Studentam.net.ua

3.5. Розрахунки з використанням пластикових карток

   Розрахунки з участю фізичних осіб, на відміну від міжгосподарських розрахунків, які переважно виконуються в безготівковій формі, до останнього часу здійснюються в Україні переважно готівкою. Традиційні інструменти безготівкових розрахунків (чеки, платіжні доручення) у цій сфері майже не застосовуються, що можна пояснити малими обсягами трансакцій окремих платників та низьким
рівнем розвитку банківських послуг у країні. Проте зумовлені трансформаційними процесами в економіці надмірне розбухання готівкового обороту та істотне підвищення розміру трансакцій найзаможнішого прошарку населення викликали гостру потребу в запровадженні безготівкових інструментів у цю сферу.
   Враховуючи те, що світова практика інтенсивно скорочує застосування в масових платежах паперових безготівкових інструментів (чеків, доручень тощо) і запроваджує електронні платежі за допомогою пластикових карток, Національний банк та уряд України прийняли рішення запровадити безготівкові розрахунки у сферу масових платежів із застосуванням пластикових карток, не вдаючись до використання паперових інструментів. Якщо цей задум буде реалізовано, то і в організації масових платежів Україна зможе вийти на рівень світових досягнень.
   На противагу системі електронних платежів (СЕП), яка обслуговує розрахунки юридичних осіб, забезпечення безготівкових розрахунків з участю фізичних осіб на електронній основі одержала назву системи масових електронних платежів (СМЕП).
   Створення СМЕП є значно складнішим, трудо- та капіталомісткішим завданням, ніж створення СЕП. Адже учасниками цієї системи потенційно можуть бути:
— мільйони фізичних осіб;
— величезна кількість торговельних та інших організацій, що надають послуги населенню;
— банки, які обслуговують власників пластикових карток, торговельні та інші організації;
— структури, які забезпечують передавання електронної інформації, здійснюють розрахунки між банками, надають технічну та технологічну підтримку електронним системам зв’язку тощо. Їх потрібно забезпечити відповідними технічними інструментами (картками), програмно-технічними комплексами (терміналами, банкоматами), лініями зв’язку, засобами захисту, контролю, технічного і технологічного супроводження тощо. Для цього потрібні великі капіталовкладення, які не можуть забезпечити окремі банки чи їх об’єднання.
   Водночас в Україні є чимало передумов, що сприятимуть успішному розв’язанню цього завдання в оптимальні строки і з мінімальними витратами. Передусім це можливість реалізувати новітній світовий досвід у цій сфері; по-друге, СМЕП створюється на державній основі при безпосередній участі Національного банку України, що дасть можливість широко використати мережу і досвід функціонування СЕП та фінансову підтримку НБУ; по-третє, оскільки попит на послуги СМЕП поки що незначний і розвиватиметься поступово, в НБУ та комерційних банків є достатньо часу, щоб розробити комплексний проект системи і розпочати поступову його реалізацію, уникаючи помилок і витрат на їх виправлення. Тому є підстави сподіватися, що Україна створить власну СМЕП на такому ж високому рівні, як і СЕП, хоч і не так швидко як цю останню.
   Учасниками СМЕП є: Національний банк України, комерційні банки, фізичні та юридичні особи — клієнти банків, підприємства торгівлі та сфери послуг. Вирішальну роль в її функціонуванні відіграють комерційні банки. Вони реалізують пластикові картки своїм клієнтам, ведуть інформаційне забезпечення електронних платежів, поточні рахунки продавців і покупців і здійснюють остаточне урегулювання їхніх взаємних вимог. Тому через пластикові картки банки надають цілий комплекс послуг своїм клієнтам.
   Ключову роль у переведенні масових платежів на безготівкову основу відіграють пластикові картки. Самі по собі вони не є грішми і не здійснюють обігу. Вони лише є підтвердженням того, що їхні власники мають на своїх рахунках певну суму грошей, яку можуть привести в рух з допомогою карток і погасити свої зобов’язання. Тому емісія карток не збільшує загальної маси грошей в обігу. Проте вона може прискорити їх обіг, збільшити залучення готівки в банківський оборот, підвищити рівень грошово-кредитної мультиплікації, що може спричинити збільшення пропозиції грошей та інфляційні процеси.
