| 5.3. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ |
|
5.3. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ Місцеві податки мають не таку тривалу історію як державні податки. Першим податком місцевого характеру став податок на користь бідних, він був введений в Англії у XVII ст. Причиною його запровадження стало значне збільшення в країні злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Але поступово ця добровільність перетворилася на обов’язковість.Податок на користь бідних сплачувався багатими громадянами, головною підставою для його стягнення була наявність у платників землі, будівель та іншого нерухомого майна. По мірі виникнення інших потреб місцевих союзів з’являлися інші місцеві податки - дорожній і шкільний податок. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції і охорони, на окремі види робіт з благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі тощо). У Франції місцеві податки з’явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомового, промислового). Місцевим органам самоврядування було надано право встановлювати до названих податків надбавки -“добавочні сантими” (сантим - дрібна монета Франції). У Франції також існував особливий податок, який справлявся на території общин - октруа, або привратний чи заставний збір. Октруа представляв з себе непрямий податок, стягувався з продуктів споживання при їхньому завезенні на територію місцевого союзу. Місцеві органи самоврядування Прусії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності, в тому числі і у фінансах. У 1892 р. місцевим властям були передані реальні податки: поземельний, подомовий та промисловий. Держава залишила за собою стягнення подоходного та майнових податків. Поряд із цим, існувала система місцевих надбавок до подоходного податку. Крім того, общини мали право запроваджувати податок на приріст цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися тому, що даний процес супроводжувався зростанням ціни на землю. Особливою формою місцевого оподаткуваня стало так зване “спеціальне обкладання”, воно мало одноразовий характер і пов’язувалося із проведенням конкретних робіт по благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цього отримували вигоду. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у Сполучених Штатах Америки, в нашій країні вона відома під назвою самообкладання, що практикувалось у сільській місцевості. Місцеве оподаткування в ринкових країнах в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування. Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи: 1) Власні місцеві податки - встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевого союзу. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові. 2) Надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом. 3) Податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевими властями (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв’язку, автостоянками, за видачу різного роду документів органами місцевої влади). 4) Податки, які відображають політику місцевих властей, головним чином, це екологічні податки, значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів. Характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їх множинність, регресивність, широке охоплення платників. Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значна і відповідно суттєва роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів. Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу нерозривно пов’язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування -земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку ХІХ ст. земські повинності справлялись в значній своїй частині без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевих властей. Для того, що би покласти край такому безладу імператор Олександр І доручив Сенату зібрати точні дані про земські повинності і встановити єдине та загальне положення по їх справлянню. Першим законодавчим актом в Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування став Указ 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє Положення про земські повинності, яким запроваджувався поділ всіх повинностей на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов’язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства (складок). В послідуючі роки (1808 р., 1816 р.) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони стосувалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові (а точніше: обов′язкові і не обов′язкові, що відповідало розповсюдженому на той час погляду на завдання держави і місцевих союзів). В ХІХ ст. в Росії існували натуральні земські повинності, які справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно встановленої черговості і визначених завдань. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня. Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків. Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від несення натуральних повинностей. В 1851 р. в Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були поділені на дві групи: 1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії і 2)місцеві - на користь однієї губернії або області чи групи областей або губерній. Скасування кріпатства вимагало перегляду складу земських повинностей і їхнього розповсюдження на селян. У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню. Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов’язкових і необов’язкових. До обов’язкових земських повинностей віднесли ті, які раніше рахувалися в складі губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами; утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув’язнених; деякі видатки по виконанню військової повинності; видача квартирних грошей визначеним категоріям чиновників; міри проти чуми рогатої худоби та деякі інші. Одночасно було розширено коло губернських повинностей, серед яких значний розвиток одержали видатки по утриманню медичних закладів, органів опіки. В західних губерніях Російської імперії існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори для благоустрою приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів. Після Жовтневої революції 1917 р. земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. В середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила по регулюванню земського обкладання, які характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, з худоби, з житлових приміщень поза містами. Пізніше була запропонована більш деталізована програма організації місцевих фінансів і в т.ч. місцевого оподаткування; в грудні 1918 р. виходять нормативні документи, згідно яких вводилась значно більша кількість місцевих податків та зборів: 9 видів у сільській місцевості і 15 видів у містах. Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і включав 5 видів надбавок до державних податків та 20 самостійних місцевих податків та зборів. У 1926 р. приймається нове Положення про місцеві фінанси, яке передбачало всього 4 види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів на той час охоплював 14 видів. Початок 30-х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні країною, що спричинило послаблення місцевих фінансів. Податковою реформою 1930-1932 р.р. були скасовані множинні дріб’язкові, головним чином, місцеві податки і збори та встановлені нові загальнодержавні податки; перелік місцевих податків та зборів скоротився до двох - земельної ренти та податку з будов. У 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках та збір з власників транспортних засобів. Перелік місцевих податків та зборів обмежений вказаними 4 видами лишався незмінним протягом тривалого часу - до початку 80-х років. У 1981 р. були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазначених, був запроваджений місцевий разовий збір на колгоспних ринках. Отже, упродовж майже півстоліття кількість місцевих податків та зборів обмежувалася лише 4 податками, які не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів становила лише декілька відсотків. Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Місцеві податки, поряд із іншими джерелами місцевих надходжень, повинні стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самоврядування. В умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення. Питання для закріплення матеріалу та самостійної роботи Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено. |
| < Попередня | Наступна > |
|---|
