|
21.3. Економічна система монополістичного капіталізму Сутність монополістичного капіталізму.
Закономірності виникнення монополій.
Концентрація і централізація капіталу.
Ефект масштабу.
Акціонерні товариства (корпорації).
Проблеми максимізації прибутку монополіста. Сутність монополістичного капіталізму. Монополістична стадія у розвитку капіталізму скоріше є теоретичною гіпотезою в тому сенсі, що чистого монополістичного капіталізму ні в якій країні капіталістичного світу не було. Проте очевидно, що була тенденція до створення такої специфічної економічної системи капіталістичної формації на рубежі ХІХ—ХХ ст.; це дає підстави спеціально розглядати і вивчати даний етап у розвитку капіталізму в розвинутих країнах, особливо таких, як США, Канада, країнах Західної Європи — Великобританії, Німеччині, Франції, Італії та ін.
Монополістичний капіталізм — це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.
Вільна конкуренція між десятками і сотнями більш-менш рівноцінних капіталістичних підприємств поступилася місцем пануванню небагатьох сотень великих підприємств та різноманітних їх об’єднань, союзів чи угод, які зосереджують у своїх руках значну частку суспільного багатства і виробничих ресурсів.
За монополістичної стадії капіталізму зберігається монопсонія на ринку праці, оскільки суб’єкти праці залишаються неорганізованою силою і не захищаються державою.
Закономірності виникнення монополій. Концентрація і централізація капіталу. Доведено, що вільна конкуренція сприяє концентрації виробництва, а ця концентрація на певному щаблі розвитку веде до монополії. Гонитва капіталістів за все більшим прибутком і конкурентна боротьба між ними породжують концентрацію і централізацію капіталу, що веде до концентрації виробництва та зростання розмірів підприємств. Підприємець може розширити свій завод чи фабрику лише в міру того, як ідуть справи з виробництвом прибутку та його нагромадженням, що веде до збільшення розмірів основного й оборотного капіталу. Концентрація виробництва у свою чергу тягне за собою концентрацію і централізацію капіталів. Великі підприємства переважають над дрібними і мають більшу конкурентоспроможність.
Концентрація капіталу в руках більш великих підприємців розширювала можливості застосування у виробництві новацій і вдосконалень, найновіших досягнень науки і техніки.
Тривалий час концентрація виробництва здійснювалась, головним чином, на основі концентрації капіталу. Метод централізації капіталу не був розповсюджений. Централізація капіталу — це збільшення розміру капіталу шляхом об’єднання капіталів декількох економічних суб’єктів в один великий капітал. Централізація капіталів може бути як добровільною, так і примусовою. Перший спосіб здійснюється на основі добровільного об’єднання капіталів окремих капіталістів у один капітал у тій чи іншій господарсько-правовій формі. Другий спосіб — це поглинання в процесі конкуренції більш великими підприємствами малих і дрібних капіталістичних підприємств.
Приблизно через 25—35 років після промислового перевороту в Англії кількість накопичених новацій і вдосконалень привели до якісних змін у характері і рівні техніки. Ці зміни настали в другій половині ХІХ ст., особливо в його, останній третині, коли здійснився ряд суттєвих зрушень у техніці.
Важливими технічними досягненнями були винахід бесемерівського конвертера (1865) і сіменс-мартенівської печі (1864), які ознаменували революцію в методах виплавки сталі; створення домен з добовою виплавкою 100 т (кінець 70-х рр.); впровадження парових молотів небаченої сили; застосування у виробництві і на транспорті двигунів внутрішнього згорання; виникнення і розвиток нових галузей виробництва — переробки нафти, електротехніки, автомобілебудування.
Технічні і структурні зрушення в промисловості зумовили зростаюче значення великих підприємств. На новому етапі розвитку техніки зросли мінімальні розміри капіталу, необхідного для функціонування підприємств на новій технології виробництва, і розміри самих підприємств, тому лише за таких умов застосування нової техніки могло бути економічно ефективним. Застосування нових способів виготовлення продукції, наприклад, виплавки сталі, на дрібних підприємствах виявилось і технічно неможливим, і економічно невигідним. Нові галузі і виробництва за своїм характером могли існувати на базі великих підприємств. Зосередження нової техніки, нових методів виробництва на великих підприємствах давало їм можливість одержувати значні економічні прибутки, що прискорювало концентрацію капіталу. Суттєві зміни в техніці і в галузевій структурі промислового виробництва потягнули за собою прискорене збільшення його концентрації.
Якщо ще на початку другої половини ХІХ ст. в галузях економіки діяли дрібні та середні за розміром підприємства, то на початку останньої третини цього століття стали швидко з’являтися великі і надвеликі підприємства та їх об’єднання і союзи. Цей процес привів до того, що вже на початку ХХ ст. саме великі підприємства почали визначати риси основних галузей промисловості.
