|
2.5. Сучасні інструменти хеджування валютних ризиків Хеджування – це купівля і продаж ф’ючерсних контрактів з метою уникнути ризику зміни цін та ризику готівкових(реальних продаж). Процес хеджування реалізується за допомогою похідних фінансових інструментів. Як правило причиною для існування похідних інструментів – майбуття невизначеність, як основа існування страхового ринку. Більшість похідних цінних паперів – це угоди на термін, виконання яких відноситься до визначеного майбутнього терміну операції. Основне призначення похідних інструментів – хеджування ризику, пов’язаного з непередбаченим коливанням цін на ринку реальних активів.
Валютний ф’ючерс – термінова угода на ринку, що передбачає купівлю – продаж визначеної валюти по зафіксованому курсу на момент укладання угоди з виконанням у майбутньому через визначений термін.
Відмінність валютних ф’ючерсів від форвардних операцій полягає у тому, що:
1. ф’ючерси – це торгівля стандартними контрактами;
2. обов’язковою умовою ф’ючерса є гарантійний депозит;
3. розрахунки між контрагентами здійснюються через клірингову
палату при валютній біржі, що виступає посередником між сторонами й
одночасно гарантом угоди.
Перевагою фючерса перед форвардним контрактом – це висока ліквідність і постійне котирування на валютному ринку. При допомозі фючерсів контрагенти мають можливість страхувати свої валютні операції.
Валютний своп (currency swap) – валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах „свот” із одночасним продажем (або купівлею) тієї ж валюти на певний термін на умовах „форвард”, тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різнии датами валютування. Наприклад якщо банк має запаси доларів США, а йому тимчасово (на 6 місяців) потрібні японські єни, то він може продати долари за єни з негайною оплатою (операція спот) і одночасно укласти угоду про зворотну купівлю такої ж суми доларів США через 6 місяців у свого партнера.
Розрізняють класичні операції „своп” та їх різновиди у вигляді опціонних, валютно – відсоткових свопів, свопи з борговим зобовими зобов’язаннями тощо. Класичні „свопи” залежно від послідовності виконання операцій „спот” і „форвард” поділяються на репорт і депорт. Репорт це продаж валюти на умовах „спот” і одночасна купівля на умовах „форвард”. Депорт – купівля валюти на умовах „спот” і продаж на умовах „форвард”. Операція коли купівля/продаж валюти здійснюється на основі двох угод за курсом „аутрайт”, називається „форвард – форвард „або „форвардний своп”. У разі укладання угоди „своп” дата виконання ближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання зворотної угоди (віддаленої в часі) – датою завершення свопу (maturity).
У світовій практиці поняття „валютних свопів” трактується дуже широко, оскільки під час здійснення угоди „своп” на практиці часто не постачаються обумовлені суми, а ведеться розрахунок компенсаційних платежів. Покупець, який купив валюту з вищими відсотковими ставками сплачує своєму контрагентові компенсацію, визначену різницею у відсоткових ставках за формулою: 
де, К – сума компенсаційних витрат;
В – сума контракту;
Т – стандартний термін дії угоди;
К1 – розрахункова відсоткова ставка;
К2 – відсоткова ставка обумовлена в контракті.
Проте останнім часом набувають поширення валютні свопи, які не передбачають компенсаційних витрат, а відбувається залік сум грошових коштів, що передаються контрагентам.
До таких угод відносять:
- „валютні опціонні свопи”, за якими один із учасників угоди має право протягом певного періоду підвищити номінальну вартість свопу (currency option swap);
- „амортизовані свопи”, угоди за якими змінюють номінальну вартість конракту (amortizing swap);
- „двовалютні свопи”, за якими номінальні суми й відсоткові ставки виражені в різних валютах.
Угоди „своп” є міжбанківськими операціями і мають багато спільного з операціями „аутрайт”. Вони використовуються для нейтралізації (мінімізації) валютних ризиків під час здійснення операції „аутрайт”. Вони широко здійснюються не тільки між комерційними банками, а теж між центральними банками у вигляді угоди про взаємне кредитування в національних валютах. На цьому сегменті ринку домінують транснаціональні банки, які виступають посередниками під час здійснення угод. Необхідність забезпечення надійних методів хеджування валютних ризиків сприяє пошукові нових видів „свопів”, які поєднують форвардні, ф’ючерсні та опціонні угоди.
Валютний опціон – термінова угода двох сторін – продавця і покупця опціону, внаслідок якої покупець отримує право (а не зобовязання) купити у продавця або продати йому в майбутньому визначену суму інвалюти за обумовленим валютним курсом чи за курсом визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.
