|
7.2. Основи правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні пов’язано з чітким правовим регулюванням інвестиційної діяльності.
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій.
Нині правова система України включає понад 100 законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Насамперед це Закон України “Про інвестиційну діяльність”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”, Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”, що створюють основу правового регулювання інвестиційної діяльності.
Законодавча база визначає правовий статус інвесторів — суб’єктів інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Законодавство декларує, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності і господарювання мають рівні права щодо здійснення цієї діяльності; самостійно визначають мету, напрями, види й обсяги інвестицій; залучають для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами і результатами інвестицій, включаючи реінвестиції і торговельні операції на території України.
Поряд із правами інвесторів чинне законодавство визначає і їхні обов’язки. Так, інвестор зобов’язаний: подавати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; мати дозвіл відповідних державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво; одержати висновок експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог; одержати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної атестації виконавця. Крім того, суб’єкти інвестиційної діяльності зобов’язані додержуватися державних норм і стандартів; подавати у встановленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не припускати несумлінної конкуренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.
Ухвалення законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, є одним із найважливіших умов реалізації державної інвестиційної політики. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність у різних формах, які розглянемо нижче.
1. Регулювання сфер і об’єктів інвестування визначає загальні вимоги до їхнього вибору, а також формує найпріоритетніші напрями інвестування.
Чинним законодавством визначено, що об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди й оборотні активи в усіх галузях і сферах економіки, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об’єктів інвестування за винятком випадків, передбачених законодавством. Так, забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, установлених законодавством, а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Для окремих інституціональних інвесторів установлено особливий перелік об’єктів інвестування. Так, комерційним банкам заборонено інвестування заходів у сфері виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також страхування (крім страхування валютних, кредитних і процентних ризиків).
2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки шляхом установлення відповідних податкових ставок і податкових пільг. Діапазон ставок податку на прибутки є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності.
Податкові пільги надаватимуться суб’єктам інвестиційної діяльності й у процесі створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон.
3. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги та проведення відповідної кредитної політики поки що тільки продекларовано у відповідних законодавчих актах, але широкої практичної реалізації ще не набуло у зв’язку зі скрутним фінансовим становищем країни. Так, законом “Про інвестиційну діяльність” передбачено надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв. Розміри цієї фінансової допомоги щорічно визначаються в процесі затвердження Державного бюджету. Проте в реальному вираженні сума цих засобів протягом останніх років щорічно зменшувалася. Крім того, засоби, що виділяються, спрямовуються в державний сектор економіки. Що стосується кредитної політики в останні роки, то слід наголосити, що пільгові кредити надавалися переважно на розвиток підприємств агропромислового комплексу.
4. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідної амортизаційної політики вже здійснюється на практиці. Передусім це виявляється в праві здійснення прискореної амортизації, що поширюється на окремі галузі економіки, елементи основних фондів, види устаткування. З цією метою розроблено і затверджено порядок застосування норм прискореної амортизації машин і устаткування під час реалізації інвестиційних проектів з участю іноземних інвесторів. Що стосується нематеріальних активів, то норми їх списання компанії (фірми) установлюють самостійно в межах 10 років. Оскільки амортизація основних фондів і нематеріальних активів відноситься на собівартість продукції (товарів, послуг), остільки використання норм прискореної амортизації дає змогу, з одного боку, зменшити базу оподаткування прибутку (тобто знизити суму сплачуваного податку на прибуток), а з іншого — у більшому обсязі формувати засоби амортизаційного фонду, що потім можуть спрямовуватися на нове інвестування.
5. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеличких державних підприємств (малої приватизації)”, “Про приватизаційні папери”, щорічно затверджується Державною програмою приватизації на поточний рік та іншими нормативними актами. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності подана найбільшою кількістю законодавчих актів, проте на реальних процесах приватизації це поки що істотно не відбилося.
Водночас слід наголосити, що прискорення приватизації дає змогу істотно активізувати інвестиційні процеси. Досвід показує, що чим далі країна просунулася по шляху приватизації, тим охочіше іноземні інвестори вкладають кошти в окремі інвестиційні проекти (рис. 1.1).
Законодавство України гарантує іноземним інвесторам право участі в приватизації окремих підприємств і об’єктів незавершеного виробництва, придбання акцій як за українську, так і за іноземну валюту. Передбачається істотно спростити процедуру участі іноземних інвесторів у приватизації державного майна. Привабливим у цьому відношенні є надання права власності на земельну ділянку, на якій розміщено об’єкт інвестування, підприємствам з іноземними інвестиціями, що мають статус юридичної особи України.
