законодавчо відкрив нову еру у відносинах “підприємець — найманий робітник”, є національний закон про трудові відносини. Унаслідок цього в системі трудових відносин з’явилась нова ланка — професійна спілка.
Згідно з національним законом про трудові відносини, прийнятим в США в 1935 р., трудящим гарантувалося “подвійне право”: право на об’єднання в профспілку і право укладання трудових угод з наймачами. Цей закон заборонив наймачам позбавляти робітників права об’єднуватися в профспілки, підприємцям антипрофспілкову дискримінацію будь-якого робітника в разі наймання, звільнення і підвищення на посаді; зобов’язав наймачів чесно вести переговори з профспілкою, організованою працівниками підприємства.
Організація трудящих у професійні спілки дає їм можливість нейтралізувати певним чином монопсоністичні тенденції корпорацій монополістичного чи олігопольного типу, тому що профспілка формує монополію на ринку праці. Унаслідок цього формується двостороння монополія. Що вона собою являє?
Двостороння монополія — це ринок, на якому єдиному продавцеві (монополії) протистоїть єдиний покупець (монопсонія).
Таким чином, на ринку робочої сили в умовах новітнього капіталізму діють два суб’єкти: монопсоністичний наймач і професійна спілка. Можливий результат боротьби професійної спілки за реалізацію своїх інтересів і великих промислових гігантів показано на рис. 22.2.
Рис. 22.2. Модель двосторонньої монополії на ринку праці На рисунку видно, що монопсоністичний наймач намагатиметься встановити ставку заробітної плати Wm, яка нижча за рівноважну конкурентну ставку, а спілка домагатиметься, наприклад, надрівноважної конкурентної ставки зарплати — Wu. Який буде результат? Ще М.Туган-Барановський писав: “Розмір заробітної плати визначається двома умовами: продуктивністю суспільної праці, яка встановлює настільки великий суспільний продукт, що повинен бути поділений між класами, і соціальною міцністю робітничого класу, від якої залежить розмір частки суспільного продукту, що потрапляє в розпорядження робітника” (див.: Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Основи, 1994. — С. 144). Від цих сил і залежатиме кінцевий результат, тобто рівень ставки заробітної плати. Теоретично вона повинна дорівнювати Wc, бо саме в точці Ec ставка заробітної плати буде відповідати граничному доходу праці (Wc = ГД).
Державне регулювання заробітної плати. Таким чином, в умовах сучасного капіталізму є можливості для того, щоб подолати підприємницьку монопсонію, а отже, і економічну ренту. За таких умов заробітна плата буде коливатися навколо рівня граничного доходу, що його створює праця.
Важливим аспектом революції в трудових відносинах є введення мінімальної заробітної плати, яка, як правило, коливається в межах 40—50 % середньої заробітної плати, потужного пенсійного забезпечення, допомоги по безробіттю тощо.
Ці зрушення в трудових відносинах є водночас показником активної участі сучасної держави в регулюванні оплати найманої праці, створенні політичних, правових та інших умов, для того щоб заробітна плата робітника відповідала величині створеного ним граничного продукту і конкурентній заробітній платі.
Нові трудові відносини, які активно підтримуються державою та удосконалюються за її допомогою, є свідченням того, що суттєво поліпшуються відносини між робітниками і капіталістами-підприємцями. На цьому підґрунті формуються відносини соціального партнерства на капіталістичних підприємствах усіх форм власності. Важливо також, що у валовій заробітній платі велика частка належить видаткам за рахунок доходів підприємця (див. тему 13). Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
