|
Тема 2. Історія становлення і розвитку педагогічної психології Ця тема в курсі «Педагогічна психологія» не може не розглядатись у тісному взаємозв'язку з історією розвитку вікової психології. Ці взаємозв'язки обумовлені ще й тим, що окремими (самостійними) галузями психологічної науки ці галузі стали (якщо аналізувати історичний аспект) не дуже давно (XIX ст.).
Можна назвати декілька причин, які сприяли виділенню вікової і педагогічної психології в самостійні галузі психології: ідеї еволюційного розвитку Ч. Дарвіна (2-а половина XIX ст.), які вплинули на цілий ряд наук, в тому числі на психологію, визнання того факту, що знання загально-психологічних закономірностей недостатньо для пояснення розвитку, поведінки, формування, навчання і виховання дитини, розвиток медицини і, зокрема, педіатрії, яка цікавилась проблемами впливу стану здоров'я дитини на її успіхи в навчанні, потреби практичних працівників дитячих установ (дошкільних, шкільних) та ін.
Аналіз історії розвитку педагогічної психології можна починати з періоду Київської Русі (див. посібник «Педагогічна психологія» за редакцією Л.М. Проколієнко і Д.Ф. Ніколенка, Київ, 1991).
Історія вітчизняної педагогічної психології, що ґрунтується на наукових засадах, починається з ХVІІ-ХVШ ст., від Ф. Прокоповича, М.В.Ломоносова, Г. Сковороди.
Історія зарубіжної педагогічної психології мала в своїй основі праці Я.А. Коменського «Великая дидактика», Дж. Локка »Мысли о воспитании», Ж. Ж. Руссо «Эмиль и его воспитание», Й.Г. Песталоцці «Лингард и Гертруда» та ін.
При вивченні цієї теми ми повинні звернути увагу на цілий ряд авторів і їх ідеї, про яких мало інформації в наших підручниках і посібниках педагогічної психології. Особливо це стосується 20-х - 40-х років ХХ ст. в СРСР.
Перші дослідження з педагогічної психології були розгорнуті в середині 20-х рр. (збірник праць «Навыки чтения, счета и письма современного школьника» за редакцією М.А. Рибникова). Ці дослідження в основному носили констатуючий характер, але в зв'язку з завданнямі ліквідації неписьменності вони зіграли свою позитивну роль.
Пізніше з’являються роботи Л.М. Шварца (1934; 1935; 1941). Він відкинув як старий «буквослагательный» метод, так і нову на той час «методику цілих слів». Як найбільш продуктивний, автор запропонував метод складового читання, тобто читання по складах.
До циклу цих робіт належать праці Т.Г. Єгорова по оволодінню читанням (на етапі добукварному, букварному і післябукварному), праці Л.І. Божович і Д.М. Богоявленського по оволодінню граматикою, навчанню математики були присвячені праці Н.О. Менчинської та ін.
Починаючи з 50-х рр.. з’явились праці відомих вітчизняних психологів Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, П.Я. Гальперіна, Г.С. Костюка, Л.Н. Ланди, Н.Ф. Тализіної, Л.Б. Ітельсона, В.А. Крутецького, Л.В. Занкова та інших, де порушувались актуальні проблеми педагогічної психології.
В зарубіжній педагогічній психології XX ст. найбільш помітними були праці А. Біне, Ст. Холла, Дж. Селлі, А. Гезелла, К. Бюлера, Б. Скіннера, Ж. Піаже, Дж. Брунера та ін.
Сучасний етап розвитку досліджень у вітчизняній і зарубіжній педагогічній психології ми будемо аналізувати у наступних темах. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
