Studentam.net.ua

Рис. 9.2. Класифікація доходів

   В умовах сучасного функціонування ринкового механізму та структурних змін в економіці держави зазнало трансформації формування доходів населення, їх використання та система розподілу. Найбільшу питому вагу у структурі грошових доходів населення становить оплата праці. Заробітна плата як соціально-економічна категорія є основним джерелом грошових доходів працівників і разом з тим є головним рушієм соціально-економічного розвитку держави. Вона забезпечує не лише відтворення робочої сили, але й стає вагомим чинником відтворення суспільного виробництва та виступає основним регулятором ринку праці.
   Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою.
   Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від їх рівня.
   Умовно можна провести наступну класифікацію доходів (див. рис. 9.2.).
   Грошові доходи населення включають всі надходження грошей у вигляді оплати праці робітників, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів і нерухомості.
   Натуральний дохід включає, перш за все, продукцію, вироблену домашнім господарством для власного споживання.
   Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподаткування і цін, а реальний дохід характеризує номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:

де: Др — доходи реальні;
Дн — доходи номінальні;
Іц — індекс споживчих цін.
   Номінальні і реальні доходи, а також розміри і динаміка основних доходів окремих груп  населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя. Структура доходів і витрат населення України за останні роки відображено в табл.9.1.

Таблиця 9.1. Доходи і витрати населення (млн. грн.)

   Рівень життя — це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.
   Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв'язком; охорона здоров'я, соціальне забезпечення.  Виходячи з міжнародних норм, необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.
   Зокрема, рівень споживання продуктів харчування в Україні в період з 1990 по 2004 роки відображено в таблиці 9.2.

   Як бачимо з таблиці, спостерігається тенденція до зменшення обсягів споживання продуктів на одну особу в рік, що певною мірою відображає рівень життя населення.
   Рівень життя визначають в цілому по країні, на окремих територіях та соціальних групах.
   У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення. Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників.
   Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який складає частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість.
   Для характеристики рівня життя у вітчизняній і зарубіжній практиці використовуються показники бідності: абсолютної і відносної.
   За абсолютної бідності, бідними є частина домогосподарств, які не можуть забезпечити себе необхідною сумою благ, необхідних для збереження здоров'я і ведення помірно активного трудового життя. За відносної бідності, бідними є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.
   У зарубіжній практиці відносна бідність характеризується доходом, що не перевищує 40-60 % доходу, що склався в країні.
   На поняття бідності як соціально-економічного явища впливає соціальна політика, що проводиться в країні. Це поняття залежно від завдань, які виконуються, може мати різний зміст в одній і тій самій країні в різний період (наприклад, програми щодо обмеження бідності в США в післявоєнний період і сьогодні), а також в один і той самий період у різних країнах (існують певні труднощі щодо національних оцінок бідності за єдиними стандартами в Європейському Союзі). У різних країнах існують свої підходи до критеріїв зарахування органами соціального захисту конкретної особи або домогосподарства до бідних. Наприклад, у США і Англії для цього використовуються шкали державних допомог, у Франції — мінімальна заробітна плата. У цих країнах люди, які потребують допомоги, повинні довести, що їхні доходи менші від тих, що гарантує держава.
   Рівень бідності і чисельність бідних залежить від межі бідності, офіційно встановленої державою. Ця мета, у свою чергу, залежить від фінансових можливостей країни, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.
   Зараз чинниками, які впливають на рівень бідності в Україні, є :
- місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);
- висока частка дітей;
- досягнення пенсійного віку;
- безробіття, в тому числі у прихованій формі (невиплати заробітної плати, її затримки, вимушені відпустки з ініціативи наймачів без збереження утримання тощо);
- висока частка утриманців у отримувача доходів.
   Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові. За визначенням МОП, трудовий дохід — це дохід, який отримує працівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або у разі самостійної зайнятості. Слід розрізняти також трудові доходи від основної роботи за наймом і доходи від вторинної зайнятості.
   На формування доходів впливають нівелюючі та диференціюючі чинники. До перших входять заробітки сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію в бюджет сім'ї, допомоги, що одержують члени сім'ї. До диференціюючих – наявність непрацездатних членів сім'ї, їхня кількість у сім'ї, співвідношення тих членів сім'ї, які працюють і не працюють.
   Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові.
   Нетрудові доходи – це надходження від діяльності, що ведеться з відхиленням від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі та поведінки громадян.
   У сучасних умовах значна частина доходів є прихованими. Вони пов'язані з тіньовою економікою, що становлять приховану економічну діяльність. До неї зараховують:
- види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом, проте в них приховуються або зменшуються доходи, знижується величина заробітної плати з метою ухилення від податків та інших зобов'язань;
- неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформлюються як особи, що ведуть економічну діяльність;
- нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність (виробництво і продаж наркотиків, контрабанда).
   Окрім того, до прихованих доходів відносять доходи осіб, які ведуть незареєстровану індивідуальну підприємницьку діяльність (доходи від виробництва продукції для продажу в особистих підсобних господарствах, продаж товарів приватними особами на ринках, від послуг з будівництва, що здійснюється неформальними бригадами, юридичних послуг, послуг з ремонту одягу, взуття, побутової техніки, індивідуальних послуг у сфері освіти і культури тощо).
   Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.
   Прожитковий мінімум є показником обсягу та структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп. Відтак, мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму, бюджет якого є вартісною оцінкою натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.
   Також прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку є одним з інструментом соціальної політики. Зазначені категорії використовуються відповідно до поставленої мети: 1) як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; 2) для обґрунтування розмірів оплати праці та регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати; 3) співвідношення в оплаті праці за галузями; 4) для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.
   Розмір прожиткового мінімуму на працездатну особу з 1 січня 2006 р.встановлено у розмірі 483 грн. Таким чином, граничний розмір заробітної плати, до якої можна застосовувати податкову соціальну пільгу у 2006 р., становить 680 грн. (483 х 1,4 = 676,20 грн.) (округлено до 680 грн.).
   В умовах трансформаційних перетворень в економіці важливу роль відіграє проблема розподілу доходів, яка має два аспекти: функціональний розподіл і особистий розподіл.
   Функціональний розподіл доходів пов'язаний із способом, яким грошові доходи суспільства діляться на заробітну плату, ренту, відсоток і прибуток. Сукупні доходи розподіляються відповідно до функції, яку виконує одержувач доходу. Функціональний розподіл формує первинні доходи населення. Як засвідчує практика розвинутих країн, у змішаній економіці основна частина загального доходу припадає на заробітну плату, а дохід дрібних власників є, по суті, комбінацією заробітної плати, прибутку, ренти і відсотка.
   Особистий розподіл доходів пов'язаний із способом, яким сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств, причому сукупний дохід нерівномірно розподіляється між групами сімей. Частина доходів населення надходить державі як індивідуальні податки, а залишок розподіляється на особисте споживання і заощадження.
   Заробітну плати розділяють на номінальну та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума коштів, які одержують працівники за виконаний обсяг робіт, кількість та якість витраченої праці та кінцевих результатів діяльності підприємства. Така форма зарплати дозволяє здійснювати обмін на необхідні товари, проте більш точною характеристикою доходів є реальна заробітна плата. Це сукупність матеріальних та культурних благ і послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Величина реальної заробітної плати напряму залежить від рівня цін на продукти споживання та послуги і величини номінальної заробітної плати. Цю залежність можна виразити так:

