5.5. Ринок єврокапіталів та його інструменти
Однією із складових глобального фінансового ринку є міжнародний ринок капіталів на якому формується попит і пропозиція на середньострокові та довгострокові фінансові активи(інструменти). До міжнародного ринку капіталів належать, зокрема: міжнародні ринки облігацій, акцій та євроринки інших фінансових інструментів, які обертаються більше одного року.
Ринок міжнародних облігацій – це облігації, що розміщуються на закордонних ринках і продаються у валюті країни – позикодавця. Міжнародні облігації поділяються на іноземні та єврооблігації (євробонди).
Іноземні облігації – це цінні папери, які випущені й розміщені емітентом у будь-якій іноземній країні у валюті розміщення позики. Інакше валюта позики для позичальників є іноземною, а для інвесторів національною. Як правило іноземні облігації випускаються на тривалий термін (20 – 30 років). Їх емісія та розміщення здійснюється андерайтенговими синдикатами, які проводять роботу з потенційними інвесторами і беруть на себе зобов’язання щодо розміщення випуску облігацій. Доступ до ринку міжнародних облігацій ускладнений для позичальників, які не мають достатньо високого кредитного рейтингу.
У випадку, коли позичальником на міжнародному ринку виступає та чи інша країна, її кредитний рейтинг встановлюється міжнародним рейтинговим агентствами на основі рейтингів економічного, політичного ризику та ризику переказу. Відповідно до кредитного рейтингу і рекомендацій андерайтера встановлюють процентні ставки за борговими зобов’язаннями країни – емітента.
Найбільш популярні іноземні облігації загальновживані найменування “янкі”, “самурай” в Японії, “бульдог” у Великій Британії, “матадор” в Іспанії; “кенгуру” в Австралії.
Вагомим джерелом залучення фінансових ресурсів державами та корпоряціями слугує ринок європозик, тобто випуск облігацій у євровалюті. Європозика характеризується такими особливостями: розміщується одночасно на фінансових ринках ряду країн на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик, які випускаються на одному ринку країни-кредитора; емісія єврооблігацій не підлягає під національні правила регламентації операцій з цінними паперами країни, валюта якої є валютою позики. Основна різниця між двома видами облігацій (іноземними та єврооблігаціями) полягає у тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов’язково котируються на біржі (позабіржовий обіг).
Єврооблігації – це міжнародні цінні папери на пред’явника, пойменовані у валюті, відмінній від тієї за яку вони продаються. Вони випускаються емітентом (позичальники) з метою отримання довготермінових позик на євроринку. На відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринку однієї країни, єврооблігації розміщуються на ринках кількох держав. Валюта єврооблігації для кредиторів є іноземною, за винятком банків США. Єврооблігації, як інструмент боргового зобов’язання, випускаються без забезпечення, але для них необхідна певна гарантія. Гарантування і розміщення єврооблігацій здійснюється звичайно міжнародними андеррайтинговими синдикатами. Строк випуску єврооблігацій здебільшого становить 10-15 років.
Єврооблігації випускають від імені агентів урядів міжнародних фінансових інститутів, ТНБ ТНК, що мають високий кредитний рейтинг, залежно від якого здійснюється рейтингова оцінка облігацій.
На первинному ринку розрізняють два види випусків облігацій: публічні та приватні. Публічними емісіями управляють банківські синдикати, які представляють єврооблігації широкому колу інвесторів. Ці папери котируються на фондових біржах Лондона, Люксембурга, Цюріха і виходять на вторинний ринок де відбувається пряма торгівля ними через банки, тобто позабіржовий їх обіг в різних фінансових центрах світу. Приватні – це облігації позичальників "найвищого рівня". вони не котируються і не обертаються на вторинному ринку, а пропонуються безпосередньо для невеликої кількості інвесторів. Більшість єврооблігацій емітується саме в доларах США.
На євроринку, відповідно до ринкової конюктури, перебувають в обігу кілька різновидів облігацій. Поряд із звичайними облігаціями, що мають фіксовану процентну ставку у вигляді річних купонів на весь термін позики; використовуються облігації з "плаваючою" процентною ставкою. ставка і дохід на них залежать від зміни ринкового процента. "Плаваюча" ставка за єврооблігаціями базується переважно на ставці ЛІБОР з надбавкою (спредом).
Облігації з нульовим купоном з’явились на євроринку у 1980-ті роки їх власники одержують дохід не щорічно, а лише один раз – викупляючи облігації. Процент за цими облігаціями встановлюється при визначенні емісійного курсу, який, як правило, нижчий номіналу (інколи досягає лише 30–40 %). Водночас погашення облігації здійснюється за номіналом, у зв’язку з чим дохід власника облігації визначається різницею між емісійним курсом і її номіналом. Крім того, інвестори не сплачують податок на дохід від облігацій. Процент за облігацією з індексованим процентом залежить від зміни індексу цін на товари (наприклад, нафту або золото).
Конвертовані облігації набули розповсюдження на євроринку цінних паперів у 1980-х роках. Вони хоч і приносять їх власникові менший процент, ніж, наприклад, "прямі" облігації, зате дають йому право по закінченні терміну обміняти їх на акції компанії-позичальника за умови, що дивіденди за акціями виявляться вищими, ніж проценти за облігаціями.
Облігації з опціоном також з’явилися у 1980-ті роки. Вони дають інвестору право вибору різних варіантів операцій.
Облігації з опціоном також дають можливість обмінювати один вид цінного паперу на інший: наприклад, облігацію – на акцію, або облігацію з "плаваючою" ставкою – на облігацію з фіксованою ставкою.
Залученню коштів на ринок єврооблігацій сприяє і така умова, як продаж облігацій у розстрочку. При цьому покупець платить спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а суму, що залишилася, він може внести через певний час.
