|
16.2. Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту Суспільний продукт і його структура.
Методи обчислення суспільного продукту.
Метод балансу народного господарства.
Сучасні форми суспільного продукту. Суспільний продукт і його структура. Суспільний продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. За системи товарного виробництва кожен продукт виступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком — ще й ринкову вартість.
Натуральна форма суспільного продукту дає можливість розглядати його структуру за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ і послуг можна оцінити рівень суспільного поділу праці і диференціації суспільного продукту. Поділ праці веде до того, що кількість видів продукції розширюється. Сьогодні кількість видів продукції вимірюється десятками мільйонів і швидко зростає. Але за всієї різноманітності продукти як корисні блага діляться на дві великі групи: речі і послуги.
Для того щоб бути благом корисним, продукт необов’язково повинен набувати форми речі, матеріального блага. Корисними є і послуги, що мають нематеріальний характер. Це послуги освіти, медицини, культури, сфери попиту і т. д. Виробничі потреби задовольняються науковими, інформаційними, транспортними та іншими послугами. Зараз обсяг і якість послуг — один з важливих показників економічного і соціального прогресу.
Особисті і виробничі послуги — невід’ємна частина суспільного продукту. У зв’язку з цим суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: сферу виробництва матеріальних благ, тобто сферу матеріального виробництва, і сферу послуг, тобто сферу нематеріального виробництва.
Проте першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.
За всієї різноманітності вироблені матеріальні продукти і послуги поділяються на два види залежно від того, які потреби людей вони задовольняють: на предмети споживання, що задовольняють особисті потреби людей, і на засоби виробництва, які задовольняють виробничі потреби людей. Відповідно, як обґрунтував К. Маркс, виробництво ділиться на два великих підрозділи: І — виробництво засобів виробництва і ІІ — виробництво предметів споживання, включаючи споживчі послуги.
Оскільки виробництво базується на глибокому поділі праці, то при аналізі результатів виробництва варто обчислювати проміжний продукт і кінцевий продукт.
Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.
Більшість продуктів (сировина, матеріали, комплектуючі машин) проходять кілька виробничих циклів протягом року, перш ніж потрапляють до кінцевого споживача. У результаті окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються декілька разів.
Проміжні продукти — це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу.
У системі суспільного поділу праці багато підприємств (і цілі галузі) спеціалізуються на виробництві проміжних продуктів — пшениці, залізної руди, деревини, нафти, льону, металу і т. д.
Іншою стороною суспільного продукту виступає його вартість. За допомогою цієї категорії ведеться облік ринкової вартості суспільного продукту, окремих галузей і сфер виробництва, а також вимірюється додана вартість. Без категорії вартості неможливо обчислити обсяги суспільного продукту.
Методи обчислення суспільного продукту. Суспільство так само, як і підприємство, має обчислювати результати суспільного виробництва, тобто суспільний продукт. Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.
Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.
У системі національних рахунків обліковуються такі сфери економічної діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства. Розрізняють такі поняття, як економічна операція та економічний агент. У даному разі економічний агент — це будь-який господарський суб’єкт економіки, включаючи домашні господарства і некомерційні підприємства.
Під час обліку використовується грошовий вираз ринкової вартості благ, що переміщуються, для забезпечення бази порівняння. Сам облік здійснюється у вигляді подвійного запису, прийнятого в бухгалтерському обліку. Спрощено можна уявити розрахунок національних рахунків як бухгалтерію гігантського підприємства, яким є економіка країни, а шляхами в ньому виступають певні сектори економіки.
У СНР використовуються дві класифікації. Перша — функціональна — застосовується в рахунках виробництва, споживання і капіталоутворення і виглядає так:
а) галузі виробництва товарів і послуг;
б) органи загального державного управління;
в) приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;
г) домашні господарства.
Друга класифікація — інституціональна — використовується в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат:
а) нефінансові підприємства;
б) фінансові організації;
в) органи загального державного управління;
г) приватні некомерційні підприємства, що обслуговують домашні господарства;
д) домашні господарства, включаючи дрібні підприємства.
Одиницею обліку при складанні національних рахунків є економічна операція. Вона реєструється, як правило, в момент її оплати.
За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінцевий продукт як потік доходів, дуже обережні і враховують у ньому тільки те, що називається доданою вартістю.
Додану вартість можна визначити двояко:
а) за статистикою — це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприємств;
б) як економічна категорія — це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу (не враховуючи заробітну плату).
У табл. 16.1 розглянуто декілька стадій виробництва хліба, щоб проаналізувати, як точне і суворе дотримання методу доданої вартості дає змогу вилучити проміжні витрати, які виділяють у звітах про прибутки і збитки фермери, мірошники, пекарі й бакалійники. Кінцевий розрахунок показує бажану рівність між кінцевим продажем хліба (а) і сумою доходів (б), що розраховані як сума всіх доданих вартостей на різних стадіях виробництва хліба.