Так, у 1909 р. у США 3060 підприємств промисловості з 268 491 підприємств (1,1 %) виробляли 43,8 % загального обсягу промислової продукції і зосереджували 30,5 % робочої сили. Це було принципово новим явищем у розвитку галузей виробництва, бо з’явились великі підприємства, які виділялися серед маси середніх, малих і дрібних підприємств і могли впливати і на конкуренцію, і на ринок, механізм його функціонування.
На певному етапі високий рівень концентрації виробництва об’єктивно веде до того, що основна його частина зосереджується в обмеженій кількості великих підприємств. Монополія і олігополія приходять на зміну вільній конкуренції, яка замінюється недосконалою конкуренцією.
Ефект масштабу. За нових технологій, які з’явилися в останній третині ХХ ст. у нових і більшості старих галузей, ефективне виробництво з низькими витратами можливе тільки в тому разі, якщо підприємства є досить великими як в абсолютному вираженні, так і стосовно самого ринку. Якщо позитивний ефект масштабу значний, то крива середніх довгострокових витрат великого підприємства спадатиме в широкому діапазоні.
На графіку рис. 21.2 показано позитивний ефект масштабу, тобто зниження середніх валових витрат у певних межах обсягу виробництва.
Рис. 21.2. Економія, зумовлена збільшенням масштабу виробництва Унаслідок цього ефекту будь-який обсяг продукції можна виробити з найнижчими витратами за наявності єдиного виробника — монополії. Припустимо, що підприємство може виробити 5, 10
і 20 штук великих верстатів. За виробництва 5 одиниць витрати становитимуть 2 млн грн. за одиницю, за виробництва 10 верстатів — 1,5 млн грн., а за виробництва 20верстатів — 1,0 млн грн. Висновок: для виробництва будь-якого обсягу продукції з мінімальними валовими витратами і за найменшої кількості ресурсів галузь повинна бути чистою монополією.
Об’єктивно монополія складається тоді, коли економія, зумовлена збільшенням масштабів виробництва, настільки значна, що певний товар чи послугу одне велике підприємство виробляє з нижчими середніми витратами, ніж якби цей товар чи послугу виробляла б більша кількість підприємств.
Це правило-закон економічно зацікавлює підприємців розширювати масштаби виробництва, оскільки дозволяє знизити витрати, збільшити прибутки і посилити як позицію в конкуренції з іншими підприємствами, так і владу на ринку.
З цього аналізу також випливає, що нижчі витрати виробництва на одиницю продукції дозволяють монополії виробляти більший обсяг продукції і призначати нижчу продажну ціну.
Проте в більшості галузей ефект масштабу спрацьовує лише до певної межі: це причина існування в одних галузях декількох великих підприємств, в інших — ряду великих, середніх і дрібних підприємств, у таких як сільське господарство — мільйони невеликих фермерських господарств. Це економічна основа для державної правової політики боротьби з монополізацією виробництва і захисту конкуренції.
Акціонерні товариства (корпорації). У процесі переходу до формування великих підприємств та їх об’єднань і союзів велика роль належить активному використанню акціонерної форми організації капіталу і капіталістичного господарювання. Акціонерне товариство, або корпорація, — це підприємство, капітал якого утворюється на основі об’єднання багатьох індивідуальних капіталів і особистих збережень багатьох домогосподарств шляхом випуску акцій — цінних паперів, кожна з яких дає право їх власникам на одержання дивіденду і на участь в управлінні акціонерним товариством. Капіталістична власність у корпорації набуває асоційованої (колективної) форми.
Перші акціонерні товариства з’явилися ще в XVI ст. в період первісного нагромадження капіталу. Але їх масове створення почалося в останню третину ХІХ ст. у галузях, де вимагались особливо великі розміри капіталу (металургія, машинобудування, нафтопереробка, автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). Жоден капіталіст навіть за допомогою банківських кредитів не міг організувати в цих галузях велике підприємство. Воно могло бути створене тільки на акціонерних засадах. Акціонерні товариства, таким чином, стали важливою формою централізації капіталів.
Трести і синдикати, які з’явились ще на початку останньої третини ХІХ ст., являли собою великі акціонерні підприємства монополістичного чи олігополістичного типу. Австрійський учений Р. Гільфердинг у книзі “Фінансовий капітал” наводить таблицю, з якої видно, що уже на початку ХХ ст. (1907) у Німеччині не тільки великі, а й середні капіталістичні підприємства були акціонерними товариствами з 5-процентною нормою рентабельності, які виплачували дивіденди на акцію в розмірі від 7,5 до 22 % (див.: Гильфердинг Р. Финансовый капитал. — С. 159). У цій країні наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. було 460 акціонерних товариств, а на початку ХХ ст. — понад 5000.
