|
Тема 1. Політична психологія як наука. 1. Поняття політичної психології. Становлення та основні етапи розвитку.
2. Предмет, об`єкт і методи політичної психології.
3. Особливості та форми виявлення політичної психології.
4. Політична психологія та інші науки. Як явище політична психологія (ПП) з`явилася з виникненням політичного життя. Фактично ПП виокремилася в науку з політології лише у 60-ті роки ХХ століття. Однією з причин цього було те, що політичні партії, організації, об`єднання змушені були шукати нові методи ефективного управління учасниками політичного процесу.
Формування ПП як науки, наукової дисципліни базується насамперед на ідеях, концепціях таких видатних філософів різних часів, як Т.Гоббс, Дж.Локк, Г.Спенсер, А.Сміт, Т.Петерсон. Дослідження проблем співвідношення особи і влади, місця людини в політиці знаходимо у працях Платона, Арістотеля, Сенеки, Гегеля та інших мислителів минулого.
Методологію підходів до вивчення психологічних, соціальних процесів, основні методи їх дослідження ПП свого часу запозичила в соціології та соціальної психології.
Більш менш єдиного, усталеного визначення поняття ПП не існує. Найчастіше ПП трактується як наукова дисципліна, яка виникла в результаті політизації психології та психологізації політики. При цьому її об`єктивно вважають відносно самостійною складовою системи політичних наук.
Найбільш загальним можна вважати таке визначення ПП: ПП – це наука, яка вивчає психологічні аспекти політичного життя. Це наука про закономірності, механізми, умови та факти прояву політики як соціально-психологічного феномену.
На думку фахівців з проблем масової інформації, зв`язків із громадськістю, ПП становить інтерес тим, що може відповісти, зокрема, на такі питання: яким є політичний портрет лідера і виборця, якими мотивами може керуватися лідер, приймаючи ті чи інші рішення, тобто ПП розглядають під певним практичним кутом зору, що також дуже важливо.
Український політолог В.Бебик слушно наголошує, що ПП складається зі свідомих (раціональних) та позасвідомих (ірраціональних) елементів і тому поєднує логіку соціальної взаємодії з логікою інстинктів, рефлексивність (свідоме відображення дійсності) та рефлекторність (безсвідому форму мислення).
Як стверджує Д.В.Ольшанський історія, теорія і практика використання політико-психологічних знань дозволяє виділити такі три основні завдання і, відповідно, функції, які вирішує і виконує ПП як наука. Першим завданням – є розуміння психологічних компонентів у політиці, осмислення ролі “людського фактору” в політичних процесах. З цим завданням пов`язана аналітична функція науки (дає змогу людині чітко орієнтуватися в політичному житті, вибирати способи своїх дій). Другим завданням, яке ніби надбудовується над першим є передбачення подальшої ролі людського фактору і, в цілому, всіх психологічних аспектів політики. Його виконує прогностична функція науки: мало зрозуміти суть явища – необхідно прогнозувати його розвиток. Накінець, третім завданням, яке витікає із перших двох є модифікація, зміна явища. З ним пов`язана функція контрольно-управлінського впливу на політичну діяльність (дає змогу втілити наміри у конкретні політичні дії). Мало зрозуміти, мало спрогнозувати – потрібно ще й спрямувати розвиток у бажаному напрямку.
Отже, основою ПП є власне психологія як наука про психічне відображення дійсності у процесі життєдіяльності, внутрішнього світу людини, конкретних її зв`язків із зовнішнім світом, про можливості розвитку психіки людини. З огляду на викладене вище окреслимо предмет, об`єкт і методи ПП.
Предмет ПП в цілому – це політика як особлива людська діяльність, яка має власну структуру, суб`єкт і стимулюючі сили. Предметом ПП є відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються, коли вона взаємодіє з владою (М.Ф.Головатий).
