|
Тема 4. Психологія научіння і учіння Розглядаючи цю тему, студенти в першу чергу повинні з'ясувати для себе поняття «научіння» і «учіння».
Якщо подивитись на те, як визначаються ці поняття різними авторами, можна побачити, що дуже часто чіткого розмежування тут немає. Мало того, деякі автори (див. «Краткий психологический словарь» под ред. А.В. Петровского иі М.Г. Ярошевского, М., 1985) не дають визначення поняття «учіння» і «навчання». В «Психологическом словаре» под ред. В.В. Давыдова и др. дається термін «учение», але в дужках «научение», терміну «навчання» немає. В «Психологічному словнику» за ред. В.І. Войтка, К., 1982, є поняття научіння, учіння і навчання.
В навчальному посібнику «Педагогічна психологія» за ред. Л.М. Проколієнко і Д.Ф. Ніколенка, К., 1991, представлено в розділі IV психологію учіння, а в розділі V – психологію навчання. Про научіння автори чомусь не згадують.
Отже, є необхідність розглянути всі три поняття (научіння, учіння, навчання)і дати їм відповідний змістовний аналіз.
Научіння – процес і результат набуття індивідуального досвіду. Термін «научіння» вперше з'являється в зоопсихології (Е. Торндайк та ін).
Шляхом научіння людина і тварина можуть набувати любий досвід. У людини роль і значення научіння змінюється в процесі онтогенезу. Якщо в дошкільному віці научіння – основний спосіб набуття досвіду, то в шкільному віці відсувається на другий план, а на перший виходить учіння, учбова діяльність.
Научіння – це стійка зміна фізичної і психічної діяльності (поведінки), яка виникає завдяки попередній діяльності (поведінці), а не викликається безпосередньо вродженими фізіологічними реакціями організму. Подивимось на природу. Ссавці, птахи, риби, комахи - всі вони мають научіння (бджоли підлітають до тарілочки чи вулика певного кольору, мурахи коротким шляхом пробігають лабіринт, таргани приходять «на обід» у певне місце і в певний час, хробаки шукають шлях у Т-образному лабіринті...). Кількість повторів цих дій для научіння – як у вищих тварин (8-20).
Який висновок можна зробити з цього? Научіння у тварин полягає у засвоєнні організмом певних стимулів і певних реакцій на них. Научіння у людини – це засвоєння певних знань і певних дій.
Ті випадки, коли научіння – це засвоєння певних стимулів і певних реакцій, позначимо як рефлекторний рівень научіння.
Випадки, коли научіння – це засвоєння певних знань і певних дій, позначимо як когнітивний (від когніціо – знання, пізнання) рівень научіння. Першим, хто запропонував експериментальний метод об'єктивного дослідження процесів научіння, був І.П. Павлов (методики формування умовних рефлексів). Його модель можна назвати асоціативною моделлю сенсорного научіння на рефлекторному рівні.
У людини суттєво змінюється природа, характер і способи відображення реальності – це логічне, категоріальне, аналітико-синтетичне мислення, а його результати – знання і дії.
В зв'язку з цим природу, механізми і умови научіння людини на когнітивному рівні можна визначити так:
1. Сутність научіння у людини – у відкритті в об'єктах (речах) нових властивостей, які мають значення для діяльності.
2. Зміст научіння – утворення зв'язків між старими і новими знаннями.
3. Умови научіння: а) щоб нові засвоювані властивості реальності були корисними, тобто забезпечували здійснення людиною корисної для неї діяльності; б) щоб ця користь виявлялась багаторазово.
4. Основа научіння – в мислительній переробці інформації з зовнішнього світу: узагальнення і абстрагування властивостей, мовне (словесне) позначення тощо.
Таким чином, сенсорне научіння на когнітивному рівні виступає як научіння знанням і діям.
У тварин можна виділити сенсорне научіння (аналіз і синтез стимулів, засвоєння нових сигналів), моторне научіння (вибір і об'єднання рухів, дій), сенсомоторне научіння.
Це має місце і в людей (розрізнення кольорів, ходіння, читання вголос, дістати і перемістити предмети тощо). Але по мірі формування у людини спеціально людських форм відображення і регулювання поведінки сенсорне научіння перетворюється в научіння знанням, моторне – в научіння навичкам, сенсомоторне – в научіння свідомим цілеспрямованим діям.
Таким чином, ми виділили два крайніх види простого научіння, яке має місце у людини і тварини (сенсорне і моторне), і два види научіння, які виросли з двох попередніх і які існують тільки в людини (научіння знанням і навичкам).