Ір зп = Ін зп/ Іц

де Ірзі, І нзп — відповідно індекси реальної і номінальної заробітної плати;
Іц — індекс цін.
   Якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.
   Підвищення рівня реальної заробітної плати та забезпечення стабільних темпів її зростання, а отже, і підвищення купівельної спроможності населення, може бути досягнуто лише двома способами:
- суттєвим підвищенням номінальної заробітної плати;
- стримуванням зростання цін на споживчі товари та послуги, запровадженням ефективного механізму індексації заробітної плати з метою підтримання її купівельної спроможності, а також грошових доходів і збережень громадян.
   Номінальна заробітна плата у січні 2006 року порівняно з січнем 2005 року зросла на 35 відсотків і становила 864,91 грн., що на 79,1 відсотка перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи по Україні (483 грн.).
   Підвищення розміру заробітної плати у січні 2006 року порівняно з січнем 2004 року відбулось за всіма видами економічної та промислової діяльності.
   Зокрема, у сфері відпочинку та розваг, культури та спорту заробітна плата зросла на 53 відсотка, в освіті – на 44,3 відсотка, в оптовій та роздрібній торгівлі – на 41,6 відсотка, в сільському господарстві та пов’язаних з ним послугах – на 39,3 відсотка, в охороні здоров’я та соціальній допомозі – на 37,9 відсотка.