   У світовій практиці вже існує багато видів пластикових карток, які різняться за характером емітента (банки, небанківські структури), характером власника (приватна особа, корпорація), функціональним призначенням (кредитна картка, дебетна картка), технологією використання (картки з магнітною смугою, картка з мікросхемою, або смарт-картка), за ступенем пільг для користувачів (“стандартні”, “золоті”, “платинові”). Для організації СМЕП в Україні найбільший інтерес викликає класифікація банківських пластикових карток за їх функціональним призначенням та технологією використання.
   Одним із функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення за їх допомогою платежів, завдяки чому всі їх можна назвати платіжними. Проте деякі з них мають ще й інше призначення — забезпечувати кредитування власника картки. Тому цю групу карток прийнято називати кредитними, а всі інші — дебетовими.
   Кредитними називаються картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власником кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Тому власникам їх відкриваються окремі позичкові рахунки, які функціонують незалежно від інших їхніх рахунків (поточних чи ощадних). При видачі кредитних карток банки-емітенти уважно вивчають кредитоспроможність своїх клієнтів і тільки після цього визначають, чи можливо реалізувати кредитну картку конкретному клієнту і якого розміру ліміт кредитної лінії йому встановити. Тому такі картки реалізуються звичайно найбільш надійним клієнтам, які мають високу кредитоспроможність. Через такі обставини та високі кредитні ризики цей вид карток у банківській практиці України використовується вкрай обмежено.
   За кредитними картками їх власники можуть здійснювати платежі за товари та послуги (будь-які чи тільки певного виду), одержувати готівку в банківських установах чи в банкоматах, одержувати певні пільги від банків-емітентів (страхування життя, скидки при бронюванні авіаквитків, оплаті місць у готелях, телефонних розмов тощо), використовувати як засіб самоідентифікації та ін.
   Умови надання кредиту та порядок здійснення платежів за кредитними картками визначають банки-емітенти. Вони можуть помітно різнитися залежно від окремих емітентів. Так, за одними з карток наданий платіжний кредит повинен бути погашений протягом місяця, а за іншими здійснені платежі протягом 25 днів взагалі не вважаються кредитом і за ними не стягується процент. Одні емітенти можуть вимагати підтвердження наданого кредиту, інші — ні. За одними картками разові платежі можуть обмежуватися певними сумами, а за другими — ні, а тільки загальним лімітом кредитної лінії, за третіми може допускатися навіть перевищення цього ліміту. Конкурентна боротьба між банками за клієнтуру примушує їх постійно вдосконалювати кредитні картки, робити їх дедалі привабливішими для клієнтів.
   Дебетними називаються пластикові картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням коштів безпосередньо з поточного рахунку власника картки, а не за рахунок наданого кредиту.
   Тому за своїм призначенням це суто платіжні картки. Проте й вони не виключають користування власником у деяких випадках кредитом, а саме:
— якщо він має поточний рахунок з овердрафтом, то в межах ліміту овердрафту клієнт користується для платежів за карткою банківською позичкою. У цьому випадку дебетна картка мало чим відрізняється від кредитної;
— між моментом оформлення за карткою купівлі товару чи послуги в торговельній структурі і списанням коштів з поточного рахунку власника може проходити певний період часу, протягом якого покупець користується придбаним товаром, отже, одержує кредит. Проте це скоріше технічний кредит, зумовлений технологічними особливостями даної картки, а не її природою. На перших порах, коли процес обміну інформацією між учасниками був тривалим, цей кредит відіграв значну стимулюючу роль у швидкому поширенні дебетних карток.
   Платіжна дебетна картка досить зручна і проста у користуванні: її можна швидко оформити, за нею майже немає обмежень при одержанні готівки з поточного рахунку, нею можна вносити готівку на рахунок, сума платежів за цією карткою не обмежується лімітом кредитної лінії.
