|
Тема 5. Проблеми мотивації навчання Намагання виділити провідний фактор засвоєння знань приводить нас до мотивації, тобто причини дії або спонукання до діяльності.
При наявності спонукального мотиву до діяльності або цілі, до якої ми прагнемо, наші зусилля стають більш енергійними і послідовними.
Знаємо ми і те, що без повного розуміння причини і мети або з примусу людина працює без бажання.
Дієва мотивація деколи спонукає учня працювати на такому рівні, який, на перший погляд, важко від нього чекати. А недостатня мотивація не дозволяє школяру в повній мірі проявити свої потенційні можливості.
Таким чином, при інших рівних умовах (рівень здібностей, стан здоров’я, емоційна і соціальна адаптація) різний степінь мотивації дає відмінності в успішності учнів.
Розглянемо деякі наукові підходи до цієї проблеми. В.В. Давидов, Л.Б. Ітельсон, А.В. Петровський виділяють в мотивації такі джерела:
1. Внутрішні джерела: потреба в інформації, потреба в активності. Дефіцит інформації і активності призводить до негативних станів (апатія, нудьга тощо). Це – джерела інформації, які носять в основному вроджений характер на відміну від соціально сформованих джерел – гностичних і позитивних соціальних потреб (приносити користь людям, мати певні досягнення в діяльності тощо).
2. Зовнішні джерела: вимоги, сподівання і можливості.
3. Особистісні джерела: інтереси, установки, світогляд, переконання.
Спрямованістю учня на різні сторони навчальної діяльності називає мотиви навчання А.К Маркова.
Вона вважає, що можна розглядати 2 великі групи мотивів:
1. Пізнавальні мотиви, які пов’язані із змістом навчальної діяльності і процесом її виконання.
2. Соціальні мотиви, які пов’язані з різними соціальними взаємодіями учня з іншими людьми.
Перша група мотивів може бути поділена на декілька підгруп:
1. Широкі пізнавальні мотиви, які орієнтують учня на оволодіння новими знаннями. Тут деякі дослідники (Г.І. Щукіна) виділяють окремі рівні: інтерес до нових явищ, фактів, інтерес до суттєвих властивостей явищ, до дедуктивних висновків, до теоретичних принципів, ключових ідей тощо.
2. Навчально-пізнавальні мотиви, які орієнтують учня на оволодіння способами добування знань: інтерес до прийомів самостійного добування знань, до методів наукового пізнання, до способів саморегуляції навчальної роботи, раціональній організації праці тощо.
3. Мотиви самоосвіти.
Друга група розпадається на такі підгрупи:
1. Широкі соціальні мотиви: намагання одержати знання, щоб принести користь суспільству, почуття відповідальності за навчання, добре підготуватись до певної професії.
2. Вузькі соціальні (позиційні) мотиви: зайняти позицію, місце у стосунках з людьми, заслужити авторитет, одержати схвалення. Сюди відносять і так звану «мотивацію благополуччя» – отримувати тільки позитивні оцінки і схвалення з боку вчителя.
3. Мотиви соціального співробітництва.
Пізнавальні і соціальні мотиви бувають різними за якістю. З цієї точки зору виділяють змістовні і динамічні мотиваційні характеристики.
Змістовними характеристиками мотивів виступає:
1. Наявність особистісного змісту навчання для учня.
2. Наявність дієвості мотиву.
3. Місце мотиву в загальній структурі мотивації.
4. Самостійність виникнення і прояву мотиву (зовнішній – внутрішній мотив).
5. Рівень усвідомлення мотиву.
6. Степінь поширення мотиву на різні предмети, форми завдань.
Динамічними характеристиками мотивів є:
1. Стійкість.
2. Емоційне забарвлення.
3. Сила мотиву, швидкість його виникнення.
Далі студенти повинні розглянути характеристики мотивації на різних етапах навчання (див. А.К. Маркова “Формирование мотивации учения в школьном воздасте”, М., 1983).
Розглядаючи проблеми мотивації навчання, Адам Дреєр (США) звертає увагу на дві проблеми: що повинен робити вчитель, щоб посилити мотивацію навчання, і в чому, на його думку, полягають джерела мотивації навчальної діяльності учнів.
Щодо першої проблеми, то тут він пропонує певні рекомендації вчителям (особливо молодим). Треба, вважає А. Дреєр, пояснити учням цілі, які вчитель ставить, показати роль предмету, його зв’язки з іншими предметами, бути ентузіастом свого предмету, добиватись осмисленої праці учнів, використовувати різні варіанти методики викладання предмету, наводити приклади із життя для ілюстрацій певних позицій тощо.
Щодо другої проблеми, то тут джерела мотивації поділяються автором на 2 групи: внутрішні і зовнішні.
Чогось принципово нового в порівнянні з аналізом цієї проблеми у вітчизняній педагогічній психології (див. Давидов В.В. та ін.) у А. Дреєра не представлено. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