Названі три основні історичні умови — якісні зміни в техніці, технології і структурі виробництва, ефект масштабу, акціонування — привели до того, що на рубежі ХІХ—ХХ ст. епоха капіталізму вільної конкуренції у розвинутих країнах капіталізму була замінена монополістичним капіталізмом, в економіці якого головна роль належала монополіям і олігополіям.
Монополія — це ринок, на якому кількість продавців (підприємств) така незначна, що кожен продавець може впливати на загальне пропонування (через виробництво) і ціну товару.
Олігополія на відміну від монополії характеризує таку ситуацію в умовах недосконалої конкуренції, коли виробництво в галузі контролюється невеликою кількістю виробників.
У поєднанні ці дві економічні сили утворюють капіталістичну формацію монополістичного типу, яка, на наш погляд, проіснувала до середини 30-х рр. ХХ ст.
На базі акціонерних товариств створюються такі основні форми монополій і олігополій, як трести і концерни.
Трест — це таке акціонерне товариство, в якому підприємства, що вступають до нього, втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність: вони перетворюються в акціонерів тресту. Зустрічаються різновиди трестів. Здебільшого трест являє собою повне злиття підприємств даної галузі. Є трести, учасники яких зберігають формальну самостійність за фактичного підпорядкування холдинг-компанії.
Концерн — це найбільш складна сучасна форма організації акціонерного товариства великих розмірів. Звичайно концерн охоплює багато підприємств різних галузей виробництва, а базовою для концерну є одна галузь — автомобільна, хімічна, електронна тощо. Учасники концерну зберігають формальну самостійність. Теперішні найбільші у світі корпорації — це концерни. Саме концерни є зараз провідною формою функціонування монополій і олігополій. Отже, концерн — це велика багатогалузева корпорація.
На рубежі ХІХ—ХХ ст. капіталізм вільної конкуренції поступився капіталізму недосконалої конкуренції. В економіці панівне місце посіли олігополії і монополії. За цих умов конкуренція не може бути ні вільною, ні досконалою. Вона стала недосконалою.
Недосконала конкуренція — це ринкова ситуація, коли підприємство, чи об’єднання підприємств, виробляє і поставляє таку частку продукту, що може вирішальним чином впливати на формування ціни. Сьогодні до недосконалої конкуренції відносять чисту монополію, олігополію і монополістичну конкуренцію.
Це визначення недосконалої конкуренції ми можемо узагальнити так: на рубежі ХІХ—ХХ ст. у розвинутих країнах сформувався монополістичний капіталізм.
За монополістичного капіталізму основними регуляторами економіки виступають ринки недосконалої конкуренції.
Проблеми максимізації прибутку монополіста. Розглянемо рівновагу для максимального прибутку монополіста, який контролює галузь. Якщо монополіст стикається з деяким попитом на продукцію галузі і бажає максимізувати валовий прибуток, що він повинен зробити? За визначенням валовий прибуток дорівнює валовому доходу мінус валові витрати (у символах — ВП = ВД – ВВ = (Р ´ q) – ВВ).
Монополія максимізує свої прибутки, установлюючи обсяг виробництва на такому рівні, де ГВ = ГД. Часто це означає, що ціна Р > ГД. Через те що ціна більша від граничних витрат, монополіст, який максимізує прибуток монополій, зменшує обсяг виробництва порівняно з тим, що був у галузі за умов досконалої конкуренції.
Цю рівновагу, яка максимізує прибуток, показано на рис. 21.3.
Лінія попиту на продукцію монополіста DDвідповідає галузевій кривій. Якою буде рівновага максимального прибутку для монополіста? Це видно на рисунку в точці Е — на перетині кривої ГВ та кривої ГД. Оптимальною ціною для монополіста буде точка G на лінії DD, що лежить вище від точки Е. Ця ціна відповідатиме монопольній, тобто вона набагато вища від граничних витрат та конкурентної ціни і дає змогу монополісту привласнювати значний монопольний прибуток. Водночас монополіст зменшує обсяги виробництва порівняно з тим, що були б за умов досконалої конкуренції.
Рис. 21.3. Рівновага монополії і максимізація прибутку Графік на рис. 21.3 показує, яким чином ринки недосконалої конкуренції регулюють рівновагу між попитом і пропонуванням та обсяги виробництва в кожній монополізованій галузі.
Хоча багато монополій і олігополій зацікавлені в отриманні такого прибутку, проте є чимало перешкод: контроль державних органів, можливість і бажання проникнення інших великих корпорацій у дану галузь, щоб скористатися можливістю отримати високий монопольний прибуток. Однією з перешкод монопольної максимізації прибутку є той факт, що поряд з монополіями і олігополіями існує велика кількість немонополістичних підприємств.
У зв’язку з тим, що монополізація виробництва призводить до штучного зниження обсягів виробництва і його ефективності, а монополії завдяки цьому одержують надвисокі прибутки, тому практично в усіх країнах діє антимонопольне законодавство Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
