Studentam.net.ua

1.2.1. Фінансові інвестиції

   1.2.1.1. Особливості фінансових інвестицій
   Фінансові інвестиції характеризуються певними особливостями, основними з яких є:
- використання у двох напрямах: перший — отримання додаткового інвестиційного доходу у процесі користування вільними грошовими активами; другий — їх протиінфляційний захист;
- надання суб’єкту підприємницької діяльності вибору широкого діапазону інструментів інвестування за шкалою “дохідність — ризик” та “дохідність — ліквідність”;
- виходячи з багатогранної інфраструктури фінансового ринку, пильніший та змістовніший моніторинг у процесі фінансового інвестування.
   Суб’єкт підприємницької діяльності може здійснювати фінансове інвестування у таких формах:
- вкладення капіталу до статутних фондів спільних підприємств;
- вкладення капіталу у прибуткові види грошових інструментів;
- вкладення капіталу у прибуткові види фондових інструментів.

   1.2.1.2. Особливості фондового ринку України
   Процес створення і розвитку українського фондового ринку можна умовно поділити на такі етапи:
   Перший етап (1991—1993 рр.) розпочався з моменту прийняття Верховною Радою УРСР у червні 1991 р. основного закону фондового ринку — Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”. Згідно з чинним законодавством цінними паперами можуть бути акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати та векселі. Новим законом про цінні папери скористалися новостворені банки та страхові компанії, що почали випускати акції та ощадні сертифікати. Відразу ж особливе місце посіли акції суто комерційних банків “ІНКО”, “Відродження”, “АЖІО”, “Аваль”, Лісбанку та багатьох ін., а також ощадні сертифікати багатьох банків, серед яких особливо виділялися сертифікати “АЖІО” і ВА-БАНКУ. Інвестиційні сертифікати, в свою чергу, пропонували страхові компанії, серед яких визначну роль відіграла “Омета Інстер”. Перші цінні папери були виключно іменними, а всі операції з ними проводились у межах, окреслених емітентом. Фондові операції, як правило, не здійснювалися. Історія свідчить, що дохідність окремих ощадних сертифікатів досягала 400 % річних у той час, як річна норма доходу становила всього 60 %.
   Другий етап розпочався 1994 р. та ознаменувався розквітом акцій АТ “Меркурій-інвест” та облігацій Споживчого товариства “Меркурій”. Так, за рік курсова вартість акцій АТ “Меркурій-інвест” зросла більше, ніж у 10 разів, а облігації СТ “Меркурій” продавалися за курсовою вартістю понад 100 номіналів. Особливістю таких цінних паперів було те, що вони випускалися на пред’явника, а отже, могли вільно обертатися на ринку. В цілому за 1994—1995 рр. фондовий ринок України був збагачений великим спектром цінних паперів на пред’явника: акції АТ “Різноекспорт-інвест”, АТ “Олбі-Україна”, АТ “Слід” та ін. Характерним для згаданих цінних паперів було різке зростання курсової вартості, масове поширення серед фізичних осіб водночас з їх швидким знеціненням.
   Третій етап охоплює період з 1995 р., який позначився початком приватизації в Україні, по 1996 р. До цього моменту тільки акції АСК “Укррічфлот” реально оберталися на фондовому ринку за номіналом 35 тис. крб. У той же час їх вартість наприкінці року зросла до 200 тис. крб. Рік 1995-й започаткував появу:
   1) нових акцій приватизованих підприємств — АТ “Азот”, АТ “Одесанафтопродукт” та ін.;
   2) нового виду приватизаційних цінних паперів — приватизаційного майнового сертифіката. Основна мета — надати можливість усім громадянам України стати співвласниками частки державного майна. Тому номінальна вартість сертифіката визначалася шляхом відношення вартості держмайна до загальної кількості осіб, що проживають на території України;
   3) наявністю початкового досвіду торгівлі одним з похідних цінних паперів або деривативів — ф’ючерсними контрактами. Спроба започаткувати торгівлю валютними ф’ючерсами була здійснена Українською фондовою біржею, але, на жаль, ця ідея не набула свого розвитку. Враховуючи невисокий рівень обігу законодавчо регламентованих цінних паперів (таких, як акції, облігації, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та ін.) рівень обігу похідних цінних паперів був неврегульований, а отже, й незначний;
   4) державних облігацій (купонних і дисконтних), які поширювалися та згодом посіли перше місце на фондовому ринку, що викликало зацікавленість до них з боку нерезидентів.
   Четвертий етап — 1997—1998 рр. У 1997 р. позиції держоблігацій похитнулися. Першість переходить до муніципальних цінних паперів, серед яких популярність здобули на той момент цінні папери Києва і Харкова терміном до 1 року і ставкою, що дорівнювала ставці рефінансування НБУ на момент їх розміщення. Проте муніципальні облігації не стали об’єктом фондових спекуляцій.
   Український фондовий ринок включає два сегменти: біржовий та позабіржовий. Біржовий фондовий ринок — це ринок біржових фірм і банків, які за своїм характером є переважно брокерськими. На позабіржовому фондовому ринку, чи на ринку фінансових посередників, діють головним чином дилери.
   До складу учасників фондового ринку входять безпосередні (біржі, фірми, банки, які є членами будь-якої фондової біржі, а також фінансові посередники та ін.) та опосередковані учасники (емітенти та інвестиційні інститути, що здійснюють торгові операції виключно через безпосередніх учасників).
   Фондові біржі належать до акціонерних товариств закритого типу. Значення їх діяльності у різних країнах неоднакове. Так, у США і Великобританії більша частина основного капіталу підприємств мобілізується на фондових біржах, тоді як у Західній Європі та Японії їх питома вага значно менша (наприклад, 50 зі 100 найбільших підприємств Німеччини — сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу).
   Згідно із Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” фондова біржа — це акціонерне товариство, що зосереджує попит і пропозицію на цінні папери, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність згідно із законодавством України, статутом та правилами фондової біржі.
   До основних функцій фондової біржі належать:
- створення постійно діючого ринку для збільшення частки якісних цінних паперів;
- визначення вартості цінних паперів;
- розповсюдження інформації про цінні папери, їх ціни та умови обігу;
- підтримка професіонального рівня учасників ринку цінних паперів і певний контроль за їх діяльністю;
- відпрацювання правил ведення торгів на фондовій біржі.
   Таким чином, фондова біржа виступає як торгове, професійне, нормативне та технологічне ядро ринку цінних паперів. Особливими ознаками фондової біржі є такі:
- біржа повинна мати мінімальний власний капітал;
- членами фондової біржі можуть виступати лише інвестиційні інститути, які мають ліцензію на діяльність, пов’язану з таким членством;
- фондова біржа не може виступати як інвестиційний інститут, тому немає права випускати цінні папери, крім власних акцій.
   Фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватись шляхом продажу її акцій, надходження регулярних (щорічних) членських внесків, одержання доходу від угод, що укладаються на фондовій біржі, та інших доходів від її діяльності. Доходи фондової біржі повністю спрямовуються на покриття витрат, пов’язаних з розширенням та вдосконаленням її діяльності.
   В Україні розроблена та законодавчо закріплена концепція розвитку і функціонування фондового ринку, відповідно до якої дозвіл на відкриття фондової біржі надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка й визначає правила торгівлі.

