Studentam.net.ua

2.3. Формування депозитних ресурсів

   Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.
   Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.
   Про динаміку депозитних ресурсів комерційних банків свідчать дані табл. 2.2.

Таблиця 2.2

КОШТИ НА РАХУНКАХ ПІДПРИЄМСТВ, ОРГАНІЗАЦІЙ ТА НАСЕЛЕННЯ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ УКРАЇНИ

    Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їхнім власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.
   Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові, або строкові, депозити, умовні депозити.
   Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).
   Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.
   Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках.
   На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виторгу від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.
   Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.
   Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками. Динаміка цих депозитів наведена в табл. 2.3.Таблиця 2.3

ЗАЛУЧЕНІ КОШТИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА МІЖБАНКІВСЬКОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

    Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.
   Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший — у банку.
В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).
   У свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.
   Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.
   Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.
   Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за такими ознаками: 
· спосіб випуску;
· спосіб оформлення;
· термін обертання;
· умови сплати процентів.
   Відповідно до першої ознаки сертифікати випускаються як одноразові і серіями; за другою ознакою — іменні і на пред’явника; з третьою ознакою — термінові і до запитання; з четвертою ознакою — з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою процентів у день погашення сертифіката.
   Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.
   Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.
   Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім’я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу векселів. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.
   Приклад:
   Банк випустив векселі на суму 30 тис. грн. терміном до 90 днів зі сплатою 12% річних. Отже, купуючи такі векселі, клієнти сплатять банку 30 тис. грн., а продаючи їх банку після закінчення 90-денного терміну, одержать від банку 30,9 тис. грн. (30´ 12´ 90/360´ 100+30).
   Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунку. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.
   Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією з вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій на поточному рахунку.
   Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже, внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.
   Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.
   Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.
   Приклад:
   Банк установив ставку за кредитом на рівні 15%, за депозитом — 10% річних. До нього звернулися за позичкою два клієнти. Сума кредитної заявки на рік в обох клієнтів однакова — 800 тис. грн., а залишки коштів на депозитному рахунку різні: в одного клієнта 600 тис. грн., в іншого — 700 тис. грн. Розрив між кредитом і депозитом відповідно 200 і 100. Виходячи з цих умов перший клієнт сплатить банку за користування кредитом 30 тис. грн. (15% від 200), а другий — 15 тис. грн. (15% від 100).
   Проте успіх такого методу залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кредитів. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.
   У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з
активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.
   Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі можуть не нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається шляхом установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.
   Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов’язковому порядку, прибуток за ними набагато нижчий, ніж за терміновими депозитами.
   При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.
   Банки можуть заінтересувати вкладників шляхом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за внеском.
Приклад:
   Депозит на суму 500 тис.грн. розміщений у банку терміном до одного року зі сплатою доходу щомісяця з розрахунку 15% річних. У цьому випадку місячний дохід за простими процентами дорівнюватиме 6,25 тис. грн. (500´ 15/12´ 100).
   Дохід за складними процентами (нарахування процента на процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховується процент і отримана величина приєднується до суми внеску; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії внеску.
   Приклад:
   Депозит у сумі 500 тис. грн. розміщений на строк до одного року зі сплатою доходу по закінченні строку дії договору виходячи з 15% річних. Нарахування процентів відбувається щомісячно. В цьому випадку дохід, при обчисленні його за складними процентами, становитиме: за перший місяць — 6,25 тис. грн., за другий — 6,33 (506,25 ´  15/12 ´  100), за третій — 6,41, за четвертий — 6,49 і так далі до 12 місяців із щомісячним приростом на суму 0,08 тис. грн. За рік дохід за складними процентами становитиме 80,28 тис. грн. (6,25 ´  12 + + 0,08 + 2 ´ 0,08 + 3 ´ 0,08 + … + 11 ´ 0,08, або 6,25 ´ 12 + 11 ´ 12/2 ´ 0,08, або 6,25 ´ 12 + 66 ´ 0,08 = 80,28).
   Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.
   Приклад:
   Вклад сумою 500 тис. грн. прийнятий на строк 3 міс. під 12% річних. Якщо гроші не зніматимуться з рахунку протягом шести місяців, дохід становитиме 15% річних, протягом 9 місяців — 18% річних і одного року — 21% річних. Сплата процентів відбувається щомісячно. У цьому разі дохід вкладника буде щомісячно дорівнювати: у першому випадку 15 тис. грн. (500 ´ 12 ´ 3/12 ´ 100); у другому — 18,75 тис. грн. (500 ´ 15 ´ 3/12 ´ 100), у третьому — 22,5 тис. грн. (500 ´ 18 ´ 3/12 ´ 100), у четвертому — 26,25 тис. грн. (500 ´ 21 ´ 3/12 ´ 100).
   З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску.
   Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти шляхом страхування депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внесків банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.
   Згідно з положенням НБУ “Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів” резервування коштів, залучених від фізичних осіб, має здійснюватися комерційними банками шляхом вкладання певної частки залучених коштів у державні цінні папери. Цей захід, спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршання фінансового стану комерційного банку, водночас постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб. Створення резерву у вигляді цінних паперів вигідне для комерційного банку тому, що він має гарантований дохід від придбання цінних паперів.