Покупець опціону має право вибору (але не примушує його ) реалізувати опціон або ж відмовитись від нього залежно від того на скільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу. За право вибору покупець сплачує продавцю опціонну премію – це плата за страхування ризику.
Продавець опціону зобов’язаний виконати валютну операцію за курсом обміну (ціною виконання), та забезпечити покупцеві виконання умов угоди.
Залежно від характеру прав, яких може набути покупець опціону розрізняють:
- опціон „кол” (call) – контракт, що надає покупцеві опціону право купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу;
- опціон „пут”(put) – це контракт що надає покупцеві опціону право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу.
1. Покупці опціону „кол”:
- імпортери, які зобов’язані виконати платіж в іноземній валюті;
- вкладники, які бажають вигідно розмістити в банку певну суму грошей.
2. Покупці опціону „пут”:
- експортери, які очікують поступлення на рахунок в іноземній валюті
- вкладники, які бажають покрити ризик іноземної валюти власного портфеля цінних паперів.
Якщо опціон виконано, то продавець опціону „кол” повинен продати валюту власникові (покупцю) опціону, а продавець опціону „пут” мусить купити валюту у власника опціону. Це є обов’язковою угодою виконання опціонної угоди.
Якщо опціон завершено, то результати (прибуток/збиток) визначається за формулою: Р=(Кп-Кв)Б - П де, Р - прибуток (збитки);
Кп - поточні курси валюти;
Кв - ціна використання (курс зафіксований в опціонній угоді);
Б - сума опціонного контракту (базовий актив)
П - вартість опціону (премія).
Загальним правилом визнання доцільності здійснення опціонної угоди є зіставлення поточного валютного курсу на день виконання опціону з ціною використання. Якщо спот курс буде нижчим за ціну використання, то вигідно здійснити опціон „пут”, а „кол” - навпаки, коли поточний курс перевищить ціну використання. Отже можна вважати, що прибуток і ризик продавця опціону прямо протилежні прибуткові і ризику покупця.
Для позабіржових опціонів ціна використання і розмір премії визначається покупцем і продавцем за домовленістю. Останнім часом зявилася специфічна форма позабіржових опціонів із нульовою вартістю - їх називають „циліндром” або „коларом”. Це зумовлено подальшим розвитком ринку опціонів, посиленням партнерства й довіри між контрагентами та банками, що дозволяє уникнути в торгівлі опціонами спекулятивних мотивів і зосередити увагу на головній функції опціонних угод - хеджуванні валютних ризиків.
Похідні фінансові інструменти - свопи, опціони, форварди та фючерси з’явились на євроринку в 70 - х роках і стали органічним доповненням до основних фінансових інструментів євроринку. Вони сприяють ефективніше управляти фінансовими ризиками, робити фінансове посередництво на міжнародному ринку більш безпечним.
Вони дали змогу як позичальникам, так і кредиторам захиститись від процентного та валютного ризиків, використати арбітражні можливості євроринків, а при сприятливій кон’юнктурі ринку реалізувати спекулятивні стратегії.
Валютний арбітраж – це продаж певної валюти на одному валютному ринку з одночасною купівлею цієї ж валюти на іншому ринку.
1. Арбітраж не передбачає ризику від спекуляції, оскільки арбітражер (особа, що займається арбітражними функціями) повністю компенсує продаж на одному ринку купівлею на іншому.
2. Арбітраж також підтримує узгодженість крос – курсів між двома інвалютами за допомогою третьої (переважно долари США). Міжбанківська торгівля через долар США усуває невідповідності між доларовими котируваннями іноземних валют та їх крос – курсами.
3. Арбітраж сприяє формуванню інтегрованого глобального ринку валют.
4. Миттєвий електронний зв’язок зробив арбітраж більш мобільним і ефективнішим, оскільки арбітражери(головним чином банки) покладаються на комп’ютерні інформаційні системи і комп’ютерні програми для проведення арбітражних операцій.
Розрізняють часовий і просторовий (локальний) валютний арбітраж.
Часовий валютний арбітраж – це валютна операція з метою одержання прибутку від різниці валютних курсів у часі.
Просторовий (локальний) валютний арбітраж передбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках.
Кожний з них у свою чергу може бути простим і складним (крос-курсовим). Простий арбітраж виконується з двома валютами, складний (крос-курсовий) – з трьома і більше валютами.
Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне значення для всього фінансового ринку, оскільки втручання арбітражерів дає змогу забезпечити взаємозв’язок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасовому вирівнюванню валютних курсів на регіональних ринках. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
