Studentam.net.ua

6.2. Сутність і функції грошей

Сутність грошей та її трактування економістами.
Функції грошей.

   Сутність грошей та її трактування економістами.Люди завжди намагались зрозуміти природу грошей та описати їх властивості. Ці прагнення історично втілювались у різні теорії, що описували феномен грошей з різних боків. Так, металістична теорія ототожнювала гроші з благородними металами, приписуючи останнім властивість бути грішми від природи. Номіналістична теорія зводила гроші до умовних знаків, а державна розглядає їх як продукт творіння державної влади, установлений політичним законом платіжний засіб.
   Історичний розвиток засвідчив, що більшість подібних поглядів на гроші нині вже навіть і не згадуються, проте, у питанні про сутність грошей і сьогодні точаться гострі суперечки.
   У літературі сьогодні існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного. Під грішми часто розуміють усе те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми, товар особливого роду, що виконує роль загального еквівалента; те, що використовується як гроші (див.: Общая экономическая теория (политэкономия). — М., 1995. — С. 79). Л. Харріс визначає гроші як “…будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця і засіб збереження вартості” (див.: Харрис Л. Денежная теория. — М.: Прогресс, 1990. — С. 75). Р. Барр пише, що “…гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві” (див.: Барр Р. Политическая экономия:  В 2 т. — М.: Междунар. отношения, 1995. — Т. 1. — С. 281). Деякі економісти вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію. Яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К.Р. Макконнелла і С.Л. Брю: “Гроші — це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші” (див.: Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. — М.: Республика, 1992. — Т. 1. — С. 264).
   З точки зору загального підходу до пізнання сутності грошей, усі наведені вище визначення можна віднести до групи функціональних. Для них усіх є характерним те, що гроші визначаються через їх функціональні форми, не розглядаючи при цьому питання про їх глибшу основу.
   Інший підхід, який найбільш послідовно та усвідомлено реалізував К. Маркс, можна назвати логіко-історичним. Відповідно до нього основою для з’ясування сутності грошей є вивчення логіки їх історичного розвитку.
   Розгляд історії розвитку грошової форми вартості та типів грошей дає можливість зробити певні узагальнення відносно того, що собою в дійсності являє сутність грошей. Наукове визначення сутності грошей повинне, з одного боку, в узагальненій формі передавати всю їх історію, а з іншого — діставати підтвердження в їх кожній конкретній формі. Власне, розгляд виникнення і розвитку грошей у процесі історичного руху форм товарного обміну і став розкриттям сутності грошей. Залишилось лише викласти його в узагальненій формі.
   Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі сторін обміну, то можна дійти висновку, що гроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить  загальним еквівалентом вартості, її представником. Якщо виходити з цього, то можна розкрити і функції грошей, які є способами реалізації їх сутності.
   Функції грошей. У літературі існують різні підходи до розгляду функцій грошей. К. Маркс визначив п’ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу і світових грошей (див.: Маркс К., Енгельс. Ф. Твори. — Т. 23. — С. 101—146). Л. Харріс виділяє три головні функції: засіб обігу, лічильна одиниця та засіб збереження вартості (див.: Харрис Л. Денежная теория. — М.: Прогресс, 1990. — С. 75). К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості та засобу заощадження (див.: Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. — Т. 1. — С. 264).
   Усе сказане вище вимагає більш глибокого вивчення цього питання. Отже, являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступають засобом виміру вартості іншого товару в обміні. Тому насамперед вони виконують функцію міри вартості. Її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів. А сама вартість, представлена у грошовій одиниці, виступає як масштаб для цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався державою через золотий чи срібний вміст грошової одиниці, і вагова кількість металу була його основою. Наприклад, російський рубль 1897 р. вміщував 0,774234 г золота, американський долар 1973 р. — 0,736736 г золота тощо. А ціна будь-якого товару визначалась у певному числі одиниць цієї мінімальної вагової кількості металу. Для зручності вираження цін різних товарів мінімальна вагова грошова одиниця могла поділятись на рівні кратні між собою частини. Так, рубль поділявся на 100 копійок, долар — на 100 центів і т. д.