   Дебетні картки теж бувають кількох видів. Залежно від спрямованості операцій, що здійснюються такою карткою, виділяють:
— картки для операцій з готівкою, за допомогою яких власники можуть отримати готівку зі своїх рахунків безпосередньо в банку, або через автоматичні пристрої (банкомати), мережа яких може охоплювати всю країну та інші держави. Такі картки відкривають власнику доступ до свого поточного рахунку на засадах самообслуговування будь-де і в будь-який час, тому що банкомати працюють без вихідних і цілодобово;
— картки для оплати товарів (послуг) через термінали в торговельних залах. Наявність терміналу та мережі електронного зв’язку дає можливість продавцеві товару швидко ідентифікувати платника, а останньому — негайно переказати гроші з його рахунку на рахунок торговельної організації. Ці картки технологічно спроможні істотно витіснити готівку зі сфери масових платежів. Все залежатиме від сфери розвитку мережі терміналів (має бути 100-процентне охоплення структур, які продають населенню товари та послуги) та високого рівня довіри до банків — організаторів цих платежів;
— чекові гарантійні картки, що використовуються для ідентифікації чекодавця і гарантування платежу за чеком. Гарантування забезпечується наявними на поточному рахунку власника картки коштами та правом на кредит, наданим йому банком у разі недостатності для оплати чека власних коштів. Ці картки широко застосовуються у країнах з розвинутим чековим обігом. Як зазначалося вище (3.3), в Україні чековий обіг не розвинутий і немає підстав очікувати його широкого розвитку у майбутньому. Тому цей вид дебетної картки навряд чи знайде широке застосування в нашій країні.
   За технологією використання виділяються два види карток:
— картки з магнітною лінією;
— картки з мікросхемою (смарт-картки).
   Ці картки різняться за способом запису інформації, необхідної для здійснення платежу, та обсягом її накопичення. З магнітною смугою та з мікросхемою можуть бути як кредитні, так і дебетні картки.
   Картки з магнітною смугою характеризуються тим, що інформація, необхідна для використання її в банкоматах та в електронних платіжних терміналах, записана на магнітній смузі, розміщеній на звороті картки. Важливим елементом цієї інформації є персональний ідентифікаційний номер (PIN). Цей номер (код) має бути відомий власнику картки, і він його вводить у банкомат чи термінал за допомогою спеціальної клавіатури. Коли картка вводиться у зчитуючий пристрій банкомата чи терміналу, набраний код порівнюється з PIN-кодом на магнітній смузі і, якщо вони збігаються, відкривається доступ до комунікаційної мережі для передавання команд щодо виконання платежу: власник набирає суму платежу, яка передається до банку, що веде його рахунок, з якого вона списується та переводиться на рахунок продавця товарів чи послуг або видається готівкою (з банкомата).
   Картки з магнітною смугою мають той недолік, що не несуть у собі інформації про зміну залишку коштів на рахунку платника після кожної трансакції. Тому при кожній операції потрібно звертатися до банку за цією інформацією, що затримує саму трансакцію і здорожує весь процес платежу. Цієї вади позбавлена смарт-картка.
   Смарт-картка характеризується тим, що замість магнітної смуги в неї вмонтована мікросхема, яка, власне, є мікропроцесором, здатним самостійно обробляти і запам’ятовувати зміну інформації, зокрема визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Поява смарт-картки відкрила можливість для створення “електронного гаманця”, за допомогою якого платник може автономно здійснювати всі свої платежі в безготівковій формі, не звертаючись кожного разу до банку-емітента картки за підтвердженням його платоспроможності.
   Смарт-картка має й інші переваги. У неї значно ширші функціональні можливості, оскільки мікросхема спроможна утримувати набагато більший обсяг інформації, оперативно її обробляти і поновлювати. Вона значно надійніша, ніж картка з магнітною смугою.
   Зважаючи на очевидні переваги смарт-картки, Україна повинна орієнтуватися, приступаючи до розбудови власної СМЕП, відразу на широке запровадження смарт-карток. “Перестрибнувши” вже пройдені в західній практиці етапи розвитку масових електронних платежів, Україна відразу вийде на рівень найновіших технологій у цій сфері, що сприятиме прискоренню цих платежів, їх здешевленню, посиленню захищеності, підвищенню авторитету банків тощо.
   Оскільки розбудова СМЕП потребує значних інвестицій, постає питання, чи окупляться ці затрати. Це залежить від тієї вигоди, яку одержать учасники СМЕП — фізичні особи, торговельні організації, окремі банки та банківська система в цілому, оскільки левову частину цих витрат візьме на себе кожний із них.