Таке загальне визначення предмета ПП можна дещо поглибити, деталізувати. На думку західних авторів, предметом ПП є психологічні компоненти політичної поведінки людини, дослідження і аналіз яких дає змогу застосувати психологічні знання до пояснення власне політики. З точки зору вітчизняних психологів, політика піддається спеціальному аналізу в рамках загальної концепції соціальної предметної діяльності, розробленої академіком А.Н.Леонтьєвим. Якщо розглядати внутрішню структуру, то політика як діяльність поділяється на окремі дії, а дії – на окремі операції. Діяльності в цілому відповідає мотив, діям – окремі конкретні цілі, операціям – завдання, задані в певних умовах. Відповідно всій політиці як діяльності відповідає узагальнений мотив керування людською поведінкою (його “оптимізація”). Конкретним політичним діям відповідають окремі акції різного типу, від переговорів до війн чи повстань.
Суб`єктом політики як діяльності можуть виступати окремі індивіди (окремі політики), малі та великі соціальні групи, а також стихійні маси.
Основними об`єктами політико-психологічних досліджень є політична участь, політичне лідерство, політичні цінності та установки, мотиви, що впливають на політичну поведінку, політична соціалізація, індивідуальна, групова та масова політична свідомість. Різноманіття об`єктів ПП можна помістити в три основні сфери: психологія внутрішньої політики, психологія зовнішньої політики та міжнародних відносин і воєнно-політична психологія.
У ПП використовують діагностичні, прогностичні, консультаційні та корекційно-розвиваючі методи дослідження (див. загальна психологія, психодіагностика).
Можна виокремити щонайменше шість основних особливостей ПП як науково-прикладної дисципліни.
1. Формування ПП у процесі безпосередньої суспільно-політичної діяльності, активності громадян, їх практичної взаємодії між собою, з різними суб`єктами, інститутами влади. Тому і вивчати, аналізувати ПП можна саме з урахуванням цих обставин.
2. Віддзеркалення політичних подій і процесів, яке має фактично поверховий характер. ПП не можна сприймати спрощено, однозначно, без відповідного осмислення.
3. Домінуюча роль чуттєвих, емоційних елементів свідомості, а не раціональних. Тому політичні процеси важко спрогнозувати, передбачити їх соціальне значення.
4. Швидка і чутлива реакція людини на зміну політичних умов, політичної ситуації. Така політична мобільність властива переважній більшості суб`єктів політики.
5. Неоднозначний вплив різних ідеологій на людей, а точніше на формування, існування ПП у процесі зіткнення, боротьби ідеологій. Без такого зіткнення політичний процес взагалі неможливо уявити.
6. Відображення не перспективних, майбутніх, а насамперед сьогогденних, поточних інтересів і потреб людей. Тому політичні процеси, події завжди детерміновані в часі.
Форми виявлення ПП:
– політичні цінності, потреби, інтереси, прагнення, сподівання, воля;
– політичні відчуття, емоції, настрої, думки, забобони, ілюзії, міфи;
– звички, навички, традиції, вдача;
– навіювання, переконання, наслідування, чутки.
ПП має певні зв`язки з іншими науками, що по-різному впливають на неї, детермінують, зумовлюють її стан, подальший розвиток і перспективи. Очевидно, що ПП має багато спільного насамперед з психологією і певною мірою похідними від неї (зокрема, із загальною, педагогічною, етнопсихологією). Це пояснюється тим, що предметом дослідження психологічної науки є конкретні факти психологічної діяльності, психологічні властивості особистості (характер, темперамент, вольові якості тощо), тобто психологія вивчає факти, закономірності, механізми психіки – внутрішнього світу людини.
Оскільки наукою про закономірності становлення соціально-психологічної реальності, про її структуру, механізм розвитку та функціонування є соціальна психологія, то саме вона найчастіше пов`язана з ПП. Ще тісніший зв`язок ПП з політичною соціологією, оскільки її предметом є закони взаємодії всіх структур і сфер життєдіяльності суспільства з політичними, соціально-політичними портребами, інтересами, діяльністю особистостей, соціальних груп, етносів, їх організацій, рухів.
З іншими науками ПП зближує певна схожість, подібність понятійних апаратів. Понятійний аппарат ПП досить близький до понятійного апарату психології, філософії, політології, соціальної психології та інших наукових дисциплін. Однак вона має і суто специфічні поняття, особливість яких зумовлена інтелектуально-почуттєвими якостями. Саме почуттєве сприйняття людиною політичної ситуації призводить до того, що в історії політики і політичної діяльності існує так багато логічно незрозумілих політичних дій. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
