| 4.5. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ |
|
4.5. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ Як відзначалось у попередніх параграфах, бюджетна система кожної країни представляє сукупність усіх бюджетів; вона функціонує як єдине ціле, на певних організаційних засадах, що визначаються державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом. Між бюджетами різних ланок і видів обов’язково виникають різноманітні взаємозв’язки, які зумовлені:1) необхідністю досягнення збалансованості усіх бюджетів; 2) забезпечення виконання завдань центральних органів влади та управління і місцевого самоврядування; 3) здійснення перерозподілу бюджетних ресурсів в зв’язку із розбіжностями у рівнях податкового потенціалу і відмінностями у обсягах видатків в територіальному розрізі. Основними складовими міжбюджетних відносин є: - розмежування функцій і повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядування і на цій основі розподіл доходів і видатків між окремими видами бюджетів; - надання фінансової допомоги бюджетам тих територій, які мають недостатній податковий потенціал, т.б. здійснення бюджетного регулювання; - забезпечення перерахування надлишкових коштів з бюджетів територій-донорів; - здійснення фінансового вирівнювання як гарантії задоволення потреб населення усіх територіальних громад на однаковому рівні. В збалансуванні бюджетів велике значення має бюджетне регулювання, яке полягає у наданні коштів з Державного бюджету України до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя з метою збалансування доходів і видатків кожного бюджету. Частина доходів може передаватись у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і обов’язкових платежів, які справляються на певній території або у вигляді дотацій і субвенцій. Найбільшого розповсюдження набув метод відсоткових відрахування від загальнодержавних податків і зборів. Сутність його полягає у наступному. Для цілей бюджетного регулювання всі доходи бюджетів поділяються на дві групи: 1) закріплені, які повністю надходять у той чи інший бюджет; 2) регулюючі, які діляться у певному співвідношенні між бюджетами різних рівнів. Наприклад, за Державним бюджетом України в останні роки закріплені: податок на додану вартість, мито, акцизний збір, поступлення коштів від державних внутрішніх та зовнішніх позик тощо. За місцевими бюджетами закріплені такі доходи: - місцеві податки і збори; - податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; - податок на промисел; - державне мито; - плата за торговий патент; - надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності; - кошти від муніципальних позик тощо. Звичайно, що поступлення від закріплених доходів недостатньо для фінансування видатків місцевих бюджетів, і тому для їх збалансування використовуються регулюючі доходи. До них належать такі, які достатньо у великих сумах, а також рівномірно в часі і по території надходять у бюджети. В останні роки це: податок на прибуток підприємств, акцизний збір з вироблених в Україні товарів, прибутковий податок з громадян. До 1997 р. основним регулюючим податком був податок на додану вартість. Нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів до місцевих бюджетів визначаються Верховною Радою України у щорічних Законах про Державний бюджет України. При визначенні конкретного розміру відрахувань враховуються показники, які характеризують економічний, соціальний, природний та екологічний стан відповідних територій. В практиці бюджетного регулювання за роки незалежності Української держави застосовувались різні види нормативів: індивідуальні, групові та єдині. Так, податок на додану вартість у 1992-1993 рр. та 1995-1996 рр. розщеплювався за індивідуальними, а у 1994 р. - за єдиними нормативами; акцизний збір у 1994-1996 рр. - за єдиними, а у 1992-1993 рр. та 1999 р. - за груповими нормативами; податок на прибуток підприємств у 1994-1998 рр. - за єдиними, а у 1992-1993 рр. та 1999 р. - за груповими нормативами; прибутковий податок з громадян у 1992-1998 рр. - за єдиними, а у 1999 р. - за груповими нормативами. У 1994 та 1997 рр. використовувались єдині нормативи відрахувань по всім регулюючим податкам. Пізніше у 1998р. була зроблена спроба розподілу податків: за державним бюджетом закріплювалися непрямі (ПДВ і акцизний збір), а за місцевими бюджетами - прямі податки (податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян). У 1999 р. відбулося повернення до групових нормативів відрахувань, за якими здійснювалося розщеплення трьох регулюючих податків: акцизного збору з вироблених в Україні товарів, податку на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян. Звичайно, що використання індивідуальних нормативів, особливо по такому регулюючому доходу, як ПДВ давало можливість збалансувати місцеві бюджети з мінімальним використанням дотацій. Але, слід пам’ятати, що індивідуальні нормативи відрахувань ставлять місцеві бюджети різних територій в нерівні умови стосовно фінансування покладених на них видатків. В умовах ринку перевага повинна віддаватись єдиним та груповим нормативам. Крім використання методу відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків та доходів збалансування місцевих бюджетів може здійснюватися шляхом надання із державного бюджету допомог у певній визначеній сумі. Такі виплати одержали назву офіційних трансфертів. Термін “офіційні трансферти” запроваджений у вітчизняну практику разом із введенням у 1996 р. нової бюджетної класифікації. Всі бюджетні трансферти, згідно даного документу, поділяються на дві групи в залежності від цільового спрямування коштів: 1) поточні; 2) капітальні. До поточних офіційних трансфертів належать грошові допомоги (дотації), які одержують бюджети нижчих рівнів при недостатності доходних джерел, т.б. метою надання поточних офіційних трансфертів є збалансування даних бюджетів. На відміну від поточних, капітальні офіційні трансферти (субвенції) передбачають цільове використання одержаних коштів і тому безпосередньо впливають на структуру видатків бюджетів, які їх отримують. В залежності від джерел одержання офіційні трансферти поділяються на: - офіційні трансферти від органів державного управління; - офіційні трансферти одержані із-за кордону; - офіційні трансферти з недержавних джерел. Найбільш розповсюдженими видами бюджетних трансфертів є дотації і субвенції. В 2000 році у складі видатків Державного бюджету України передбачені дотації обласним та Севастопольському міському бюджетам у сумі 3908456,5 тис. гривень; субвенції на ліквідацію наслідків стихійного лиха у Закарпатській області в обсязі 20000 тис. гривень та Івано-Франківській області в обсязі 14650 тис. гривень. Крім того, передбачено направлення коштів до Державного бюджету України з бюджетів Автономної Республіки Крим та міста Києва у сумі 1306529,5 тис. гривень. Питання для закріплення матеріалу та самостійної роботи Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено. |
| < Попередня | Наступна > |
|---|
