Studentam.net.ua

Морально-етична культура соціального працівника

Основні питання
1. Моральна норма як складова моралі і нормативна регуляція соціальної роботи.
2. Моральна свідомість соціального працівника.
3. Критерії моральності у соціальній роботі.
4. Моральна поведінка соціального працівника.

*****

      Моральна норма – форма моральних вимог, які регулюють поведінку людей через загальні приписи і заборони, які поширюються на однотипні вчинки. У соціальній роботи моральною нормою є загальна змістовна вимога до поведінки та діяльності соціального працівника у його відношенні до суб'єктів соціальної роботи (в тому числі і до клієнтів), справедлива в усіх ситуаціях та обставинах.
      Відповідно до проекту “Професійно-етичного кодексу соціального працівника України” “моральна норма – усталена вимога до поведінки й діяльності соціальних працівників стосовно суб’єктів та об’єктів соціальної роботи”. Норми професійної моралі в соціальній роботі це не лише інструмент для досягнення мети, але й засіб регуляції поведінки спеціаліста.
      Норми професійної моралі це імперативи, об'єктивно обумовлені взаємодією соціальних, групових та особистісних інтересів та такі, що вимагають від спеціаліста певної, соціальне необхідної та професійно обумовленої поведінки. Норма професійної моралі може мати різний ступінь узагальнення, у зв'язку з чим можна розрізняти загальні та окремі (специфічні) норми професійної моралі соціального працівника.
      Моральні норми є основою етичного кодексу соціального працівника.
      Морально-етичні норми і правила соціальної роботи повинні:
   – регламентувати професійну діяльність кожного конкретного соціального працівника;
   – регламентувати діяльність і взаємодію різних соціальних служб і органів соціального захисту населення;
   – регламентувати взаємовідносини з іншими інститутами.
      Тому в етичних нормах соціальної роботи повинні відображаються основні вимоги та критерії поведінки і дій соціального працівника, які диктуються специфічними умовами і змістом його діяльності.
      Основою етичної свідомості та особистості соціального працівника виступає моральність , яка розглядає поведінку та діяльність з точки зору їх моральної цінності. У формуванні етичної свідомості соціального працівника значну роль відіграє професійна моральна свідомість.
      Моральна свідомість соціального працівника включає три компоненти.

      Моральні знання існують у формі відображення об'єктивного світу в свідомості людини через поняття, судження, теорії тощо. Знання виступають керівництвом до дії за умови перетворення їх на переконання, що передбачає поєднання інформативної сторони із спрямованістю, стимулом до дії. Моральні знання отримуються у процесі навчання через ознайомлення із суттю моральності, її змістом, функціонуванням у суспільстві, системою її вимог та санкцій за відхилення від встановлених норм. Моральні знання дозволяють соціальному працівнику порівнювати власні моральні нормативи з професійними, соціально значущими та відповідно коректувати свою моральну позицію.
      Моральні переконання – основна моральна настанова, яка визначає мету і напрям вчинків людини, тверда впевненість у і чомусь, заснована на певній ідеї та світогляді. Є вищою ступінню розвитку особистості спеціаліста, його свідомості, оскільки в їх основі лежить глибока і багатостороння оцінка особистістю відомих їй моральних норм, перевірка їх соціальною практикою, життєвим і професійним досвідом.
      Моральні переконання:
   - вимагають від спеціаліста вміння подивитися на свою працю з точки зору інтересів справи, з'ясувати співвідношення між корисним, що він робить для суспільства і клієнтів, та тим, що зобов'язаний зробити;
   - визначають теоретичну і практичну підготовленість спеціаліста до професійної діяльності;
   - виступають основою для його свідомого ставлення до своєї поведінки та дій у практиці соціальної роботи;
   - беруть участь у формуванні вольових якостей особистості та стійких форм морального реагування на навколишню дійсність.
      Моральні знання, які стали уже моральними переконаннями соціального працівника, формують моральну потребу. Потреба – стан людської особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому, що виражає необхідність у чомусь і є рушійною силою їхньої активності.
      Моральна потреба – найвища ступінь моральної свідомості соціального працівника, яка характеризується наявністю моральної потреби у дотриманні вимог професійної етики. Коли дотримання вимог професійної етики стає внутрішньою потребою людини, вона відповідно до етичних принципів організує всі свої вольові та емоційні якості, спрямовує зусилля на вирішення етично складних проблем саме з точки зору моральності. У цьому випадку дотримання вимог професійної етики стає стійкою якістю особистості, значним фактором, що мобілізує її для організації своєї поведінки і діяльності, справою обов'язку та совісті, честі й гідності.
      Високий рівень розвитку моральної, етичної свідомості та моральних якостей соціального працівника дають йому моральне право займати провідне становище соціального працівника у стосунках із клієнтом.
      Вимір відповідності моральної свідомості соціального працівника моральним уявленням та ціннісним орієнтаціям масових етичних суджень виступає рівень моральності професіонала. Рівень моральності соціального працівника повинен бути вище середнього, оскільки тільки це дає йому право спілкуватися з людиною, що потрапила у біду. Високий рівень моральності людини передбачає здатність розуміти іншу людину, допомагати тактовно, без докорів та моралізації.
      Одним із аспектів оцінювання діяльності спеціалістів у галузі соціальної роботи, соціальної роботи як специфічного виду професійної діяльності та моральних вимог, які ставляться до соціальної роботи, є їх відповідність критеріям моральності.
      Під критерієм моральності розуміється сукупність уявлень про добро і зло, справедливості як змісті моральних вимог до професійної поведінки та дій. Критерії моральності в соціальній роботі носять двосторонній характер.