|
Тема 9. Сутність та завдання психології виховання на сучасному етапі розвитку освіти в Україні Відомий вітчизняний педагог В.О. Сухомлинський писав: «Все, що ми називаємо вихованням – є велика творчість повторення себе в людині».
Проблема психології виховання досліджувалась С.Л. Рубінштейном, Б.Г. Ананьєвим, Л.І. Божович, О.М. Леонтьєвим, О.В. Запорожцем, О.О. Бодальовим, А.В. Петровським та ін.
Психологія виховання виявляє психологічну сутність виховання, вивчає, що відбувається з психікою дитини в процесі виховання, що являють собою психологічні механізми взаємодії вихователя і вихованців, як змінюється ефект виховних впливів в залежності від різних індивідуально-психологічних особливостей дитини.
В структурі особистості ми можемо визначити центр, навколо якого групуються всі інші риси і особливості. На думку Л.І. Божович таким центром виступають мотиви. Система домінуючих мотивів – це спрямованість особистості. Виділяють три види спрямованості: особистісна (престижна, егоїстична),колективістська (суспільна, альтруїстична), ділова (інтерес до праці, до справи, до пізнання дійсності).
Особистісна спрямованість створюється завдяки переважаючим мотивам особистісного благополуччя, самоствердження, особистого спокою.
Колективістська спрямованість пов’язана з тим, що вчинки людини спонукаються інтересами і потребами групи, суспільства.
Ділова спрямованість викликається мотивами, які породжуються самою діяльністю, інтересом до істини, до пізнання.
Специфіка виховання особистості полягає в тому, що, по-перше, це довготривалий процес, по-друге, це багатофакторний процес (сім’я, школа, громадськість, засоби масової інформації тощо), по-третє, результати виховання не дуже помітні для зовнішнього спостерігача.
Умовами формування особистості є вплив на емоційну сферу, розвиток психіки в діяльності, активність і самостійність учнів, заохочення і покарання.
При виборі методів виховного впливу слід враховувати вікові особливості дітей, можливості виникнення смислових бар’єрів, самооцінку і рівень домагань тощо.
Перед вихователями стоїть завдання «проектування» особистості в процесі виховання. Тут слід враховувати ряд позицій вітчизняної психології стосовно цього важливого питання. Мова йде про те, що вихователь у так званий «проект» особистості повинен «закласти» типологічні особливості (характер, темперамент, здібності), спрямованість як систему домінуючих мотивів, самооцінку і рівень домагань, емоційну сферу, провідні типи діяльності на відомих вікових етапах (вікова періодизація Д.Б. Ельконіна) та ін. При цьому слід враховувати певні критерії об’єктивності і ефективності виховного процесу.
Виділяють в критеріях об’єктивності виховного процесу критерії факту, ставлення, часу. В критеріях ефективності виховання – впорядкованість життєдіяльності школи, класу, емоційність життя учнів в школі, класі, творчу співдружність вчителів (вихователів) і учнів, самопочуття дитини в школі («соціальна захищеність»), підготовленість випускників школи до життя.
Важливою проблемою для сучасної школи є проблема перевиховання, хоча основною проблемою була і залишається проблема виховання.
Але існує проблема важковиховуваних дітей (або дітей з асоціальною поведінкою). Спеціалісти в цій галузі виділяють декілька груп важковиховуваних дітей:
1. Емоційно нестійкі. Їх ніяка діяльність не може довго втримати, вони легко піддаються негативному впливу, легко навіювані.
2. Афективні, збудливі – бурхливо реагують на окремі факти, події, людей.
3. Недовірливі, скриті, образливі.
4. Недисципліновані, грубі.
5. З комплексом неповноцінності.
6. Ліниві.
7. Брехливі.
Перевиховання таких дітей передбачає не тільки зруйнування старого стереотипу, але заміну його новим, створення умов для формування досвіду позитивних відносин, включення учня в нові стосунки в групі, класі.
Психолог при роботі по перевихованню учнів повинен створити таку ситуацію, щоб учень був впевнений, що йому хочуть допомогти. Тоді він довірить свої «таємниці» цій людині, щоб одержати підтримку і пораду.
Вищою формою самоуправління дитини виступає самовиховання. Воно – важлива рушійна сила розвитку психіки, новий етап взаємодії «дитина – зовнішній світ».
Засобами самовиховання виступають самозобов’язання, самоконтроль, самоаналіз, самооцінка. Потім – оцінка оточуючими людьми конкретної дитини. Велике значення для самовиховання має також зразок (взірець), який учень бачить у своєму вихователі.
Таким чином, сутність самовиховання полягає в усвідомленій самозміні своєї поведінки, в усвідомленому формуванні у себе позитивних рис особистості.
Інші проблеми психології виховання студенти повинні самостійно опрацювати за відповідними посібниками і підручниками з педагогіки і з педагогічної психології. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