Таким чином, за методом доданої вартості, щоб уникнути подвійного рахунку, потрібно враховувати в національному продукті тільки кінцеві товари і не враховувати проміжні продукти, які йдуть на створення кінцевих товарів. Розраховуючи додану вартість на кожній стадії і пам’ятаючи про необхідність віднімання витрат на проміжні товари, що купуються в інших фірм, за допомогою методу розрахунку кінцевого національного продукту як потоку доходів можна належно уникати подвійного рахунку і враховувати зарплату, процент, ренту і прибуток тільки один раз.
Метод балансу народного господарства (БНГ). Баланс народного господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту — сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства. Таблиця 16.1 Грошові надходження від хліба, витрати і додана вартість (у коп. за хлібину)
Для БНГ характерне розмежування двох сфер — матеріального виробництва і так званої невиробничої сфери. Матеріальне виробництво поділяється на виробництво засобів виробництва (І підрозділ) і на виробництво предметів споживання (ІІ підрозділ). Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.
Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництва. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств.
За СНР виробнича діяльність — це будь-яка законна діяльність, що приносить дохід. Безумовно, з часом метод БНГ буде вдосконалений, але з урахуванням досягнень СНР. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає.
Таким чином, якщо ми повернемося до табл. 16.1, то за системою національних рахунків суспільний продукт, створений за виробництва хлібини, становитиме 90 коп., тоді як за системою БНГ — 207 коп. Це тому що БНГ обов’язково включає розрахунки результатів виробництва проміжного продукту, тобто подвоєний рахунок. Водночас у показниках БНГ є і чистий продукт, який не включає в себе будь-який повторний рахунок.
Сучасні форми суспільного продукту. За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об’єднань) за цей самий проміжок часу. Якщо скористатися даними табл. 16.1, то валовий суспільний продукт за показниками, наведеними у стовпці 1, становить 207 коп. При цьому повторний рахунок становитиме 117 коп., або понад 50% ВСП. Зрозуміло, що ВСП не є об’єктивним показником результатів суспільного виробництва; він перевищує їх, як правило, більше ніж удвічі.
Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП). У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визначена не так давно — з 1987 р.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.
Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:
1) за виробленою продукцією (виробничий метод);
2) за витратами (метод кінцевого використання);
3) за доходами (розподільний метод).
Під час розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, якій потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.
У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.
У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційні відрахування.
У табл. 16.2 в узагальненому вигляді показані методи обчислення ВВП за витратами і за доходами. Таблиця 16.2 Два підходи до обчислення ВВП —за витратами і за доходом Огляд національних рахунків | ВВП як сума видатків | ВНП як сума доходів | Компоненти ВВП | Доходи як джерела ВНП | Споживання домашніх господарств | Заробітна плата | + Валові приватні внутрішні інвестиції (І) | + Процент, рента та інші майнові доходи | + Видатки держави (Д) | + Непрямі податки | + Чистий експорт (Х) | + Амортизація | | | + Прибутки | Дорівнює валовому
внутрішньому продукту | Дорівнює валовому
внутрішньому продукту |
За першим підходом валовий внутрішній продукт дорівнює сумі споживання домашніх господарств С, валових приватних інвестицій І, видатків держави Д і чистого експорту Х, тобто:
ВВП = С + І + Д + Х.
За другим підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків. Кожен з підходів дає абсолютно однаковий результат. Для підприємств доходи домогосподарств є витратами виробництва.
Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.
Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.
Як зазначалося, близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту. Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП.
Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.
Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.
У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).
Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань: ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування. Національний дохід (НД) можно отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.): НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес; або НД = ВВП – Амортизаційні відрахування – Непрямі податки на бізнес.
Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.
Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.
Національний дохід є дуже важливим показником результативності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення.
До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід — це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв’язку (частково)). Це звужений підхід до національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва.
Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, тому в них основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом. Головним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.
Для розуміння національного доходу велике значення мають процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання.
Виробництво національного доходу відбувається в галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Розміри національного доходу зростають за рахунок чисельності зайнятих та продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивний (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивний (за рахунок більш раціонального, якісного використання існуючих факторів).
Розподіл національного доходу веде до визначення частки всіх учасників його виробництва: заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивіденду та ін. Ці доходи називаються первинними, або основними. Водночас їх можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов’язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу і відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.
У результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників сфери виробництва.
Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними та неофіційними каналами.
Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існування тіньової економіки, яка являє собою сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо).
У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін.
Використання національного доходу йде за двома напрямками: на споживання і заощадження (нагромадження). Останнє необхідно для розширення масштабів національного виробництва і майбутнього зростання національного продукту.
Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат.
Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід буде більший від створеного, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів і послуг, ніж вивозити.
Велике значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і заощадженням національного доходу. Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і заощадженням у пропорції 75:25. Детальніше проблеми споживання, заощадження, нагромадження розглядаються в темах 17 та 18. За час економічної кризи норма нагромадження в Україні значно скоротилася.
На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати — виплати, які не пов’язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід — це одержаний дохід, а національний доход — це зароблений дохід.
Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження.
Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
