Studentam.net.ua

6.4. Заставні операції банків з цінними паперами

   Банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов’язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. У світовій банківській практиці застава цінних паперів є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення кредиту, що пояснюється наявністю розвинутого фондового ринку й особливими властивостями цінних паперів як предмета застави, наприклад здатністю до тривалого зберігання, мінімальними витратами на зберігання.
   Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов’язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є  заставодавцем. Передача цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. При виконанні своїх зобов’язань перед заставодержателем право власності на цінні папери залишається за заставодавцем. Згідно з законодавством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
   Заставні операції банків не мають самостійного значення. Вони є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту.
   Цінні папери як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належати заставодавцю, бути ліквідними, їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих процентів. Маржа, тобто різниця між вартістю заставлених цінних паперів і позичкою, що надана під цінні папери з урахуванням процентів, залежить від якості цінних паперів. У світовій банківській практиці найвищий рейтинг якості мають державні цінні папери, зважаючи на їхню надійність, ліквідність і визначеність. Розмір позички може досягати 90% від вартості заставлених державних цінних паперів, тобто маржа може становити близько 10%. При використанні для застави корпоративних цінних паперів береться до уваги, чи обертаються вони на біржі. Цінні папери, що котируються на біржі, оцінюються, як правило, вище, ніж ті, що не котируються, тому маржа при їх використанні під заставу буде нижчою.
   Центральні банки виступають відносно комерційних банків у ролі кредиторів в останній інстанції. Вони надають банкам з метою підтримки їх поточної ліквідності кредит під заставу цінних паперів, що дістав назву ломбардного. Центральні банки можуть надавати ломбардний кредит як за заявками банків під фіксовану процентну ставку, так і шляхом проведення кредитних аукціонів. На аукціонах використовуються дві моделі організації торгів. Американська модель передбачає, що заявки банків — учасників ранжуються виходячи з рівня запропонованої процентної ставки у міру спадання, а потім Центральний банк задовольняє їх у такому самому порядку, починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичерпання встановленого на аукціоні обсягу кредитів. Голландська модель передбачає, що всі заявки банків будуть задоволені за останньою процентною ставкою, яка увійде у список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється Центральним банком.
   Національний банк України почав надавати ломбардні кредити з кінця 1995 р., що пов’язано із започаткуванням у цьому році емісії облігацій внутрішньої державної позики. Загальна сума ломбардного кредиту, яка може бути видана комерційним банкам, процентна ставка та строки кредиту встановлюються НБУ з урахуванням основних напрямів монетарної політики і ситуації на грошово-кредитному ринку. Як правило, ломбардний кредит з огляду на його призначення — це короткостроковий кредит, ломбардна процентна ставка визначається на вищому рівні, ніж облікова процентна ставка НБУ. Кредит видається і оформляється через регіональні управління НБУ. Як забезпечення кредиту НБУ приймає цінні папери, що задовольняють певні вимоги:
- цінні папери повинні бути занесені до Ломбардного списку, тобто списку цінних паперів, затвердженого Правлінням НБУ;
- цінні папери повинні обліковуватись на балансі банку і бути вільними від інших зобов’язань банку;
- строк погашення цінних паперів має перевищувати строк користування кредитом.
   Заборгованість банку за ломбардним кредитом не повинна перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів (облігацій), що надані як забезпечення кредиту. НБУ здійснює контроль за достатністю забезпечення кредиту. У разі падіння вартості портфеля облігацій до рівня, що є недостатнім для забезпечення ломбардного кредиту, банк зобов’язаний надати додаткову кількість облігацій як забезпечення і відповідно заблокувати їх на окремому рахунку в Депозитарії або частково погасити заборгованість.
   Ломбардний кредит надається банкам, що мають ліцензію НБУ і працюють не менше одного року; виконують вимоги щодо дотримання економічних нормативів і формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів; забезпечують своєчасне погашення кредитів НБУ; мають заборгованість за наданими на міжбанківському ринку кредитами, що не перевищує 5% кредитного портфеля.