   Фізичні особи — учасники СМЕП одержують такі вигоди від застосування пластикових карток у масових платежах:
— позбавляються ризиків, пов’язаних з втратою, крадіжкою, пошкодженням готівки і водночас збережуть майже всі переваги платежів готівкою (негайність, простота платежу);
— поліпшаться умови для планування і контролю сімейних бюджетів, для оперативної капіталізації частини доходів, оскільки за залишками коштів на рахунках, що перевищують суми, призначені для поточних електронних платежів, нараховуються проценти;
— підвищується престиж власника картки у суспільстві, що має позитивне значення для працевлаштування, для професійного зростання тощо.
   Водночас застосування пластикових карток має для клієнтів і негативні наслідки:
— зростають витрати, пов’язані зі здійсненням таких платежів (оплата картки, сплата вступного внеску, сплата процента за кредит, обов’язковий депозит на рахунку для платежів по картці тощо);
— обмеженість мережі магазинів, підприємств сфери послуг, які готові приймати платежі на основі електронних платіжних карток, стримує застосування останніх і зумовлює широке користування готівкою.
   Вказані недоліки в умовах хронічної економічної кризи можуть переважити позитивні наслідки запровадження пластикових карток та істотно загальмувати весь процес створення СМЕП.
   Продавці (торговельні організації) мають такі вигоди від застосування пластикових карток:
— зростають обсяги реалізації завдяки залученню більшої кількості і з більшою платоспроможністю покупців;
— скорочуються витрати на інкасацію та конвертацію виручки;
— скорочуються витрати на підтримання безпеки магазинів і підвищується її рівень;
— зростає якість, технологічність обслуговування покупців та рейтинг торгової організації.
   Негативні наслідки застосування карток для продавців полягають у необхідності істотних початкових витрат на придбання відповідного обладнання та навчання кадрів з користування досить складною системою пристроїв. У подальшому зростуть і поточні витрати з обслуговування терміналів та пристроїв. Для переважної більшості українських “торговельних точок”, які залишаються малопотужними, такі витрати не під силу профінансувати.
   Для окремих банків застосування пластикових карток у масових платежах має такі вигоди:
— збільшується залучення коштів, зростають кредитні ресурси банків і можливості збільшувати їх доходи;
— зростають доходи банків, оскільки за всі операції з картками вони стягують плату;
— зростає імідж банків, підвищується конкурентоспроможність тих із них, які застосовують електронні засоби платежів.
   Проте перехід на карткові платежі вимагає від банків також значних первинних витрат на технічне і програмне забезпечення, підготовку кадрів, лінії зв’язку тощо.
   Для банківської системи в цілому широке застосування пластикових карток у сфері масових платежів має такі вигоди:
— зросте залучення грошових коштів у внутрішньобанківський оборот, посилиться керованість грошового обороту в цілому, підвищиться роль банківської системи в розвитку економіки;
— знизиться частка готівки в грошовій масі, скоротяться витрати на її друкування і забезпечення обігу (касові витрати);
— з’явиться додатковий стимул для переведення банківської справи на сучасні електронні технології, що сприятиме зростанню попиту на новітню комп’ютерну техніку, програмне забезпечення, системи зв’язку, висококваліфіковані кадри і дасть тим самим поштовх до розвитку вітчизняного виробництва та зайнятості.
   Проте для отримання вказаних вигід потрібно здійснити значні капіталовкладення у створення інфраструктури СМЕП. Кризовий стан бюджету навряд чи дасть можливість державі виділити необхідні для цього інвестиції. Тим більше, що інвестиції потрібні не тільки для внутрішньо- та міжбанківських заходів (процесингові центри, програмне забезпечення, банкомати тощо), а й на реконструкцію суміжних сфер (торгівлі, сфери послуг, зв’язку, виробництва комп’ютерної техніки та ін.). З іншого боку, низький рівень життя населення та зумовлений ним недостатній платоспроможний попит, а також низький рівень довіри до банківської системи не додають оптимізму щодо достатності попиту на пластикові картки населення України, щоб затрати на створення СМЕП окупилися в близькій перспективі. Тому створення цієї системи має здійснюватися виважено, комплексно, з урахуванням усіх позитивних і негативних факторів і наслідків та з залученням коштів усіх суб’єктів системи з тим, щоб іміджеві інтереси окремих із них не взяли гору над економічними інтересами всього суспільства.