1.4. Методи сегментації міжнародного фінансового ринку
Кожен сегмент фінансового ринку залежно від певного критерію може бути поділений на вузькі мікросегменти. Існує декілька різних класифікацій, кожна з яких віддзеркалює суттєві риси фінансових ринків.
За характером руху фінансових інструментів ринок поділяється на первинний і вторинний.
Первинний ринок – це фінансовий ринок, на якому здійснюється новий випуск (емісія) та первинне розміщення (продаж) цінних паперів. Це розміщення, як правило, організовує андерайтер (інвестиційний банк), який сам або з групою інших андерайтерів (андерайтинговий синдикат) займається гарантованим розміщенням цінних паперів. Корпорація, яка випустила цінні папери, отримує грошові кошти, коли її цінні папери вперше продаються на первинному ринку. Отже, на первинному ринку кредитори і позичальники домовляються про обмін грошових коштів на фінансові інструменти (акції, облігації).
Вторинний ринок – це фінансовий ринок, на якому цінні папери, що попередньо випущені (отже, уже хтось володів ними) перепродуються інвесторам. Коли індивід купує цінний папір на вторинному ринку, то особа (власник), що продала цей цінний папір, отримує в обмін за нього гроші. Найвідомішими прикладами вторинних ринків є Лондонська і Нью-Йоркська фондові біржі. Іншими прикладами вторинних ринків є валютні ринки, ф’ючерсні ринки та ринки валютних опціонів.
Вторинні ринки виконують дві функції. Перша полягає в тому, що ринки полегшують продаж фінансових інструментів для мобілізації коштів, тобто ринки роблять фінансові інструменти більш ліквідними. Друга функція вторинних ринків – визначення реальної ринкової ціни (курсової вартості) на окремі цінні папери, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів і умови емісії.
За ступенем організованості певні сегменти фінансового ринку можна поділяти на організований і неорганізований. Наприклад, ринок змінних паперів та валютний можуть поділятися на біржові та позабіржові.
Організований (біржовий) ринок пов’язують з поняттям фондової (валютної) біржі, який функціонує за визначеними правилами, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін на фінансові активи. На біржовому ринку забезпечується висока концентрація попиту і пропозиції, складається найбільш об’єктивна система цін на окремі фінансові інструменти (активи), процедура торгів носить відкритий характер, гарантується виконання фінансових угод тощо. Але на біржовий ринок можуть потрапити далеко не всі емітовані акції на облігації, а тільки гарантовані, що відповідають вимогам лістингу і користуються високим рейтингом.
Інший метод організації фінансового ринку – це позабіржовий ринок цінних паперів ("over-thee-counter" – "за прилавком"), на якому дилери готові купувати і продавати цінні папери. Оскільки позабіржові дилери перебувають у комп’ютерному контакті один з одним і знають ціни, тому позабіржові ринки є високо-конкурентними і не дуже відрізняються від ринку з організованим обміном. Багато звичайних акцій та урядових облігацій обертаються на позабіржовому ринку. Інші позабіржові ринки обіймають ті ринки, на яких торгують іноземною валютою, банківськими акцептами, депозитними сертифікатами.
Брокерський ринок (brokered market) – ринок, на якому пошук продавців і покупців цінних паперів здійснюється з допомогою брокерів, які отримують за надання послуги комісійну винагороду.
Отже, брокери зводять продавців і покупців та домовляються про ціну фінансового інструмента.
За терміновістю реалізації угод, укладених на фінансовому ринку, виділяють наступні види ринків:
а) ринок "спот" або "кеш". Він характеризує ринок короткострокових фінансових інструментів, укладені угоди на якому здійснюються протягом 48 годин;
б) ринки ф’ючерсних опціонів. Предметом обігу на таких ринках є фондові і валютні деривативи (похідні цінні папери).
На кожному із цих ринків проводяться операції та угоди, що підпадають під різні фінансові ризики. Ризики, що виникають у зв’язку з рухом грошових потоків, проявляються на фінансових ринках в основному у вигляді процентного, валютного, кредитного, інвестиційного ризиків і обумовлені дією як макроекономічних (екзогенних), так і мікроекономічних (ендогенних) чинників.
Отже, фінансовий ринок із притаманною йому системою кредитно-фінансових інституцій (банки, парабанки, фондові біржі) – це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позичкових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.
Фінансовий ринок можна вважати "широким", якщо він представлений широкою мережею кредитно-фінансових інститутів, фірм, корпорацій та фізичних осіб, які виступають у ролі продавців чи покупців фінансових інструментів. Ринок можна вважати "глибоким", якщо можна без проблем здійснювати операції за цінами, що відхиляються від поточної ринкової ціни. Ринок може біти еластичним, якщо при коливанні цін на ринку з’являються нові учасники.
Стрімкий розвиток процесів інтеграції, універсалізації світового фінансового ринку, поширення сек’юритизації (securitization), поява нових похідних фінансових інструментів (фінансових фючерсів та опціонів, операцій “своп” тощо) призвели до утворення мобільного глобального фінансового ринку, який поступово втрачає колишню чіткість розмежування ліній між його окремими сегментами.