   Початково грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов’язані з певною вагою благородних металів. Наприклад, фунт стерлінгів означав фунт срібла (англ. sterling — повноцінний, справжній, чистий, повної ваги). Однак з часом масштаб цін усе більше відривався від справжньої ваги благородного металу в грошовій одиниці. Однією з причин цього став перехід від срібла до золота як вимірної основи грошової системи. При здійсненні цього процесу стара назва грошової одиниці залишилась, проте, тепер вона означала не фунт срібла, а значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла. До зменшення ваги грошової одиниці залучалась також і держава, яка карбувала гроші й отримувала від зменшення їхньої ваги відповідні доходи. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. — лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалось 2 ліври, а в 1720 р. — 98. У Німеччині в 1326 р. з 234 г срібла карбувалось 2 марки, в 1378 р. — 4, а в 1506 р. — 12 марок.
   У сучасних умовах золотий вміст грошової одиниці взагалі не встановлюється, що символізує остаточний перехід від метало-грошового етапу розвитку форми вартості до знаково-грошового.
   У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже, гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому разі, якщо самі являтимуть собою одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. Тобто грошова одиниця, для того щоб виражати вартість інших товарів, повинна уособлювати одиницю вартості. У цій ролі гроші є засобом вираження одиниці вартості.
   Інакше кажучи, функція міри вартості розпадається на дві підфункції: засобу вираження вартості інших товарів і засобу уособлення одиниці вартості, який використовується як лічильна одиниця при вираженні вартості цього товару.
   Проте гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, переході від одного суб’єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах тощо, тобто є засобом платежу (засобом покриття певних зобов’язань). Платіжний засіб виступає таким відносно і продавця, і покупця. Але для останнього він є також купівельним засобом (засобом придбання необхідного товару). Функція купівельного та платіжного засобів інтегрується у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.
   У К. Маркса функція засобу платежу (засобу сплати боргів чи надання кредиту без відповідного зворотного руху товарів) розглядається як особлива, що існує поряд з функцією засобу обігу (засобу реалізації товарів, коли рух грошей опосередковує протилежний їм рух товарів), і аналізується після функції засобу утворення скарбів. Логіка, яка закладена в основу підходу К. Маркса, полягала в тому, що повноцінні гроші, випадаючи з обігу, перетворюються на скарби, і після цього їм надається можливість виступати у новій функції — засобу платежу, яка є відмінною від функції грошей засобу обігу, оскільки нею не обслуговується рух товарів.
   При цьому в тіні залишається той факт, що в процесі обігу функція засобу платежу існує в нерозгорнутому, несамостійному вигляді — як момент обігу. Для власника товару акт обміну “товар—гроші” є продажем, а для власника грошей — купівлею. У цьому акті гроші функціонують і як купівельний, і як платіжний засоби. Саме завдяки такій єдності гроші опосередковують рух товару і виступають як засіб обігу. Якщо вони не виконують функцію купівельного засобу, то залишається суто платіжна функція, а самі кредитні відносини, таким чином, виступають тією ланкою, яка опосередковує обмін товарів. Принципово важливим тут є те, що платіжна функція реалізується не тільки тоді, коли платіж здійснюється без руху товару в протилежному напрямі, але й у всякому акті купівлі-продажу, оскільки самі гроші за своєю суттю є товаром, а тому навіть при розгляді кредитних відносин можна говорити про наявність зворотного руху товарів. Саме тому є неприпустимим штучне відокремлення функції грошей як засобу платежу від більш широкої функції — засобу обігу та відособлений їх розгляд.
   До надзвичайно важливих функцій грошей належить також функція засобу збереження вартості. Хоча при цьому різні автори називають її по-різному — засіб утворення скарбів, засіб заощадження, засіб нагромадження. Але суть цієї функції одна й та сама — збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді коли гроші тимчасово випадають з обігу.
   К. Маркс пише про ще одну функцію грошей, яку вони починають виконувати, коли виходять на міжнародну арену. Це функція світових грошей. Проте вказану ним функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутності грошей, а сфери їх здійснення. У подібній класифікації необхідно говорити про такі сфери функціонування грошей, як місцева, національна та світова, де гроші реалізують свою сутність як міри вартості, засобу обігу і засобу збереження вартості.
   Узагальнюючи все наведене вище, основні функції та підфункції грошей можна викласти так:
   1. Міра вартості:
   а) засіб вираження вартості;
   б) засіб уособлення одиниці вартості (масштаб цін).
   2. Засіб обігу:
   а) купівельний засіб;
   б) засіб платежу.
   3. Засіб збереження вартості чи засіб нагромадження.