   1.2.1.3. Характеристика цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку України
   Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку України здійснюється через цінні папери, які поділяються на:
- пайові — емітент не несе зобов’язань повернути кошти, що інвестовані, але такі цінні папери свідчать про участь у статутному фонді, надають їх власникам право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, участь в управлінні справами емітента та на отримання частки майна у разі ліквідації емітента. Класичним прикладом пайових цінних паперів виступають акції;
- боргові — емітент несе зобов’язання у певний термін повернути кошти, які були інвестовані, але такі цінні папери не надають права їх власникам на участь в управлінні справами емітента (приклад — облігації);
- похідні, механізм обігу яких пов’язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами. До таких можна віднести ф’ючерси, опціони, варанти та приватизаційні цінні папери (приватизаційний майновий сертифікат, компенсаційний сертифікат).
   Варто зосередити особливу увагу на деривативах як похідних інструментах фондового ринку.
   Ф’ючерс — стандартний документ, що являє собою контракт, за яким одна сторона дає іншій зобов’язання продати чи купити певну кількість цінних паперів за певною ціною, що визначається в момент виконання угоди в майбутньому. Останнім часом з’явився новий вид ф’ючерсів — індексний, який укладається на рух індексів цінних паперів (наприклад, індекс Dow Jonеs, Standart & Poor’s 500, в Росії — РТС та ін.). Особливість таких ф’ючерсних контрактів полягає в тому, що вони заздалегідь не передбачають будь-які постачання, угода закривається після виплати різниці, що виникає внаслідок руху індексу вгору чи донизу.
   Опціон — стандартний документ, що є контрактом, відповідно до якого власник закріплює своє право продати чи купити певну кількість цінних паперів за певною ціною, що узгоджується в момент укладання контракту. Опціони можуть бути двох типів — європейський та американський. Опціон європейського типу передбачає, що купити або продати базові цінні папери можна лише безпосередньо перед датою його закінчення. За американським опціоном реалізувати угоду можливо протягом терміну його дії. Тому європейський тип опціона менш мобільний, ніж американський, який у зв’язку з цим дістав значного поширення.
   Включення ф’ючерсів та опціонів до інвестиційного портфеля ненабагато змінює його дохідність, але значно знижує рівень ризику.
   Варант являє собою різновид опціона на купівлю, який випускається емітентом разом з привілейованими акціями чи облігаціями та надає право придбавати прості акції даного емітента за певною ціною.