Рис. 7.1. Структура прямих іноземних інвестицій в Україну в галузях економіки за станом на 01.09.99 р. 6. Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має визначені особливості. Правовою основою цього регулювання є закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про господарські товариства”, Указ Президента “Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії” та ін.
Законодавчі й інші нормативні акти, що діють у цій сфері, визначають види цінних паперів, що випускаються в Україні, порядок їх обертання, вимоги до емітентів, форми і засоби реалізації окремих фінансових інструментів на первинному і вторинному фондовому ринку, порядок державного контролю за випуском і обертанням цінних паперів і діяльністю фінансових посередників. Крім того, Кабінетом Міністрів України затверджена у квітні 1994 р. Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України, реалізація якого дасть змогу наблизити форми фінансового інвестування до вимог сучасних світових стандартів.
7. Експертиза інвестиційних проектів є однією з найважливіших сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. Відповідно до чинного законодавства України державні, міждержавні і регіональні інвестиційні проекти і програми, реалізовані за рахунок бюджетних і позабюджетних засобів, підлягають обов’язковій державній експертизі. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі в питаннях дотримання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог. У разі потреби експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватися експертними комісіями, утворюваними Верховною Радою України.
Особливі вимоги подаються до експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, за якими інвестори претендують на одержання додаткових податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти повинні сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах; супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективних і екологічно безпечних видів технологій; сприяти зниженню енерговитрат на одиницю продукції; орієнтуватися на найраціональніше використання сировинної бази України; бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках. Визнання інвестиційного проекту із залученням іноземних інвестицій таким, що відповідає переліченим вище вимогам, здійснюється Агентством міжнародного співробітництва й інвестицій на основі висновків незалежної експертної комісії, що створюється цим Агентством.
8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами в різноманітних формах. Насамперед, держава гарантує цей захист незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам, у тому числі й іноземним, забезпечується однаковий правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, спрямованих на заборону управління інвестиціями, їх використання і ліквідацію. Законодавством передбачені умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.
Важливою законодавчою гарантією є і те, що інвестиції не можуть бути безплатно націоналізовані або реквізовані. Ці заходи можуть бути застосовані лише на підставі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі всіх збитків, пов’язаних із припиненням інвестиційної діяльності, включаючи утрачену вигоду і моральні втрати.
9. Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів установлено такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном:
- резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України шляхом участі в підприємствах, утворюваних разом з іноземними юридичними і фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах або придбання у власність таких підприємств у цілому; створення за рубежем підприємств, що цілком належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій та інших окремих підрозділів; придбання нерухомого і рухомого майна, інших майнових прав і прав інтелектуальної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків; в інших формах;
- інвестиції за кордон здійснюються резидентами тільки за рахунок власних коштів, зарезервованих і відбитих із цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Використання для цього позичкових засобів заборонено;
- усі види грошових інвестицій за кордон (незалежно від їхньої суми) мають здійснюватися лише в безготівковій формі тільки через кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країн інвестування;
- усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди тощо), отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, підлягають зарахуванню на валютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов’язкового продажу валютних надходжень і використання валютних засобів від здійснення інвестиційної діяльності.
Статистичні дані, які характеризують інвестиційну діяльність в Україні, поки що свідчать про невисокий розмір інвестицій, особливо реальних (табл. 7.1). Таблиця 7.1
Деякі показники інвестиційної діяльності в Україні: Показник | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999
І півріччя | Валовий внутрішній продукт, млн грн. | 3 | 50 | 1480 | 12040 | 54520 | 81519 | 93365 | 103869 | 54368 | Темпи зростання до відповідного періоду минулого року, % | | | | | | | | | | у порівняльних цінах | 91,3 | 90,1 | 85,8 | 77,1 | 87,8 | 90,0 | 97,0 | 98,3 | 97,0 | у фактичних цінах | 180 | 1680 | 2950 | 810 | 450 | 149,5 | 114,5 | 111,3 | 121,6 | Капітальні вкладення, млн грн. | 0,6 | 7 | 290 | 2300 | 9380 | 12557 | 10416 | 11543 | 4867 | Темпи зростання до відповідного періоду минулого року, % | | | | | | | | | | у порівняльних цінах | 92,9 | 63,1 | 89,7 | 77,0 | 71,4 | 80,0 | 92,5 | 104,8 | 87,3 | у фактичних цінах | 170,0 | 1100,0 | 2920,0 | 770,0 | 360,0 | 145,0 | 115,6 | 103,0 | 108,3 |
Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