Але при цих відмінностях тут можна побачити і дещо спільне – це утворення зв'язків (асоціацій). В них (згадаймо асоціації за суміжністю, подібністю, контрастом) розглядаються елементи, частини, властивості. А саме научіння – це зв'язування елементів (бо вони фізично, психологічно, логічно чи функціонально зв'язані в дійсності). А якщо вже розглядати самі зв'язки, структури, то цей тип научіння можна назвати інтелектуальним научінням.
У тварин можна виділити:
1. Умовні рефлекси на відношення: більше – менше, коротше – довше, світліше – темніше (риби, кури, кролі, бджоли), собаки і лиси можуть відрізняти трикутник від інших фігур.
2. Научіння за допомогою переносу (взяти палку і підтягнути банан – це з природи перенос).
3. Знакове научіння (реакція на лампу – не на колір чи тепло, а на те, що це знак – скоро буде їжа).
Але ще Л.С. Виготський показав, що найважливіша відмінність психічної діяльності людини і тварини полягає в появі у людини нової форми відображення реальності – понять (відображення зв'язків, відношень, структур реальності). Система знаків для позначення зв'язків, відношень – мова, тобто слова і їх відношення.
Таким чином, знання виступають на цьому рівні як поняття і зв'язки понять. Научіння знанням – це научіння поняттям (засвоєння суспільного досвіду людства).
Характеризуючи научіння у людей, логічно зауважити, що тут ми маємо справу (крім всього сказаного) ще із научінням мисленню і научінням вмінням.
Учіння – у загальнопсихологічному розумінні – цілеспрямоване засвоєння знань, вмінь і навичок з метою наступного використання їх у практичному житті.
Учіння – одна із сторін педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (чи студента) під керівництвом вчителя (викладача).
Учіння виступає у формі інтелектуальних або фізичних дій, це специфічно людська діяльність, коли людина керується свідомо поставленою метою засвоїти певний обсяг знань, вмінь і навичок, форми поведінки і види діяльності.
Учіння виступає фактором неперервної освіти, але дуже часто загальною кінцевою причиною всякого учіння є суспільна необхідність. Відомо, що внутрішня діяльність виникає із зовнішньої шляхом її інтеріоризації (Ж. Піаже, О.М. Леонтьєв). Предметні дії відображаються у психічних процесах. Після цього ці процеси звільняються від безпосереднього зв'язку з предметами і перетворюються в психічні операції.
Система психічних операцій, яка розгортається в ідеальному плані, і є внутрішня психічна діяльність, яка дозволяє відірвати образ і операцію від предмета і дії, замінивши їх словом (рухом мовлення). Але ситуації так складаються, що в психіці можуть бути ще не сформованими відповідні образи, поняття, операції. Таке учіння називають первинним на відміну від більш пізнього (вторинного), коли відповідні образи, поняття, операції вже сформовані (Хебб).
Первинне учіння носить умовно-рефлекторний характер (руховий). Вторинне учіння має інтелектуальний характер, здійснюється за допомогою внутрішньої психічної діяльності.
Діяльність учіння складається з таких операцій:
1. Учень пасивно сприймає і засвоює подану інформацію (приймач і дешифратор).
2. Учень активно самостійно шукає, знаходить і використовує інформацію (саморегулюючий селектор і генератор інформації).
3. Для учня зовні організують спрямований пошук, виявлення і використання інформації. Тепер учень грає роль керованого селектора і генератора – його спрямовують в сторону відбору, переробки і використання необхідної інформації.
І, нарешті, про структуру учіння. Вона включає в себе такі компоненти:
1. Спонукаючий компонент. Сюди входять пізнавальні потреби і сформовані на їх основі мотиви діяльності. Пізнавальна потреба – це, наприклад, потреба в набутті нових знань, а мотив на цій основі – пізнавальний інтерес.
2. Програмно-цільовий компонент. Основний елемент тут — це ціль (мета) діяльності (який кінцевий результат ми хочемо одержати). На основі мети виникає програма дій, орієнтована на бажаний результат.
3. Дієво-операційний компонент. Тут здійснюються певні дії і операції, в ході яких реалізується програма. В структурі учбової діяльності можна виділити перцептивні, мнемічні, предметні, мовні, розумові дії. Спосіб здійснення учбової дії – операція.
4. Контрольно-регулюючий компонент. Він включає в себе оцінювання результату, контроль і самоконтроль діяльності учіння. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