   Для одержання ломбардного кредиту комерційний банк надає регіональному управлінню НБУ заявку на кредит, кредитний договір і доручення на право реалізації НБУ облігацій, що передані як забезпечення кредиту. Після укладання кредитного договору комерційний банк надає до депозитарію НБУ ДЕПО-розпорядження про блокування необхідної кількості облігацій під забезпечення ломбардного кредиту. Блокування здійснюється у разі надання повідомлення від регіонального управління НБУ про зарахування суми кредиту на кореспондентський рахунок комерційного банку. Після настання строку повернення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ стягує його суму одночасно з нарахованими процентами з кореспондентського рахунку банку. Облігації під забезпечення ломбардного кредиту розблоковуються в Депозитарії на підставі ДЕПО-розпорядження, що надається комерційним банком — заставодавцем, та повідомлення регіонального управління НБУ про повернення кредиту. У разі невиконання умов кредитного договору облігації переходять у власність заставодержателя — НБУ. Заборгованість за кредитом і нараховані проценти НБУ погашає за рахунок коштів від реалізації облігацій (згідно з дорученням комерційного банку), що передані йому як забезпечення. Якщо кошти від реалізації облігацій перевищують суму боргу, залишок коштів зараховується на кореспондентський рахунок комерційного банку.
   Комерційним банкам, які погодились замінити облігації внутрішньої державної позики, що перебувають у їхній власності, на конверсійні облігації, надано право звертатися в НБУ за кредитом під забезпечення конверсійними облігаціями. Кредит може надаватись у розмірі до 50% обсягу замінених облігацій, що підлягали погашенню у відповідному місяці. Строк кредиту — до 60 днів. Процентна ставка встановлюється на рівні дохідності конверсійних облігацій.
   Цінні папери можуть використовуватись банками як застава і при купівлі кредитів на закритих кредитних аукціонах, які НБУ почав проводити із середини 1994 р., використовуючи американську модель організації торгів. Загальне керівництво і відповідальність за проведення аукціонів покладені на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується Правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні виступає НБУ. Для участі в кредитному аукціоні банки подають в Аукціонний комітет заявки встановленої форми. Аукціонний комітет визначає коло комерційних банків, що допускаються до участі в торгах. НБУ висуває до банків — учасників кредитних аукціонів ті самі вимоги, що і при наданні ломбардного кредиту. Згідно з умовами проведення аукціонів сума заборгованості комерційного банку за кредитами НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному аукціоні не повинна перевищувати п’ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу. Крім того, правилами проведення кредитних аукціонів передбачається обмеження розміру кредиту, що надається одному позичальнику — не більше 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні.
   У середині 1996 р. НБУ ввів ще одну вимогу до банків, що рефінансуються через закриті кредитні аукціони. З метою забезпечення своєчасного повернення кредитів, куплених на аукціоні, НБУ вимагає від комерційних банків надання або договору поруки, або договору застави майна, зокрема державних цінних паперів.
   Національний банк України може надавати комерційним банкам, які переведені у режим фінансового оздоровлення, стабілізаційні позики за умови їх забезпечення високоліквідними активами, у тому числі державними цінними паперами, або під гарантію чи поручительство інших фінансово стабільних банків. Стабілізаційна позика надається для оперативного забезпечення платоспроможності і ліквідності комерційного банку та виконання заходів фінансового оздоровлення. Плата за позику встановлюється на рівні облікової ставки НБУ. Строки надання позики, порядок її погашення і сплати процентів визначаються Правлінням НБУ стосовно кожного конкретного банку.
   Комерційні банки можуть самостійно надавати та отримувати від інших комерційних банків кредити під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Облігації, що передаються як забезпечення кредиту (як застава), блокуються в депозитарії на підставі ДЕПО-розпорядження банку-заставодавця і повідомлення банку-кредитора (заставодержателя) про перерахування коштів. У разі повернення кредиту облігації розблоковуються на підставі відповідного розпорядження банку-заставодавця і повідомлення банку-кредитора про повернення кредиту.
При невиконанні умов кредитної угоди заставлені облігації за письмовою угодою сторін переходять у власність банку-заставодержателя.
   Новим видом операцій з цінними паперами для українських банків є операції РЕПО.