Таблиця 9.3 Стан забезпечення випереджаючого зростання номінальної заробітної плати  порівняно з ростом споживчих цін за видами економічної діяльності

   Залишається значною диференціація заробітної плати працівників по видах економічної діяльності.
   Найвищі розміри номінальної заробітної плати у січні 2006 року спостерігались у працівників, які займаються такими видами економічної діяльності: авіаційний транспорт (1766,34 грн.), фінансова діяльність (1677,87 грн.), допоміжні транспортні послуги (1267,01 грн.), що, відповідно, в 1,5-2 рази перевищує середній рівень заробітної плати за видами економічної діяльності по Україні.
   Низькою залишається заробітна плата у працівників таких видів економічної діяльності: торгівля побутовими товарами та їх ремонт (605,95 грн.), охорона здоров’я та соціальна допомога (557,62 грн.), рибне господарство (488,03 грн.), сільське господарство та пов’язані з ним послуги (411,86 грн.), що становить 70,1-47,6 відсотка від середнього рівня заробітної плати за видами економічної діяльності по Україні.

Таблиця 9.4. Стан забезпечення випереджаючого зростання номінальної заробітної плати  порівняно з ростом споживчих цін по регіонах України

   Зберігається диференціація заробітної плати по регіонах країни.
   Як і раніше, найвищі її розміри були в м. Києві (1399,37 грн.), Донецькій (1040,45 грн.), Дніпропетровській (990,14 грн.) областях, де рівень номінальної заробітної плати перевищував на 61,8-14,5 відсотка середній рівень по економіці країни.
   Низьким залишився розмір середньої заробітної плати у Волинській (632,21 грн.), Житомирській (631,48 грн.), Вінницькій (626,16 грн.) областях, де розмір заробітної плати складає 73,1-72,4 відсотка до середнього рівня по економіці України.

Таблиця 9.5. Співвідношення номінальної заробітної плати за січень 2006 року по регіонах України та прожиткового мінімуму для працездатної особи

   У Мінпраці обчислено розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатної особи на січень 2006 року для кожного регіону та в цілому по Україні (таблиця). Розрахункова величина прожиткового мінімуму для працездатної особи по Україні у січні 2006 року (492,56 грн.) на 2 % вища, ніж законодавчо встановлений на 2006 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи по Україні (483 грн.).
   У січні 2006 року у всіх 27 регіонах України досягнуто перевищення заробітної плати над розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатної особи. Розмір перевищення коливався від 26,9 % у Тернопільській області до 161,8 % у м. Києві.
   в) співвідношення темпів росту номінальної заробітної плати і росту споживчих цін і тарифів на послуги.
   У січні 2006 року порівняно з січнем 2005 року випереджаюче зростання номінальної заробітної плати відповідно до росту споживчих цін забезпечено за всіма видами економічної діяльності (таблиця 9.4.).
   Так, у сфері відпочинку та розваг, культури та спорту це співвідношення склало 139,3 %, в освіті – 131,4 %, в сільському господарстві та пов’язаному з ним послугами – 126,9 %, в охороні здоров`я та соціальній допомозі – 125,6 %, в роздрібній торгівлі побутовими товарами та їх ремонт – 125,2 %. Дещо нижчим цей показник був у пошті та зв`язку – 118,7 %, в допоміжних транспортних послугах – 109,3 %, в рибному господарстві – 107%.
   Випереджаюче зростання заробітної плати щодо росту цін відбулось у всіх регіонах країни (таблиця 9.4). Найбільшим воно було у Тернопільській (129,1 %), Хмельницькій (128,4 %), Сумській (128,1 %) та Волинській (128 %) областях. Дещо нижчим цей показник був в Полтавській (118,9 %), Запорізькій (118,1 %), Дніпропетровській (116,9 %) та Одеській (114,7 %) областях.
   г) реальна заробітна плата.
   Індекс інфляції з початку 2006 року становив 101,2 %, а у відповідному періоді 2005 року – 101,7 %.

Таблиця 9.6. Індекси реальної заробітної плати (у відсотках до відповідного місяця попереднього року)

   Індекс реальної заробітної плати у січні 2006 року стосовно грудня 2005 року склав 84,3%, а щодо січня 2005 року – 122,8 відсотка.

Таблиця 9.7. Індекс реальної заробітної плати по регіонах

   Діапазон зростання реальної заробітної плати за січень 2006 року до січня 2005 року по регіонах складав від 115,1 % (Одеська область) до 131,4 % (Хмельницька область).
   За даними Держкомстату України, серед 10,7 млн. працівників, зайнятих у різних видах економічної діяльності в Україні, які відпрацювали 50 відсотків і більше робочого часу, встановленого на грудень 2005 року (останні статистичні данні), 10,7 % працівникам нарахована заробітна плата не перевищувала законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати – 332 гривень на місяць.
   Найвищий відсоток працівників, яким заробітна плата за грудень 2005 року нарахована до 332 грн., був у сільському господарстві та пов'язаними з ним послугами - 39,3 %, у рибному господарстві - 29,8 %, в готелях та ресторанах - 21,9 %, у роздрібній торгівлі побутовими товарами та їх ремонті