   Операція РЕПО (REPO, RP-repurchase agreement) — це фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції (стандартне РЕПО) одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов’язання викупити вказані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов’язання на зворотну купівлю відповідає зобов’язанню на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який повинна отримати сторона, що виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині РЕПО. Ціна зворотного викупу являє собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка РЕПО) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати РЕПО як форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.
   Процентний дохід, який можна отримати від інвестування коштів в угоду РЕПО, визначається за формулою:

   Зворотне РЕПО — дзеркальне відображення стандартного РЕПО, Вона означає ту ж саму угоду, але з позиції покупця цінних паперів у першій частині РЕПО.
   У світовій практиці угоди РЕПО укладаються, як правило, на позабіржовому ринку, на короткий проміжок часу і на великі суми, тобто це операції оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій РЕПО є стандартизованими.
   Що стосується переміщення і зберігання цінних паперів, то, як показує світова практика функціонування ринку РЕПО, можуть застосовуватись різні способи. Перший спосіб полягає у тому, що цінні папери, куплені у першій частині операції РЕПО, справді перераховуються (переказуються) покупцеві цінних паперів. У цьому випадку покупець цінних паперів у першій частині РЕПО мінімізує свій кредитний ризик. Другий спосіб передбачає переказування (переміщення) цінних паперів на користь третьої сторони, що визначило назву цієї операції — “тристороннє” РЕПО. Третя сторона, згідно з договором, має певні зобов’язання перед безпосередніми учасниками угоди. Останній, третій спосіб здійснення операцій РЕПО вирізняється тим, що цінні папери залишаються у сторони, яка виступає продавцем цінних паперів у першій частині цієї операції. Продавець виступає у ролі зберігача цінних паперів для покупця. Цей спосіб РЕПО традиційно називають “Довірчим РЕПО”. Він характеризується мінімальними витратами на переміщення цінних паперів, а також найвищим рівнем кредитного ризику для покупця цінних паперів.
   Починаючи з 1997 р. Національний банк проводить на позабіржовому ринку операції з державними цінними паперами на умовах угоди РЕПО. При проведенні цих операцій НБУ укладає з комерційним банком генеральну угоду про продаж-купівлю цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за ціною, обумовленою заздалегідь.
   Згідно з нормативними документами НБУ операції РЕПО поділяються на три види залежно від терміну дії і порядку встановлення процентної ставки:
- нічне РЕПО. Термін дії становить один день. Процентна ставка є фіксованою на весь період проведення операції;
- відкрите РЕПО. Термін операції в угоді не визначається. Кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО, але з обов’язковим повідомленням про завершення операції. Процентна ставка не є фіксованою;
- строкове РЕПО. Термін операції визначається в угоді. Ставка є постійною протягом усього терміну проведення операції.
   Національний банк може здійснювати операції РЕПО з купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У другому випадку НБУ через свої регіональні управління не пізніше ніж за тиждень до проведення тендера надсилає повідомлення із зазначенням дати та умов його проведення. Комерційні банки, які бажають взяти участь у тендері, подають заявки, в яких пропонують свої умови, зокрема стосовно ціни в першій і другій частині операції. Після закінчення тендера НБУ наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти договір на здійснення операції РЕПО. В договорі передбачаються термін, сума, ціна і перелік державних цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО; зобов’язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має кореспондуватись із зобов’язанням купити ці державні цінні папери із зворотним продажем, і порядок установлення процентного доходу.
   При проведенні операцій РЕПО визначається дві ціни: ціна продажу цінних паперів і ціна їх зворотного викупу. Орієнтиром при визначенні ціни продажу в першій частині операції РЕПО може бути середньозважена ціна того аукціону, на якому були придбані цінні папери, що є предметом угоди. Ціна зворотного викупу цінних паперів, тобто ціна в другій частині операції РЕПО, визначається в результаті торгів між учасниками угоди.
   Операції щодо обліку облігацій за угодами РЕПО здійснюються у депозитарії Національного банку. Банк-продавець надає Депо-розпорядження, на підставі якого депозитарій здійснює блокування облігацій. Повідомлення про блокування подається банку-покупцю. Після надходження повідомлення покупець переказує кошти на рахунок продавця облігацій. При зворотному викупі після надходження повідомлення про перерахування коштів у депозитарії здійснюються операції з розблокування облігацій.